Образ Пузиря в комедії І. Карпенка-Карого "Хазяїн" (7 варіант)

Художня повноцінність літературного твору, як відомо, виявляється в тому, що життєві ситуації й людські типи зображуються в ньому неоднозначно, з різних сторін, бо ж неоднозначним, багатогранним є й саме життя. Саме так і змальовано образ Терентія Гавриловича Пузиря — головного персонажа комедії "Хазяїн".

За задумом і його втіленням "Хазяїн" — це "зла сатира на чоловічу любов до стяжання". Отже, сміх — іронічний, зневажливий, а то й знищувальний є основним прийомом характеристики ситуацій та образів, передусім Терентія Пузиря, мільйонера-землевласника. Драматург відтворює різні етапи життя, віхи злету цього "природженого хохла", спритного і хитрого мужика. Спочатку він був хазяїном "з середнім достатком", а згодом став мільйонером. У Пузиря — "княжество, ціле княжество": кілька економій, десятки тисяч овець, сотні наймитів.

Щоб нажитися, досягти омріяного багатства, Пузир готовий на все: на нещадну експлуатацію, обман і навіть правовий злочин. Він "рвав, де тільки можна зірвать". Але це пересування по щаблях соціальної драбини не було стихійним, необдуманим. Визначивши життєві орієнтири ("хазяйство або смерть" — такий девіз), Пузир став стратегом і тактиком політики збагачування. Для нього будь-що має значення тільки тоді, коли воно дає прибуток. Навіть майбутній чоловік єдиної дочки для Пузиря не шанований зять, а живі гроші, тому й хоче Пузир віддати Соню не за "учителишку" Калиновича, а хоч і за неписьменного, проте багатого поміщицького сина.

Він заражений ідеєю збагачення, як бацилою, що врешті-решт підточує його життєві сили. Терентій Гаврилович надзвичайно скупий не лише для своїх наймитів, а й для себе самого. Тож комічний фінал жалюгідного існування Пузиря є логічним завершенням його життєвого кредо — "хазяйство або смерть". Скаліченого хазяїна, що погнався зз гусьми і відбив нирки, Феноген наказує слугам перенести з поля додому у такий спосіб: "Беріть ті носилки, що гній виносять з конюшні, і бігом туди..."

Проте є в поведінці, характері Пузиря й те, що приваблює, чому не можна не симпатизувати. Це, перш за все, працьовитість, що й допомогла Пузиреві: "Я сорок літ недоїдав, недопивав, недосипав, кровію моєю окипіла кожна копійка..."; "я всю молодість провів у степу", "із степу не вилазив". Це виступає вперед селянська вдача Пузиря, його неймовірна працездатність.

Зауваживши, що "одна овечка, з послідніх, біленька з курдючком, має поранений хвостик; друга, гарненький лоб, шкандибає на праву задню ножку", хворий Пузир турбується не про себе, а про покалічених істот, бо йому "шкода худоби і потеря". Саме так, найперше шкода худоби, а вже потім втрати грошей. Отже, ще не все, що перейняв Пузир від селянського роду, він розгубив і втратив у погоні за наживою.

Через свій деструктивний бізнесменський азарт Пузир безглуздо загубив своє життя. Але той із пузирів і калиток, хто спланує своє життя по-іншому, і дітей у гімназіях вивчить, і сам цивілізується, облагородить свою грубу і хижу натуру і поставить собі на службу усіх і вся. У перспективі це одна з крупних фігур капіталізму... Саме до таких роздумів і повертає нас І. Карпенко-Карий.