Образ Пузиря в комедії І. Карпенка-Карого "Хазяїн" (5 варіант)

Образ Пузиря в комедії Івана Карпенка-Карого "Хазяїн"

Великим творчим досягненням І. Карпенка-Карого є його комедія "Хазяїн", в якій він дуже майстерно висвітлив глитайську верхівку українського села, показавши її нікчемність і висміявши її ідеали.

Цю глитайську верхівку він втілив в образі головного персонажа твору — великого землевласника, мільйонера Терентія Пузиря. Пузир вже ступив на ту найвищу сходинку власників, про яку тільки мріяли Михайло Окунь і Герасим Калитка. Він володіє тисячами десятин землі, його господарство складається з кількох економій. На його степах випасаються тисячні отари овець. Управляти хазяйством йому допомагає штат приказчиків та економів. У нього служить навіть іноземний фахівець з вівчарства. "Княжество! Ціле княжество", — каже про його володіння Маюфес, бо три дні їхав він Пузиревою землею. Крім того, Пузир придбав вагу в суспільстві, бо його обрали в земську управу, і він став членом правління банку. Але всі ці здобутки не можуть зупинити Пузиреве прагнення до ще більшого збагачення. Він ненажерливий. І ця жадоба збагачення не дає йому спокою. Йому властиві ті ж самі риси, що й дрібним власникам: жадібність, хвороблива скнарість, дріб'язковість. На всьому він прагне заощадити, всіх одурити. Маючи неосяжні володіння, він торгується за кожну копійку. Пузир — це хижак у людському втіленні. Він нещадно і жорстоко експлуатує людей, що найнялися до нього на роботу. За допомогою своїх управителів робить людей бідними, одбираючи у них землю, і тим самим перетворюючи їх у дешеву робочу силу. А згодом створює їм такі умови праці, що люди не витримують та тікають, залишаючи свій заробок у хазяйській кишені. Звісно, що для останнього — це добрий комерційний гендель. А ставиться до робочого люду він гірше, ніж до скотини. Годує людей таким хлібом, що і в горло не лізе, бо "поки свіжий, то такий глевкий, що тільки коники ліпить", а коли зачерствіє, "тоді такий твердий, як цегла — і собака не вкусить". Більше того, цей мільйонер обурюється на економа за те, що він платить робітникам по 35 копійок за день, а не по 25. Це ж який збиток хазяйству! Задля прибутку він вдається і на шахрайські махінації.

Скнарість проявляє Пузир і в ставленні до самого себе. Згадаймо, наприклад, його знаменитий "халат мільйонера" та кожух, який "аж торохтить". "Нового купувать не хоче, а від цього халата і від кожуха, повірте, смердить". І хоча Пузир вважав, що його і в рогожі впізнають, а все ж у цьому кожусі Терентія Гавриловича не пускали у земський банк. Щоб придбати йому новий халат, дружині треба було його обдурити, бо від себе подарувати не могла через те, що Пузир гнівався: "...такий розход зробила, та ще гроші брала крадькома". Треба було зробити так, "щоб він зразу побачив, що вєщ дорога, а продається дешево!"

Не зміг побороти свою жадібність навіть тоді, коли треба було платити свідкам за брехливі свідчення, хоча ті свідчення — єдине, що змогло врятувати його від острогу.

Коли його спіткала тяжка хвороба, і Пузир довідався, що збираються послати за лікарем, він почав благати: "Не треба. Фельдшера краще... Ой, фельдшера. Лікаря не треба. Адже лікареві доведеться заплатити більше".

Пузир — людина неосвічена, з дуже обмеженим світоглядом. Газети у нього в домі читає тільки дочка Соня, він же не читає нічого, крім листів. Коли між ним і Золотницьким зайшла мова про те, щоб пожертвувать гроші на встановлення пам'ятника першому українському поетові, Пузир відповів: "А Котляревський мені без надобності".

У мозку Пузиря панують думки про хазяйство і прибуток. Як підмітив лікар: "Хазяйство або смерть — такий девіз!" І таки хазяйство та жадібність згубили цього мільйонера. "У чоловіка двадцять дві тисячі кіп однієї пшениці — ну і треба ж йому гнатись за гусьми, що скубли одну копу!" Погнавшись, він упав і відбив нирки. Лікуватись не захотів, вважав, що все обійдеться, але не обійшлося. Пузир реалізував своє символічне прізвище — його життя лопнуло, як пузир.

На образі Пузиря І. Карпенко-Карий показав, що не можна дріб'язковістю обмежувати коло своїх інтересів, зводити їх до хворобливості, замикаючи свої ідеали лише на власному добробуті, пригнічуючи при цьому інших, бо це призведе до безславного кінця.