Здавна мудрі правителі багато важили в управлінні державою чи громадою. Ще в давньоруському "Ізборникові 1076 року" записано такі слова для настанови тим, хто стоїть на чолі людської спільноти: "Скільки силою ти перевершив усіх, стільки й справами добрими просяяти і потрудитися повинен". Та чи завжди ті, хто мають владу над людьми, згадують ці слова? Ця проблема посідає чільне місце й у повісті Івана Франка "Захар Беркут".
Серед високих Карпатських гір загубилося невелике село Тухля. Дружною і міцною громадою жили його жителі. Очолював її найстарший із тухольців — Захар Беркут. "Мов старий дуб-велетень" стояв він серед громади, справляючи величезний вплив не тільки на своїх односельців, але й на "кільканадцять миль довкола, по руськім і угорськім боці". Окрім того, знали Захара ще й як "чудового лікаря, що лічить рани і всілякі болісті, але й не менше як чудового бесідника та порадника, котрий "як заговорить, то немов Бог тобі в серце вступає", а як порадить чи то одному чоловікові, чи цілій громаді, то хоч цілий майдан старців набери, то й ті вкупі ліпшої ради не придумають".
Дивує його відданість громаді. Захар не лише слідкує за дотриманням законів співжиття громади, але й сам суворо дотримується їх. Заради порятунку громади він ладен пожертвувати навіть найдорожчим, що у нього було, — власним сином Максимом.
А ще Захар Беркут вірний законам пращурів. Він надзвичайно близький до природи, завжди просить допомоги у неї. Перед боєм з монголами він звернувся до світила з такими словами: "Сонце, великий преясний володарю світа! Відвічний опікуне всіх добрих і чистих душею! Зглянься на нас!... Сонце, я поклоняюсь тобі, як діди наші поклонялися, і молюсь до тебе всім серцем: дай нам побідити!".
- "Захар Беркут" (повний текст)
- "Захар Беркут" (скорочено)
- "Захар Беркут" (аналіз)
- Чому Мирослава, донька боярина, пішла проти батька, стала на бік трудового народу? Чи лише кохання керувало її вчинками? (та інші запитання)
Судилося мудрецеві побачити перемогу своїх земляків над монголами, зустрітися зі своїм сином Максимом, благословити їхнє кохання з Мирославою і сказати напутнє слово громаді. Закликав Захар своїх односельців жити в "громадському порядку, дружно держатися купи, незломно стояти всі за одного, а один за всіх", попереджав про небезпеку відчуження. Та разом із тим він вірив у щасливе майбутнє, що очікує його громадян, дуже хотів його наблизити, тому й застерігав від можливих помилок.
Мене приваблює в образі Захара Беркута його патріотизм, відданість односельцям, глибокі батьківські почуття, мудрість в управлінні громадою. Саме такою, на мою. думку, має бути людина, якій судилося бути очільником громади.