Франко Іван — Захар Беркут

Священний камінь, який звалили тухольці, впав поперек потоку. Вода полилася і затопила монголів.

У творі виведено чимало різних дійових осіб, яких можна розподілити на дві діаметрально протилежні групи, що ведуть між собою гостру боротьбу. Одна група — це мужні тухольці, очолювані Захаром Беркутом, а також Максим, Мирослава, а друга — завойовники монголи на чолі з начальником монгольського війська бегадиром Бурундою та зрадником народу — боярином Тугаром Вовком.

Мирослава, дочка боярина Тугара Вовка, всім серцем сприйняла справедливість тухольських порядків, і не лише велике кохання до Максима керує її вчинками, коли вона вирішує перейти на бік трудового народу. Вирішальними тут є скоріше безмежна любов до вітчизни та загострене почуття справедливості.

Тухольці перекрили усі шляхи до відступу монголів, загнали їх у тісну котловину й змусили заночувати у спаленому селі.

Письменник співчуває трудящим у їхній боротьбі проти гнобителів, закликає їх до згуртованості, організованості, мужності й витримки. Він висловлює впевненість, що трудящі обов'язково переможуть, скинувши з себе ярмо насильства, побудують суспільний лад, у якому не буде експлуататорів.

Вони вирішили битися до останнього, щоб не пустити монголів через гори.

Мудрий ватажок тухольської громади ставив перед собою мету не просто відбити від свого села монголів, а розбити їх ущент, бо вороги з подвійною лютістю кинуться на сусідів — верховинців і загірян і знищать їх. "Не відбити, а розбити монголів — се повинна бути наша мета", — говорив Захар Беркут.