Особливості жанру й композиції поеми Миколи Гоголя "Мертві душі"

Постать Миколи Васильовича Гоголя чітко вирізняється на тлі російської літератури XIX століття. Цей геніальний письменник надав напрямок усьому літературному процесу на кілька десятиліть. До того ж Гоголь є одним з небагатьох письменників, який спромігся поєднати у своїй творчості два могутні культурні струмені — український та російський. Наслідком цього стала досі незбагненно прекрасна, зачудована, фантастична мова, рівної якій ще не прозвучало. Вершиною творчості Миколи Гоголя традиційно вважається поема "Мертві душі".

XIX століття — дивна доба. Олександр Пушкін називає романом у віршах справжнісіньку поему, Микола Гоголь називає поемою авантюрний роман. Чому так сталося? Дійсно, "Мертві душі" за всіма жанровими ознаками є романом, який складається з одинадцяти глав. Може, письменник або робітники друкарні помилилися? Спробуємо довести, що помилки тут немає.

Крім того, що Гоголь цікавився історією, живописом, архітектурою, коло суто літературних інтересів письменника було досить широким. Так, Гоголь добре знав українську усну народну творчість, сучасну європейську літературу і, звичайно, російську літературу. Але для розуміння жанрових і композиційних особистостей "Мертвих душ" необхідно пам'ятати про те, що письменник надзвичайно захоплювався "Божественною комедією" Данте. Поема "Мертві душі", за задумом Гоголя, повинна була мати три частини, які б нагадували про три частини "Божественної комедії", тобто "Пекло", "Чистилище" та "Рай". На жаль, Гоголь встиг створити повністю лише першу частину свого безсмертного твору. Можна вважати, що перший том "Мертвих душ" є відповідником дантівського "Пекла".

За радянських часів багато було написано про Гоголя — викривача несправедливостей російського суспільства. Так, письменник дійсно викриває ці "свинцовые мерзости жизни". Але його надзадача — зробити своїх героїв добрими чи допіру трохи кращими людьми. Для досягнення цієї мети Гоголь, за одним з його зауважень, прагнув провести Чичикова крізь душевну борню, так би мовити, розбудити цього шахрая для кращої, людянішої ролі. Але тодішня дійсність, а може, Бог зло посміявся над великим насмішником: вцілілі фрагменти спаленого другого тома "Мертвих душ" доводять, що виправити кривий від народження характер Чичикова є безнадійною справою.

Сам Микола Гоголь неодноразово вказував на те, що перший том "Мертвих душ" має забагато вад. Письменник запевняв друзів і читачів, що виправить їх при подальшій роботі над твором. Ці, за думкою Гоголя, вади і зробили "Мертві душі" неперевершеним витвором геніальної фантазії та холодного аналізуючого розуму.

Подорож, яку здійснює Павло Чичиков, нагадує про подорож Данте Аліг'єрі колами пекла. Ми змушені зробитися відвідувачами музею воскових фігур чи то анатомічного театру. Микола Гоголь з наснагою розтинає мертві душі поміщиків, щоб показати світові їхні моральні та інтелектуальні нутрощі. При уважному читанні "Мертвих душ" насправді робиться жахливо, адже ці типи людей не лишилися в XIX столітті, а спокійно переповзли вже до XXI. У цьому ще одна з жанрових особистостей поеми: Гоголь нібито пише сатиру, але насправді зводить мури епічної поеми, де кожний герой уособлює якийсь із так званих вічних характерів.

У композиції "Мертвих душ" особливе значення мають ліричні відступи, де Микола Гоголь сягає меж можливостей російської мови: краще написати просто неможливо. Але ці ліричні відступи, якщо прочитати тільки їх, один за одним, складають враження, що це є фрагменти якоїсь іншої, незбагненної поеми. Це насправді її плекав у своїй живій душі Микола Гоголь, пишучи про химерність та нестримність плину життя: "И снова пошла писать чушь и дичь по обеим сторонам дороги".