Згубність теорії Раскольникова (за романом Ф. М. Достоєвського "Злочин і кара")

ДОСТОЄВСЬКИЙ ФЕДІР

(1821-1881)

Російського письменника Ф. Достоєвського читає весь світ. Творчість його, як і власне він сам, — це геніальність і протиріччя.

Письменник-реаліст, знавець життя, психолог-провидець, гуманіст, який звинувачував соціальне зло. У своїх творах він вирішував "вічні" питання про життя і смерть, про вдосконалення особистості.

Початок літературної діяльності, коли були написані "Бідні люди" (1845), "Двійник" (1846), "Білі ночі" (1848), був перерваний покаранням каторгою за участь у революційному гуртку (1850-1854).

З 1857 року Достоєвський отримує право писати і друкуватись. Виходять "Дядечків сон" і "Село Степанчикове та його мешканці" (1859), "Принижені й скривджені" (1861), "Нотатки з мертвого дому" (1861), "Нотатки з підпілля" (1864), "Злочин і кара" (1866), "Ідіот" (1869), "Брати Карамазови" (1880).

У своїх останніх романах Достоєвський сміливо і гостро накреслив головні етико-філософські проблеми: людина і Бог, сенс життя, значення свободи, духовне призначення людини.

Згубність теорії Раскольникова

(за романом Ф. М. Достоєвського "Злочин і кара")

"Людина є таємницею.

Її потрібно розгадати...

і я займаюся цією таємницею,

тому що хочу бути людиною".

Ф. Достоєвський (з листа до брата, 1839)

Ф. Достоєвський належав до числа найбільших російських письменників-реалістів XIX століття. Він завоював світове визнання і здійснив великий вплив на розвиток російської і європейської літератури. Художник трагічного складу, тонкий психолог, він надзвичайно глибоко ввійшов у протиріччя думки, свідомості всього духовного життя сучасної йому людини. У своїх соціально-філософських "романах-трагедіях" Достоєвський із пронизливою щирістю змалював біль і безсилля зневажених "маленьких людей".

Він написав багато цікавих творів. На уроці зарубіжної літератури ми ознайомилися з романом "Злочин і кара". Це один із найзначніших і найдосконаліших художніх полотен письменника, в якому він замислив "перевірити всі питання", а в образі головного героя показати "одного з членів "нового покоління"". "Всі питання" — це наболілі соціальні проблеми (зростання злиднів, злочинність, становище вдів і сиріт, лихварство).

Головний герой роману — колишній студент Раскольников Родіон Романович — зображений письменником на крутозламі його долі. Раскольников — бідний студент. Родіон у не вистачає грошей навіть на їжу. Він ходив до лихварки Альони Іванівни, щоб закласти якусь цінну річ під відсотки. Закладаючи речі, Родіон сподівався отримати гроші, щоб вистачило на життя. Але лихварка давала дуже мало грошей. Це дратувало Родіона. Довго думаючи, він створює теорію сильної особистості. Раскольников поділив людей на дві категорії: сильних і слабких. При цьому себе відносив до сильних особистостей. Він вирішує вбити стару лихварку і забрати гроші та цінні речі. Ретельно готується до вбивства, обмірковує кожен свій крок, переживає. І ось він це робить: вбиває Альону Іванівну. Але все виходить не так, як він планував. На місці злочину його застає сестра старої — Лізавета. І він вбиває її як небажаного свідка.

Родіон у випала тяжка доля. Він страждає за бідних, допомагає їм, але стає вбивцею. Здійснивши злочин, майже покінчивши зі своїми сумнівами: "Чи створіння я тремтяче, чи право маю" — Родіон викреслив себе з життя, гідного людини! Раскольников мучиться і згодом розуміє, що теорія сильної особистості терпить крах, бо вона хибна. Йому стало страшно жити. Він ховає гроші та цінні речі і не користується ними, бо розуміє, що, вбивши стару, став злочинцем — і тільки.

Раскольников більше не може страждати, тому зізнається, що злочин скоїв він. Родіон — не сильна особистість і зробив велику помилку.

Я гадаю, що вбивство — це не шлях розв'язання проблем. Вирішити складні питання можна було б іншим шляхом, а вбивство — це не вихід!