Згубна теорія "Надлюдини" в романі Ф. М. Достоєвського "Злочин і кара"

Твори видатного російського письменника Ф. М. Достоєвського характеризуються філософськими та психологічними міркуваннями, увагою до найбільш складних і неоднозначних питань своєї епохи. У романі "Злочин і кара" гостро поставлене моральне питання відповідальності людини за злочин — і не лише перед законом, але й, у першу чергу, перед самою собою, перед своєю совістю. Центральним персонажем роману "Злочин і кара" є Родіон Раскольников, носій теорії про "надлюдину", яка спроможна на все, якій все дозволено.

Раскольников поділяє усіх людей на два типи: на "матеріал" і на "незвичайних" людей, які здатні сказати нове слово в історії. Він зазначає, що "незвичайних" людей дуже мало, і що вони мають право влади над іншими. Незвичайні люди, на думку Родіона, можуть навіть переступити закон, як, наприклад, Наполеон, Магомет,Лікург. Такі люди не зупиняться ані перед маленьким злочином, ані перед пролиттям крові задля втілення своїх намірів. Герой переконаний, що "надлюди" мають право на злочин, на заперечення будь-яких законів.

Теорію Раскольникова про "вищих" та "нижчих" породжують соціальна несправедливість, безвихідність, духовні поневіряння. Страждання його рідних, бідність, тяжке становище сестри та матері штовхають героя на злочин. Але він не вважає себе злочинцем. Родіон почув розмову, в якій висловлювались схожі думки, отже, їх можна сміливо втілювати у життя.

Герой Достоєвського настільки впевнений у справедливості своєї теорії, що зважується перевірити, до якого типу людей належить сам. Для цього він вирішує вбити стару лихварку, від якої, на його думку, люди бачать лише зло. А її гроші зможуть допомогти його сім'ї. Здається, Родіон Раскольников керується благородними мотивами, але слідчий Порфирій Петрович, який веде справу Родіона у суді, одразу зазначає: "...небезпечний цей подавлений, гордий ентузіазм у молоді!".

Чим же небезпечна теорія Раскольникова? Родіон — добра, чесна, чутлива натура, здатна сприймати чужий біль і готова прийти на допомогу. Але згубна теорія зближує його з такими злодіями, як Лужин та Свидригайлов, у серці яких немає ані краплини людяності. Звісно, близькі вони не характерами, не способом життя, а думками, теоріями, ідеями.

Лужин — підприємець середньої руки, раптово збагатіла "маленька людина", якій дуже хочеться стати "великою" людиною, перетворитися з раба на хазяїна життя. Його теорії виправдовують експлуатацію людей задля власної вигоди.

Свидригайлов позбавлений совісті та честі, у ньому розкриваються глибини морального падіння, він став на шлях злочину через душевну спустошеність. Найжахливішим є те, що Свидригайлов — яскраве втілення того, що чекає на самого Родіона Раскольникова після скоєння злочину. Раскольникова Свидригайлов і лякає, і притягує одночасно — адже він зміг переступити закон і жити далі, насолоджуватися цим життям. Родіонові цікаво, як рецидивіст може продовжувати спокійно жити. А, може, це підтвердження його теорії. Раскольников, на жаль, не розумів головного: Свидригайлов був пустою людиною, позбавленою моральних цінностей та співчуття до інших. Духовний світ Раскольникова зовсім інший.

Міркування Лужина та його засоби досягнення мети — свідчення його ницості. А Свидригайлов відлякує Родіона тим, що не має ніяких заборон. Так само, як і Лужин, герой Достоєвського вважає себе "надлюдиною"; так само, як і Свидригайлов, готовий піти на злочин.

Достоєвський показує, що будь-який злочин веде до наступного злочину. Так сталося із Родіоном Раскольниковим: він був змушений вбити Лизавету, випадкового свідка першого злочину. Це випадкове вбивство лише підкреслює сутність скоєного.

Якщо б герой був цілком схожим на своїх двійників — Лужина і Свидригайлова, — його б не мучила совість. Цього не сталося, Раскольников знаходиться на межі нервового зриву. Він уже не той, яким був до злочину. Разом зі старою він вбив свою власну душу. "Я не стару вбив, я себе вбив", — каже він Соні Мармеладовій, розуміючи, що від цих мук вже нікуди не втекти. Думки про скоєне вбивство будуть переслідувати його усе життя, роз'ятрюючи його душевну рану.

Трагічний експеримент героя призвів не до тих наслідків, яких він очікував. Родіон відчуває, що сам ніби ножицями відрізав себе від інших людей, від своїх близьких. Згідно його теорії, і Соня, і його мати, і Дуня, і Катерина Іванівна належать до розряду "звичайних" людей. Отже, може знайтись такий самий Раскольников, рука якого підніметься на них.

Зображуючи зіткнення одержимого вкрай злочинною теорією героя з реальним життям, автор спростовує цю теорію. Адже хто зможе заступитися за беззахисних людей, хто зможе допомогти їм? Теорія, спрямована проти справжніх потреб людей, позбавлена високої гуманності, не здатна вирішити ці питання, впевнений Достоєвський. Усе своє життя письменник намагався шукати шляхи до "широкого" та вільного існування людей.

Роман "Злочин і кара" застерігає світ від повторення помилок героя. Письменник упевнений, що лише моральне відродження людства може зробити абсурдними злочинні теорії, допоможе знайти вихід із життєвих проблем.