Кадр

Те, що треба для відпочинку. Я тут сам, і навколо нікого немає.

Кадр ■

Антон вимикає музику і кладе навушники в кишеню та йде оглядати місцевість. Пішов уперед до дерев, а потім в інший бік. Відійшов від велосипеда на метрів сто. Навколо нікого не було і був один ліс. Озирнувся та сказав:

– Класне місце. Мені тут подобається. Тут по середині галявини я поставлю намет.

Кадр ■

Дерева росли за метрів двадцять від місця привалу. Антон повернувся до велосипеда, взяв у руки сумку й одягнув на спину, а велосипед у руках повів на місце ночівлі та поклав його біля себе, зняв сумку зі спини. Дістав намет з сумки і сказав:

– Я такого ніколи не робив і це буде перший раз, коли я сам збираю намет. Цікаво, як його зібрати, і так, щоб він ще стояв та не розвалився.

Кадр ■

Антон узяв намет та почав оглядати його з різних боків, і за кілька хвилин, поглядаючи на всі боки й розглядаючи прекрасний вид лісу, він намагався зрозуміти, як поставити намет.

Антон:

– Думаю, до вечора розберуся.

Кадр ■

Дістав мобільний телефон та подивився на екран, а зв'язку практично не було, а це означало, що ніхто не зможе додзвонитися, і зв'язок із ним на вихідних буде відсутній.

Антон:

– Зв'язку тут немає. За те ніхто з роботи не потурбує і я буду спокійний, що мені не потрібно буде раптово повертатися назад, їхати на роботу та допрацьовувати чийсь проект. Інженером–проектувальником будівництва не легко працювати. У моєму житті практично немає вільного часу, і весь час я на роботі. Мені сьогодні пощастило вибратися на природу, а не до батьків, і побути на самоті. Це гарний початок дня.

Кадр ■

Кладе телефон в іншу кишеню та розклавши намет на землі, починає з різних боків шукати як його прикріпити до землі. Оглядаючи з усіх боків він дістає телефон і вмикає музику, а телефон кладе на сумку, починає збирати намет.

Зібрав намет та ставить його посередині галявини. Велосипед лежить поруч, і він бере взяті з дому речі й кладе всередину намету, а потім сам лягає усередину і вже перебуваючи там визирає з нього й поглядає на ліс, а потім каже:

– Це ранок. Ще до вечора багато часу. Потрібно щось перекусити. Сьогодні буде довгий день.

Кадр ■

Бере бутерброди та сідає біля намету їсти, поглядає на ліс.

Антон їсть і каже:

– Тут чогось не вистачає.

Антон подивився на всі боки і каже:

– Потрібно зробити багаття.

З'їв два бутерброди і встав. Подивився по сторонах і пішов у бік лісу шукати дрова. Він знайшов невеликі шматочки сухого дерева та склав їх в одному місці. Дістав із кишені запальничку і розвів багаття.

Кадр ■

Багаття було чистим і не великим, а Антон сидів поруч і дивився на вогонь.

Антон:

– Це те саме чого мені найбільше не вистачало.

Антон подивився на бік та на ліс вдалині і пішов далі шукати дрова для багаття.

Антон:

– Попереду ще ціла ніч, а вночі буде прохолодно. Потрібно більше гілок.

Кадр ■

Пішов шукати в глиб лісу дрова, залишив речі та намет на галявині. Повернувшись за годину, він побачив, що багаття вже майже згасало, а в руках у нього було багато дров, і він їх поклав біля вогню та знову почав розпалювати вогнище. Багаття розгорілось та стало колишнього розміру, і Антон узяв кілька бутербродів сівши біля вогню.

Антон:

– Гарне місце. Тихе та спокійне, і тут нікого немає. Я тут сам. Далеко від людей та роботи.

Кадр ■

Сидів біля багаття, ходив лісом та гуляв, розглядав природу і насолоджувався вихідним днем. Час минав швидко й не помітно. Навкруги все змінювалося і темніло як зазвичай. На годиннику вже був початок восьмої вечора, і в лісі почало темніти, а Антон, прогулявшись лісом, повернувся до багаття, і воно ще горіло не великим полум'ям. Він сів біля нього і в цей час уже темніло і ліс поглинула неприродна темрява. Усе стало іншим і незвично моторошним.

Антон:

– У лісі щось змінилося і чому стало так темно. Раніше я такого не бачив. Ніби темрява проковтнула ліс, і я зараз опинився посеред темряви ночі. Якось моторошно стало навколо.

Кадр ■

Антон подивився на всі боки і побачив дерева, що тонуть у ночі, і легкий жахливий вітер. Він сказав:

– Як страшно тут стало. Напевно, не потрібно було сюди їхати на вихідні і краще б я поїхав до батьків.

Антон подивився вбік:

– Треба спробувати зателефонувати батькам, можливо є зв'язок.

Кадр ■

Дістав із кишені телефон і подивився, що є одна смуга зв'язку, сказав:

– Зв'язок є, але достатньо для виклику або надсилання повідомлення.

Антон набрав номер мами, і все, що він почув, – це відсутність зв'язку і жодних гудків.

Антон:

– А тут правда немає зв'язку. Ну нічого, до ранку посплю і просплю цей нічний лісовий жах. Що мене так здивував. Я не думав, що тут так буде страшно. Треба лягти по ближче до вогню і зі грітися, а то чогось та раптово похолодало.

Кадр ■

Антон сів біля багаття і почав гріти руки та подивився на всі боки, йому стало страшно, сказав:

– Треба було залишатися вдома зі своїми поривами пристрасті.

Кадр ■

Антон подивився на багаття, в бік, і йому стало не по собі, і він сказав:

– Що тут насправді стало страшно. Я раніше ніколи такого не зустрічав, хоч залишався не раз у лісі на ніч, але, можливо, тоді я був не сам, а на машині, і з друзями. Можливо, у мене виникають такі відчуття через те, що я сам сюди поїхав і сьогодні спатиму не в машині, а в наметі, і тому мені так страшно.

Антон подивився в небо:

– Небо як небо. Це, напевно, я собі вже придумав цей страх, і тут ліс як ліс. І в цьому лісі я один і крім мене тут нікого не може бути.

Антон подивився на бік:

– Тут точно нікого не повинно, крім мене, бути і тут навіть немає вовків і різних тварин, крім білок. Про це місце ніхто не знає, і мало хто з людей наважиться сюди поїхати. Тут глибина лісу, тут нічого робити одному.

Антон в лісі відчував чиюсь присутність, і він почав поглядати на бік, а в цей момент насправді в лісі з'явився ще хтось, але хто саме, Антон не бачив.

Антон тихо про себе сказав:

– Я придумав собі цей страх і тут нікого не може бути.

Антон подивився в бік та побачив як промайнула тінь, і він злякався. Швидко встав біля багаття та почав пильно оглянути в бік. Придивившись уже замість тіні, він побачив дерево, що нахилилося від вітру:

– Я справді придумав цей страх. Мені здалося. Тут нікого не може бути.

Кадр ■

Антон підійшов до велосипеда і поставив його ближче до намету. Взяв ланцюг і з'єднав ним колесо, що б було про всяк випадок, і він сказав:

– Я впевнений, що я тут сам, але все ж таки я перестрахуюся. Різне буває.

Антон сів біля багаття, кинув ще пару сухих великих гілок:

– Нехай горить, а я піду спати.

Відчув, що поруч хтось є, і зупинився, завмерши на місці, а далеко в темряві знову з'явилася тінь і швидко зникла, і Антон подивився убік, але нічого не побачив:

– Знову здалося. Я не думав, що в мені стільки страху і це добре, що я поїхав у ліс. Я більше себе впізнаю, і людина впізнає сама себе, коли вона залишається сама, а тут те саме місце, щоб впізнати себе.

Кадр ■

Зайшов у намет і всередині увімкнув лампу від акумулятора, потім закрив штору на замок. На вулиці горіло багаття, освітлювало велосипед, що стояв поруч, а Антон сидів у середині й гортав телефон поглядаючи на зв'язок, а зв'язку не було. Він вирішив написати мамі повідомлення і написав такий текст, а потім тихо його прочитав:

– Мамо, у мене все добре, я вирішив поїхати з ночівлею в ліс і відпочити. Не хвилюйся.

Антон відіслав повідомлення та поклав біля себе телефон. Звіт про доставку не прийшов:

– Звіту про доставку немає, напевно, тут повністю відсутній зв'язок.

Ліг уздовж та поставив невелику лампу біля себе і почав слухати мелодію вітру, що лунав ззовні, і поглядав на багаття, яке просвічувалося крізь тканину намету. Повільно заплющив очі та почав засинати від вигляду вогню й повної тиші зі звуками вітру лісової галявини.

Кадр ■

Антон лежав з заплющеними очима, і тут він побачив, як із зовнішнього боку пролетіла чиясь тінь та відбилася на його обличчі. Швидко і стривожено розплющив очі і подивився на всі боки, завмер на місці в очікуванні. Глянув на годинник:

– Що це було? Я ж тут сам.

Кадр ■

Антон, сидячи всередині намету, почав поглядати на всі боки і прислухатися до лісу. Минуло хвилин п'ять, як він знову сказав:

– Напевно здалося. Треба лягати спати і проспати цю кошмарну ніч, а то вже ввижається всяке різне. Тут же нікого не може бути.

Знову ліг на те саме місце і вже з розплющеними очима почав спостерігати за вогнем, що горить із зовнішнього боку. Він лежав та дивився вперед. Минуло півгодини і він знову почав засинати і вже із заплющеними очима, він майже спав, попереду нього біля багаття знову з'явилася на мить тінь, яка промайнула, і Антон побачив її та знову різко встав із переляканими очима. Він притиснув до себе ковдру і почав поглядати на всі боки, спостерігаючи за вогнем, і впродовж півгодини він крутився намагаючись побачити те, що промайнуло в нього перед очима, або почути якийсь звук і ознаку присутності ще когось у лісі, але нічого не відбувалося. Було тихо, як ніколи, і лише час від часу він чув звук вітру та скрип дерев, що нахилялися в бік.

Антон подумав про себе:

– Це, напевно, знову здалося і нічого там не було. Мій страх малює ілюзії того чого не було насправді. Я втомився після не легкого тижня і розставання з дівчиною, а ще залишився сам у лісі. Звідси такий міраж, миготіння тіні перед очима, а то всього лише вітер подув на вогонь і він почав менше горіти, і це відобразилось на наметі, а я подумав, що це чиясь тінь. Тут нема чого турбуватися, це все здалося.

Антон узяв телефон і подивився на годинник:

– Ого, вже перша година ночі. Потрібно лягати спати і більше не звертати увагу на різне, що ввижається.

Антон поклав телефон убік і розвернувся в інший бік від багаття та заплющив очі.

Кадр ■

На галявині горіло багаття, біля намету стояв велосипед, а Антон спав у наметі, і з іншого боку швидко і в повній тиші промайнула тінь невідомо кого.

У повній тиші і з палаючим біля намету багаттям і рівно через годину часу пролунав крик Антона, і такі слова:

– Відпустіть мене.

Кадр ■

У наметі Антон почав махати ногами і відкидати ковдру від великої руки з гострими пазурами, що схопила його за ногу.