Мені сьогодні найбільше пощастило, бо я розумію, що я насилу зміг виплисти, якби я ще відстояв один раунд, то я б опинився в зовсім іншому місті. Сподіваюся, я більше ніколи не буду здійснювати таких стрибків. Класно, але небезпечно. Більше я такого робити не буду, я випробував долю, вона, влучність мені посміхнулася, цього з мене досить.
Іван подивився вперед і повільними кроками по холодному піску вийшов на плиткову дорогу, що вела до сходинок, а сходинки вели нагору до мосту. Він повільно піднявся, а людей практично не було. Двоє людей пройшло по мосту, ніхто не зачепив його речі. Іван узяв свій одяг, неквапливо тремтячими ногами й руками оговтуючись, розуміючи про скоєний вчинок, як усередині нього виник жахливий страх. Одягнувся, подивився на всі боки, так щоб ніхто не бачив, як він стрибав із мосту. Швидко схопив білий пакет, і повільними кроками з опущеною головою оговтуючись, обмірковуючи все, що сталося, пішов уперед по мосту до напрямку метро.
Глава 4
Велетень
В обідню пору сонячні промені розкочувалися по листю і розливалися в просторі, було все добре, не так як завжди. Іван уже протягом години не зупинявся, відпрацьовуючи удари. Сьогодні звичайний вихідний день і в залі перебуває дуже велика кількість людей, що тренуються: ті, які насправді тренуються, і ті, хто стоїть і дивиться на тих, хто тягає залізо. Іван вдарив лівий прямий, правий прямий, зробив ухил, вдарив правий прямий. Зупинився, подивився на всі боки, а люди тренувалися, ніхто ні на кого не дивився, а в цю мить Іван вирішив піти сісти на лаву і трохи відпочити. Навколо була золота тиша, і тільки вдалині лунали звуки стукітливого заліза, створюючи свою незвичайну гостру, проникаючу і заспокійливу мелодію тренування.
Іван подивився на годинник:
— Сьогодні особливо спекотний день, не такий, як це було кілька днів тому. Сонце нікого не шкодує, напевно це останні дні теплої погоди, а далі, скоріш за все, будуть дощі, вітер, хмари над головою. Потрібно трохи відпочити і знову піти підробляти якісь удари, або зробити раунд легкого вільного бою на балонах.
Іван подивився на годинник, минуло дві хвилини:
— Сьогодні мені цього часу достатньо, щоб відпочити, і я нікуди не поспішаю. Я сьогодні тренувався, ніби розминався, розминка моя тривала впродовж години так, що в мене ще повним повно сил. Я з радістю ще з кимось вийду на ринг, одного раунд мені вистачить. Поставив би сто гривень на свою перемогу, заробив грошей, але, на жаль, охочих немає. Як-не-як ті хлопці допомогли мені сходити в магазин, купити собі міцного чаю, кілька бананів. Все ж було приємно виграти сто гривень у професійного боксера. Яким це був боксер, насправді я цього не знаю, і, можливо, він просто розповідав, що тренується і колись виступав на професійному рингу, а сам новачок у боксі. Або він був справжнім профі, мені пощастило його перемогти, я цього ні коли не дізнаюся. Він як прийшов, так і пішов. Ким був насправді для мене це залишиться загадкою, і нехай на цю загадку я ніколи не дізнаюся відповіді, і все залишається, так як воно є. Іван встав, повільними кроками пішов до залізної труби, що висіла на ній, де з боків були залізні стовпи, закопані в землю, посередині висіла прошита мотузками з п'яти автомобільних покришок так звана боксерська груша. На таких колесах було зручно відпрацьовувати удари на швидкість і добре рухатися. Під ногами був пісок, не було жодних ям і виступів на землі. На інших балонах навколо них уже були витоптані іншими спортсменами, які тренувалися, великі ями, і там було не завжди, зовсім зручно відпрацьовувати удари, бо одна нога ставала в яму, а друга могла стати в більше заглиблення, і тоді було вже набагато складніше пересуватися, тримати вагу тіла на правій нозі, і під час удару порушувалося перенесення тіла. Іван підійшов до боксерської груші, а так називав автомобільні покришки, і почув, як ззаду підходить якийсь невідомий чоловік. Іван обернувся і побачив перед собою чоловіка зростом у два метри, а і його вагова категорія залишилася для Івана загадкою, щонайменше Іван припустив, що він має вагу понад сто десять кілограмів. Чоловік був високий, щільної статури, і видно, що вона була спортивна. Його рука була вдвічі більшою за руку Івана, і ноги, так були вдвічі ширшими, ніж одна нога хлопця. Це був справжнісінький важковаговик. Коли побачив такого велетня, його очі широко розплющилися, і в цей час невідомий чоловік підійшов до Івана, і сказав:
— Добрий день. Мене звати Володимир.
Іван здивувався й одразу відповів:
— Добрий день. Мене звати Іван.
Володимир:
— Я тут якось чув від своїх друзів, а вони тут дуже часто тренуються, що ви одинак, тренуєтеся в Гідропарку, і пропонуєте іншим боксерам вийти на поєдинок одного раунду, а за перемогу даєте сто гривень, і це правда.
В Івана затремтіли руки, побачив перед собою людину, яка вдвічі більша за нього, як за вагою тіла, так і за висотою, та й в усьому іншому теж, він повільно опустив донизу голову, й зрозумів, що тут зараз, щось станеться, й чомусь не зміг відмовити незнайомцю в розмові. Сам продовжив розмовляти, дав відповідь на його запитання:
— Так, ви правильно почули. Я тут самостійно тренуюся і пропоную людям вийти зі мною в ринг на один раунд і ставлю сто гривень. Той, хто перемагає, той забирає ці гроші. Звичайно, ви так само ставите сто гривень, і їх забираєте, якщо ви зможете мене перемогти. Я так думаю, що це буде дуже нелегко, так як у нас вагова категорія відрізняється в два рази, то ви маєте більше шансів на перемогу.
Володимир усміхнувся:
— Я вже це зрозумів, що я вдвічі за вас важчий, і вдвічі більший. Мої друзі розповідали, що тут тренується якийсь невідомий спортсмен, і він зумів перемогти мого друга, професіонала, мені стало дуже цікаво, бо я його дуже добре знаю, він досить довго займається боксом і бився, перемагаючи у нелегких двобоях на професійному, а тут мені розповідає, що програв якомусь невідомому самоучці сто гривень з ним у бою. І мені захотілося побачити того хто зміг перемогти мого друга.
Іван зробив важкий видих:
— Напевно, я не в того боксера забрав перемогу, — усміхнувся, і сказав, — жартую. Я так заробляю собі на шматочок хліба. Як ви бачите, я стою перед вами, я та сама людина, яка змогла перемогти вашого друга і виграти сто гривень на шматочок хліба. У це я вам зізнаюся чесно, і був нелегкий поєдинок. Все ж, я сам не знаю, як у мене так вийшло перемогти професійного боксера. Можливо, мені просто пощастило.
Володимир сказав:
— Можливо, вам пощастило. Можливо, ви зовсім інша людина і говорите так, щоб не сказати про себе правди.
Іван опустив голову:
— Я вам кажу правду. Я вас не обманюю, довгий час не тренувався. У дитинстві ходив до боксерської зали, і оскільки я виступав на аматорському рингу, і в мене були як перемоги, так і програші, багато чого не склалося в моєму житті. У мене був довгий період без тренувань, а потім я опинився, зовсім випадково, в цьому залі, почав самостійно тренуватися. Такого досвіду, як ви припускаєте, на професійному рингу я не маю. Ваш друг просто втратив форму, а я зміг був сильнішим за нього в тому раунді, і йому просто потрібно трохи потренуватися, і тоді він з легкістю зможе мене перемогти.
Володимир:
— Можливо, це є правда, але насправді я просто дуже добре знаю свого друга, не вірю тому, що ви сказали. Ви хочете здаватися, що ви набагато слабші, ніж ви є. Ні, я не вірю, впевнений, що ви досить досвідчений боксер, і у вас чимало досвіду. Мій друг розповідав як ви, коли вас побачив, то подумав, що ви просто новачок, який прийшов до тренажерного залу, і йому набридло качати м'язи, і він вирішив узяти рукавиці та самотужки почав навчатися боксу, як правильно відпрацьовувати удари. Мені так пояснив, сказав, що ви нічого не вмієте в рингу, а потім, коли почав з вами боксувати, одразу почав сумніватися у своєму судженні, програв. Так, що я вас не знаю, мені здається, що ви просто не хочете розповідати про своє минуле в боксі й тут час від часу приходите тренуватися собі на втіху.
Іван:
— Так, я треную собі на втіху, але насправді я ніякий не професійний боксер, я простий любитель. Ви перебільшуєте, судження вашого друга є помилковим. Я не маю жодного досвіду в професійному боксі. Найімовірніше, це була випадковість, що я зміг перемогти вашого друга, вигравши сто гривень.
Володимир:
— Справа не в тому, що ви виграли сто гривень, це був чесний поєдинок. Я знаю дуже добре Ігоря, знаю, що він ніколи нікому не поступається і не програє та робить усе можливе, щоб здобути перемогу. Я його знаю з дитинства, він тренується змалку, і виступав на аматорському рингу, а коли подорослішав, перейшов у професійний бокс. Мені було складно повірити в те, що програв якомусь невідомому боксерові, бо знає більшість професійних боксерів, які боксують на рингу, найкращих, і в них перемагав. А у вас ніхто ніколи нічого не чув. Можливо, ви раніше виходили на професійний ринг, і забули?
Іван усміхнувся:
— Мені б хотілося виходити на професійний ринг, але не було такої можливості. Я тренувався і виступав на аматорському рингу, тож, найімовірніше, ви перебільшуєте. Я ніякий не професійний боксер.
Володимир:
— Можливо, це ви перебільшили, але все ж таки, у вас є хороша майстерність боксу, і так мені стало цікаво подивитися на вас, я одразу сюди приїхав. Усе сталося після того, коли почув розповідь про те, як із вами боксував упродовж раунду і програв.
Іван:
— Це добре, що вам стало цікаво. Я здивований, що я став комусь цікавий.
Володимир відповів:
— Мені ще стало цікаво, як ви боксуєте на рингу.
Іван усміхнувся:
— Я боксую на рингу, оскільки я вмію боксувати.
Володимир:
— Добре ви боксуєте, тому що ви вмієте боксувати. Мені б хотілося вийти з вами на ринг і від боксувати один раунд.
Іван одразу відповів:
— Ви мене вибачте, я впевнений, що наші вагові категорії різні, і ви важчі за мене вдвічі, а ваш друг був важчим на кілограм п'ять, це була допустима різниця у вазі. Я припускав, що бій буде нелегким, і з вами боксувати це вже буде якимось фантастичним поєдинком.
Володимир:
— Я це прекрасно розумію, я одразу побачив різницю у вазі, габаритах. У нас вона дуже велика, і мені буде набагато легше вас перемогти.