Ви мені дуже сильно допомогли.
Іван пішов до лавки, поклав рукавички на лавку, сів на неї, подивився далеко-далеко на зелену галявину і високі дерева, що ростуть навколо неї.
Ігор вийшов із рингу, підійшов до своєї сумки, зняв боксерські рукавички і поклав їх усередину. Підійшов до своїх друзів, він нічого нікому не сказав, і пішов до Івана, потиснув йому руку, і сказав:
— Дякую за раунд.
Іван:
— Це вам спасибі за сто гривень.
Ігор повільно розвернувся разом зі своїми друзями, і вони пішли на тренажери, а Іван залишився сидіти на лавці, думаючи над тим, що йому далі робити, і залишився сидіти на лавці.
Глава 3
Стрибок із мосту
Вдалині було чути, як дорогою проїжджають автомобілі. Іван повільними кроками вийшов на початку мосту, що вів через річку, це був Венеціанський міст. По ньому інколи їздили автомобілі, а вони їхали або на пляж, або в зал. А ті, хто не мав автомобіля, проходили міст пішки, йшли в потрібному напрямку. Для Івана все стало тихим, забутим, непотрібним після одного раунду з професійним боксер Ігорем, йому так само зараз нічого не хотілося, сидів поруч і дивився, як його друзі займаються на тренажерах. Іван розслабився, отримував задоволення від перемоги, і від, того чого довгий час не вистачало, тиші після боксу, а це найкраще задоволення для спортсмена. Іван переміг незнайомого для нього боксера і був задоволений своїм результатом, сам того не очікував, що зможе заробити сто гривень, всередині в нього не було жодних переживань. Страх перетворився на спокій, все, що йому зараз хотілося, а це, якнайшвидше приїхати додому, і лягти в ліжко.
Іван вийшов на міст і зупинився на початку мосту. Подивився вниз, застиг на місці, одразу подумав:
— Нічого собі висота.
Іван зробив два кроки назад, подивився з округлими очима вниз, сказав:
— Мені так здається чи мені хочеться стрибнути з мосту.
Іван зробив ще два кроки вперед, зупинився, подумав:
— Ні, тут дуже високо, щоб стрибати з мосту. І звідки в мене з'явилися такі думки? Невже мені так сильно настукали по голові, що я зараз перестав переживати за свою безпеку. Це ж дуже небезпечно, стрибати з мосту. Тут високо, а знизу холодна вода, божевільний вчинок. Малок хто наважиться на нього, я думаю, що в мене буде не так багато шансів залишитися живим. Краще мені про таке не думати, і піти далі, а то різне може бути. Після такого спарингу, а зараз я мало про що думаю і піддаюся спокусі отримати ще задоволення від стрибка і недовгого польоту донизу, — Іван усміхнувся, — напевно, це буде неймовірне задоволення.
Іван подивився вниз і задумався:
— Але це ж задоволення. Чому б не спробувати.
Іван подивився на людей, які проходили повз, знову подумав:
— Ні, не потрібно мені так робити. Вчинок занадто небезпечний.
Іван подивився на Білий пакунок і далі пішов пішохідною доріжкою та зупинився на середині мосту, подивився на інший бік, а там виднілися великі гори й високі зелені дерева, саме серце Києва, збоку було видно куполи церкви. У небі не було жодної хмаринки, сьогоднішній день накривав душу Києва. Він мав чудовий настрій, йому зараз нічого не хотілося, думати теж, найбільше не хотіли зупинятися думки, а вони несли його в хмари, були різні, але й небезпечні. Не безпечні думки наштовхували на те, щоб Іван зараз зробив стрибок з мосту, не знав, як це може зробити. Був повністю одягнений і не міг, ніде, залишити свої речі, їх могли вкрасти.
Безпечні думки привели прямо додому до його ліжка, він хотів відпочити від нелегкого спарингу, а найголовніше — поїсти, всередині виникали розбіжності. Щось підштовхувало Івана зробити стрибок, щось його зупиняло. Почав думати над тим, що буде, якщо цього не зробить, і піде додому, що станеться, коли пригнеться з мосту.
Іван подумав про себе:
— Ну, тут поспішати не потрібно. А треба все добре обміркувати. Якщо зараз я подумаю, а в мене виникло таке бажання пригнутися з мосту, і, пригнувшись, не подумав, я можу вчинити велику дурницю, а такого я не хочу, ніхто не знає, що буде через дві секунди, а в такому разі може бути все, що завгодно. Може пригнути? А може не треба, — сам собі сказав, задумався ще більше.
Іван подумав:
— Стрибнути з мосту в одязі, і з телефоном у кишені, а ще з білим пакетом, то я думаю, якщо мене хтось побачить, то подумати, що я вирішив покінчити життя самогубством, а так робити не потрібно. Це божевільний, необдуманий вчинок, що несе за собою несприятливі наслідки, і в одязі буде складно плисти, а ще мені шкода телефон, не дешевий. На такий телефон мені б довелося ще працювати чотири місяці, а роботи в мене немає. А якщо б я з пакетом стрибнув? То я б зміг втратити свої боксерські рукавички, і вони теж коштують для мене не дешево. Про що я зараз думаю? Про те, щоб раптово пригнути з мосту. Найімовірніше, це спаринг із професійним боксером вплинув на мене, у нього були сильні удари, і зараз, я не так можу швидко думати, як хотілося. Я більше піддаюся своїм емоціям, а вони сильніші за мене, хочуть, щоб я не думав, а зробив якийсь божевільний вчинок, але так не можна. Завжди, перед тим як потрібно щось зробити, треба все обміркувати, насамперед думати про безпеку. Адже про мене ніхто не потурбує, якщо я сам про себе не потурбуюсь, моя голова завжди буде моєю, ні хто за мене не подумає, тільки я сам потім у разі чого буду нести за себе відповідальність. Потрібно бути більш обережним, щоб мої думки, що виникли раптово, не стали робити необдуманий вчинок.
Іван подивився попереду на два боки, а внизу була повільна течія, задумався, знову подивився на всі боки, і вже сказав:
— Може все ж таки спробувати пригнути моста.
Іван подивився на всі боки, знову сам собі сказав:
— Або я насправді божевільний, або я розумію, що в моєму житті не вистачає відчуттів. Це ж може закінчитися, як завгодно. Може, пригнувши з мосту, я більше ніколи не випливу, а може просто отримаю справжнісінький кайф, тут уже потрібно думати чи не думати. Якщо я почну думати, то я не пригну з мосту, а якщо я не подумаю, то я зараз зроблю цей вчинок. Цікаво, що краще в житті, як краще ухвалювати рішення, обмірковувати його чи ні про що не думати, зробити.
Іван подивився на всі боки, а на мосту не було людей, швидко зняв з себе одяг і опинився на мосту в спідній білизні. Акуратно склав одяг і біля нього поклав білий пакет.
Іван подивився вниз:
— Напевно, насправді я божевільна людина, зараз не розумію, що я роблю, але я відчуваю, що мені це подобається, мені нічого не потрібно, оскільки я отримую від цього задоволення.
Іван обережно переліз через огорожу, схопився ззаду двома руками за поручні, застиг над Дніпром. Попереду нічого не було, всього лише на всього йому потрібно було зробити один крок, і він полетів одразу донизу, це був най необдуманіший вчинок у його житті. Не розумів, що зараз робить, та й не хотів нічого розуміти, тому що після довгого часу самотність, нелегких тренувань, йому зараз хотілося отримати задоволення. Всередині все горіло, відчував, як у душі плаче серце, зараз отримати справжнісіньке задоволення від життя. Іван ніколи не стрибав із мосту, це буде перший стрибок у його житті, а міст був високим, і до води була чимала висота, а летіти буде нелегко, стане страшно. Під час польоту виникатимуть різні гострі відчуття, йому хотілося їх відчути. Іван подивися вниз, глянув на всі боки, сказав:
— Мене тут ніхто не зупиняє, я належу тільки сам собі. Так, я сам проживаю своє життя, нікому ніколи не був потрібен, більшу частину свого життя я також не був потрібен самому собі, як буде, так буде. Якщо це доля, то я більше ніколи не повернуся, і вже нічого не зміниш. Я вже сюди прийшов, зумів із себе зняти одяг. Переступити через поручні, стою над прірвою, а для мене насправді це прірва в незвідане. І як може бути, я цього не знаю. У мене немає жодних думок, що прогнозують моє подальше майбутнє, і цей стрибок у проміжок моєї долі. Я нічого не знаю, нічого не можу вгадати, як буде, так і буде. Можливо, мені не судилося стати професійним боксером, а якщо судилося, то все буде добре.
Іван усміхнувся:
— Так, я зараз навіть сам не розумію, що я роблю, і все ж таки, мені подобається робити те, що я не розумію.
Іван підняв високо догори голову, подивився в небо:
— Що довше я стою, то більше я починаю боятися, а якщо я зроблю один крок уперед, то краще зробити другий крок і не повертатися назад. А якщо я повернуся назад, то це справжнісінький облом мого життя, і я не зробив необдуманий вчинок. Мені потім стане прикро, а вдруге я вже не наважуся роздягнутися і стати над прірвою життя.
Іван, тримаючись позаду себе двома руками за холодне залізо, простягнув ліву ногу вперед, злегка відштовхнувся, і відразу крикнув:
— Вперед.
Іван летів швидко і всередині почала переливатися всі почуття гострого відчуття припливу адреналіну, холодний страх, з трепетом, пройшовся по всьому тілу. Притиснув до себе руки, подивився на попереду тягнучу картину будинків, що стоять попереду, а вони розпливлися за кілька секунд, і Іван перестав про що-небудь думати, як крім отримання задоволення від невагомості. Заплющив очі і не дивився вниз, різко під ногами відчув, як з'явилася вода та раптово опинився під водою. Вода була холодною, тягнула донизу, і за кілька секунд після занурення, розплющив очі й побачив зелений розпливчастий туман, різання в очі. Вода почала пекти, відчуваючи крижану воду, швидко почав махати руками, повільно ногами намагаючись піднятися з глибини. Минуло п'ять секунд, десять, і в нього нічого не виходило, перестав щось розуміти, від відсутності можливості виринути відразу розгубився. Намагався з усіх сил піднятися нагору, а за відчуттями було так, ніби він завмер на одному місці. Ще сильніше почав махати руками і за кілька секунд сплив на поверхню води. Зробив глибокий вдих і розплющив очі, подивився на всі боки і побачив пляж. Одразу розвернувся у воді, подивився на міст, а відстань до мосту була вже метрів п'ятдесят, невелика течія понесла його вперед. Широко махаючи руками почав плисти до пляжу, і за п'ять хвилин доплив до берега. В очах усе розпливалося, а голова паморочилася. Іван ступив на пісок і повільними кроками вийшов на берег, подивився на міст:
— Напевно, наступного разу, я краще дуже добре подумаю, перед тим як зробити якусь необдуману дію.