Вправу для живота він вирішив робити кожного відвідування залу. Це була остання вправа на сьогодні. Легке тренування. Повільно зайшов до роздягальні. Олександр зараз перебував у польоті легкості, відчуття свободи, що було складно передати словами, а це було справжнісіньке задоволення, отримане від тренування. До цього ніколи не було такого задоволення. Потрібно було пережити той самий момент, коли людина пристосовується, змінюється, і звикнути до кожних вправ, а для цього необхідно чекати. У ті моменти, коли він почав тренуватися, йому було важко, і цей період потрібно пережити, він може тривати від місяця до півроку, коли тренування несе задоволення. Коли звик, і тоді йому було складно пропускати тренування, а без них йому ставало набагато складніше. Був цьому радий, що не він сам туди йде через здолання внутрішніх перешкод відмовляючись тренуватись, а йому вже хотілося йти в зал, і без нього він не міг жити. Після того, як він прийшов у тренажерний зал і почав тренувався, почав отримувати задоволення від життя і радіти всьому, що відбувалось навколо нього, коли навколишній світ став іншим. Зал багатьом людям приносить задоволення і зміни. Зал відновлює сили і ще більше налаштовує на позитивне мислення, і думки в усіх напрямах, а найголовніше – краще розуміння життя, і нове бажання змін, і того, що зараз найкраще прийти додому і щось із апетитом поїсти, посмажити яйце або ж зварити його, а, може, посмажити шматочок м'яса або ж це м'ясо зварити. У затишній, тихій, спокійній обстановці сісти за стіл, включити класичну музику, а потім смачно поїсти. А після вечері з легкою втомою лягти спати. І в цьому є справжнісінький сенс, щоб отримувати в житті таке задоволення, яке дає зал, але завжди потрібно тренуватися.
Сходив у душ, прохолодна вода приємно освіжила втомлене тіло. Повільно переодягнувся, залишив у шафці тренувальний одяг. Зачинив її на ключ і, виходячи із роздягальні, підійшов до столика адміністраторки, поклав ключ на стіл і сказав:
– Спасибі вам за тренування, гарного вечора.
Олександр вийшов із тренажерного залу і попрямував додому. Він думав про те, що його ще чекає смачна вечеря. У його планах було посмажити шматочок м'яса, і він думав, якими спеціями його приправити.
Глава 2
Зустріч
Олександр:
– Алло, ти де? Я вже тут хвилин п'ятнадцять як чекаю на тебе. Ти сьогодні вирішив пропустити тренування?
У телефоні пролунав голос друга Олександра, якого звали Сергієм:
– Ні, я уже йду. Вибач, що сьогодні так виходить, але я сам цього не розумію. Коли я вдома збирався, то думав, що це займе п'ять хвилин, а як виявилося, на мої збори пішло набагато більше часу, не думав, що так вийде. Потрібно частіше дивитись на годинник, а не літати в своїх думках.
Олександр:
– Я вже тебе чекаю біля залу протягом п'ятнадцяти хвилин. Стою і думаю, будеш ти чи ні. Ось, вирішив тобі зателефонувати і дізнатися, чи не проспав ти тренування.
Сергій:
– Вибач, друже. Я не знаю, як так вийшло. Можливо, я про щось задумався і не подивився на годинник і тому так довго збирався. Почекай кілька хвилин, добре?
Олександр:
– Я розумію, що ти за п'ять хвилин будеш, але хвилини на місці не стоять і йде вперед. Сьогодні в мене один-єдиний вихідний день. Я думав якнайшвидше прийти в зал і потренуватися, а потім удома зайнятися своїми справами, але вже щонайменше двадцять хвилин пішло в нікуди, а точніше – на очікування. Я чекаю на свого найкращого друга вже двадцять хвилин. Я не повірю, що ти так довго збирався. Чому ти так довго збирався?
Сергій:
– Я вже сказав, чому у мене так склалося. Вибач. Наступного разу буду складати сумку не вранці, а ввечері, і вранці одразу виходитиму. Більше такого не повториться.
Олександр:
– Добре, я ще почекаю п'ять хвилин, і якщо тебе не буде, то піду в зал і почну тренуватись.
Сергій:
– Не поспішай іти в зал. Обіцяю, що за п'ять хвилин я буду. Я уже недалеко, біля п'ятиповерхового будинку. Я думаю, ти знаєш, де це знаходиться.
Олександр:
– Ні, не знаю, тут усі будинки в п'ять поверхів, і я тебе не бачу.
Сергій:
– Цей будинок стоїть на повороті. Від нього до залу йти кілька хвилин.
Олександр:
– Я сподіваюся, що ти кажеш правду, а то мені здається, що в тебе якось лічильник хвилин зіпсувався і, можливо, в тебе замість п'яти хвилин – десять хвилин, а то й більше. Ти не розумієш коли потрібно вийти з дому, а в мене все за розкладом. З тим, що ти запізнюєшся, потрібно щось робити.
Сергій:
– У мене все добре з моїм лічильником. Я удома задумався і так воно склалося. Ну, з ким не буває?
Олександр:
– Зі мною не буває. Якщо ти спізнюєшся на тренування, то який сенс ходити в зал?
Сергій:
– Щоб бути красивим і здоровим, і від цього отримувати задоволення.
Олександр:
– Так, згоден, зал дає багато позитивних якостей.
А ще потрібно привчати себе до дисципліни і до того, щоб розраховувати, коли потрібно виходити із дому і не запізнюватися, а найголовніше – завжди приходити вчасно. Я розумію, що в тебе нічого не виходить, і якщо ти не забув, то це вже в тебе не вперше, коли ти спізнюєшся на тренування. У тебе є свої справи, ти втомлюєшся на роботі, але все ж таки потрібно привчати себе до режиму, хоч би як там не було важко, завжди потрібно приходити до тренажерного залу вчасно. Якщо ти не забув, то для мене це вже святе місце. Якби не цей тренажерний зал, то я не знаю, яким би я зараз жив життям, і це те саме місце, яке мені приносить задоволення. Я не хочу спізнюватися на тренування. Якби не всі ці штанги і гантелі, що знаходяться в залі, то я був би зовсім іншим. Я дуже вдячний, що у мене така спортивна форма, яка зараз є у мене.
Сергій:
– Я так розумію, в тебе вже щось із головою? Можливо, тобі потрібно трохи перепочити, а то ти вже до штанг і гантелей ставишся як до людей.
Олександр:
– Так, я вже перед ними зобов'язаний. Я розумію, що це залізо, яке не має життя.
Сергій:
– Добре, що ти не сказав, що у штанги є душа, а то мене це якось насторожило і я думаю, що уже якось з обережністю почав би з тобою спілкуватися.
Олександр:
– Ти, правда, через це перестав би зі мною спілкуватися?
Сергій:
– Ні, звісно, я жартую. Я б із тобою не перестав спілкуватися. Я б краще в такому разі все тобі пояснив і розповів, щоб не виникало непорозумінь. Ти ж знаєш мене вже не один день. Ми тренуємося понад шість місяців і, я думаю, цього достатньо, щоб зрозуміти один одного. Так що не переживай, у нас ніколи не виникне непорозумінь.
Олександр:
– Я теж сподіваюся, що в нас буде все добре і ти зрозумієш моє ставлення до залу. Мені іноді здається, що ширшою стає людина, то більше з неї виникає конфліктів. Можливо, це внутрішні недоліки, але вони всі відображаються зовні.
Сергій:
– Ні, у мене такого немає. І це все залежить від людини, і не важливо, якого вона розміру – великого чи маленького. У маленьких людей так само виникає багато розладів душі, і якщо такій маленькій людині дати можливість організувати себе й накачати великі м'язи, вона стане великою, то це нічого не змінить, і навпаки. Так що тут можна бути спокійним, це все залежить від самої людини. Якщо вона конфліктна, то й буде конфліктною. Ти можеш бути спокійним, я не конфліктна людина. Я дуже сильно ціную те, що мені приносить життя і тренажерний зал. Навіть ці маленькі гантелі, які лежать у залі і ними ніхто не тренується, також мають свій сенс. Іноді перед тим, як почати тренуватися, я їх беру в руки, починаю розминатися ними, і вони мені приносять задоволення.
Олександр:
– Я так само ціную зал.
Сергій:
– Вибач, я б ніколи не міг подумати, що в тебе таке серйозне ставлення до залу, і ти його цінуєш, наче щось це святе зі святих. Мені іноді здається, що коли ми підходимо до залу, то спочатку вклоняєшся і тільки потім йдеш тренуватися.
Олександр:
– Так, правильно, потрібно кланятися тренажерному залу. Завдяки йому ми отримуємо те, що ніколи в житті б не отримали. От уяви, якщо б не було залу, то щоб ти зараз робив? Лежав удома і дивився телевізор або пішов кудись із друзями попити пива, або просто без думок гуляв вулицями, а години йшли у нікуди.
Сергій:
– Так, згоден, я б зараз ще спав і прокинувся ввечері, а потім поїв і знову ліг спати з думками, як у мене все погано в житті і нічого не змінюється.
Олександр:
– Ось бачиш! А зараз ми йдемо займатися важливою справою, оздоровлювати своє тіло, змінювати свою форму. І все це – нам на користь. Тренуємося і не робимо великих навантажень, а головне – не робимо жодних помилок, виконуємо вправи повільно й обережно для того, щоб не нашкодити собі. Ти сам бачиш результат.
Сергій:
– Знаю, зал змінив усе моє життя, я став інакшим і все це бачу на власні очі. Але в мене зараз виникає цікаве запитання, якщо ти не проти.
Олександр:
– Що ти в мене хочеш запитати?
Олександр:
– Ти ще не написав якусь свою молитву для тренажерного залу? Можливо, з цього залу для тебе потрібно зробити святий храм?
Олександр:
– Не потрібно так жартувати. У залі я як удома, і перед тим, як заходити в зал, я вимовляю слова подяки. Я вдячний залу, що він є в нашому житті і несе користь моєму здоров'ю. Я тверезо ставлюся до цього і все чудово розумію. Можливо, для когось це надто завуальовано звучить, але все ж таки потрібно оцінити те, що є, і бути цьому вдячним. Ми зараз зустрінемося і поспілкуємося на різні теми, а якщо б не було залу, то ми б не спілкувалися. І я впевнений, що наша тема розмови має свій сенс і дає якусь користь. До тренажерного залу я ніколи не цікавився приготуванням їжі, а зараз у мене одні думки, як смачно поїсти після того, як потренувався. Після тренування дуже хочеться їсти, так хочеться, як ніколи, і на це потрібно звертати увагу. Ще я почав правильно харчуватися, більше стежити за своїм здоров'ям і зовнішнім виглядом. Я став менше хворіти і у мене покращився емоційний стан.
Сергій відповів:
– Так, я ціную те, що тобі й мені дає зал. У житті я знайшов те, що мені приносить радість. Я з тобою повністю згоден. Я там почав зустрічати різних людей, спілкуватися з ними. Дізнався багато чого цікавого.
Олександр:
– Зал розвиває не тільки м'язи, а й розум, і люди стають здоровішими не тільки фізично, а й інтелектом, і починають набагато більше в житті розуміти різні обставини.
Сергій:
– Ті, хто в залі, живуть своїм життям і так само знають багато чого цікавого, і я від них так само дізнаюся багато чого, а вони – від мене.