Думки в ньому плавали перед очима як і він сам в океані. Не розуміючи ситуації, він не знав, де перебуває.
Зі здивуванням сказав самому собі:
— Напевно, я вчора випив зайвого.
Родіон нічого не зрозумів і повільно впав на спину. Наступне запитання самому собі прозвучало тихіше:
— Що зі мною сталося? Де я зараз перебуваю?
Слідом за ним було сказано ще одне таке запитання:
— Що за дивний приглушений звук всюди хльостає? Чому мене носить на всі боки?
Руками намацав очі, протер їх, подивився вгору і перед собою. Раптово його засліпило яскраве денне світло, він швидко прикрив очі й думками повернувся до самого себе, відчуваючи щось у грудях, сказав:
— А, що вчора було?
На хвилину йому здався вчорашній день сьогоднішнім, ніби вчора ніколи не було.
Родіон злякано сказав:
— Я нічого не пам'ятаю. Де мої спогади? Вчорашній день я теж не пам'ятаю, а що було позавчора, я теж не пам'ятаю, де я так надирався?
Він добряче напружив лобові м'язи, намагаючись пригадати хоч крихту свого життя, але ні чого. Видав невдоволене гарчання і ліг назад. У ньому була одна порожнеча, не міг згадати себе. Лежачи на спині подивилася на прозоре блакитне небо і почав повільно плисти в легкий туман спокою, виглядаючи десь далеко білі, тьмяно сяйні зорі, які десь сяяли. Наближалася ніч.
Він поставив собі запитання:
— Хто я?
— Дивно, але я не знаю.
— Чому я лежу на мокрих дошках? Тихим, обережним голосом він додав.
— Я не знаю.
— Що я можу робити тут і зараз?
— Перше, що мені треба, так це поворухнути ногою і переконатися, що зі мною все гаразд, і я живий.
Родіон підняв праве коліно і відчув п'ятою холодну воду.
— Із цим усе гаразд, я відчуваю, я живий, — хвилюючим тоном сказав він.
— Може я потрапив у корабельну аварію? Цікаве питання.
— Можливо, але до цього я ще маю дійти, а спочатку треба перевірити, чи все гаразд із руками.
Родіон підняв праву руку вгору, зігнув пальці в кулак, наче висмикуючи крихітний шматочок прозорого неба, ночі, яка вже наставала.
— Тут теж усе гаразд. Руки й ноги на місці. Тьху, так я ж сплю, — він весело сказав, і усміхнувся.
Рука плавно долонею пройшлася по кривих вигинах простору в спробі розвіяти можливий сон. Він хотів переконатися в тому, що це сон, і хотів якомога швидше прокинутися. Такий різкий, несподіваний поворот подій міг у його долі всього лише бути простим сновидінням. Ні, це була його справжня реальність, але він вирішив для себе перевірити:
— Чи не сон це. Зараз перевіримо.
Стиснув руку в кулак і з усього розмаху заліпив ним у борт човна, сказав:
— А, — голосно закричав, — це не сон, — він підскочив, станцював і сів на місце, — як же боляче.
Човен накрила хвиля, розгойдав на всі боки, Родіон звалився на підлогу.
Долоню поклав на руку:
— Що це було?
Розгубившись, він ні чого не розумів, і не міг пригадати як тут опинився. Страх заволодів ним і він сховався за борт човна, притискаючи до обличчя обидві руки. Завмер. Пролунав найгрубіший стукіт об дерево з іншого боку. Хвиля напала на борт човна. Пару прозорих крапель упали на верхню губу і повільно скотилися йому на язик. Він спробував солону воду й одразу почав її випльовувати, роблячи мавпяче обличчя, він заговорив:
— Ні. Я не повинен боятися. У мені немає страху. Я нічого не боюся.
Виглянувши через верх борту, він побачив одні великі хвилі по всій синій площині, а зверху над ним було небо. Наприкінці горизонту між двох полотн виднілася лише одна зелена розділювальна смуга. Океан і небо. Родіон через пальці подивився вдалину і голосно закричав:
— Де я?
У відповідь йому ніхто, нічого не відповів.
— О, Боже, навколо одна вода.
У розпачі він поклав підборіддя на мокру футболку, заплющив очі, і стало темно. Почав сумувати за своїм домом.
— Я нічого не знаю, мені так хочеться додому як ніколи.
Ліг на колишнє місце. Опинившись у безвихідному становищі, він за короткий проміжок часу почав розуміти свою безвихідну ситуацію, а ще не знав свого минулого і тих причин, через які опинився тут посеред океану сам у човні. Одна маленька плямочка плавала посередині великого океану. Навколо були відсутні всі ознаки будь-якого життя. Родіон не розумів нічого. Усюди була одна вода, а він перебував сам у човні, так само як і в житті.
У ньому загорілася думка:
— Не здаватися і тримати при собі розум.
Вітер спалахував і згасав. Холодна, прозора вода просочувалася крізь маленькі отвори колод. Футболка намокала і прилипала до тремтячого тіла. Родіон побачив те, чого він найменше очікував, побачив смерть. Під брезентом заблищала шерсть ще невідомої для нього тварини з великими пухнастими лапами, які визирали з-під нього. Придивившись, він побачив справжню живу Пантеру. Вона лежала із заплющеними очима і важко зітхала. Її дихання переливало темну шерсть по всьому тілу, тим самим оживляючи її присутність. Пантера була справжнісіньким хижаком. Скільки на її лапах пішло життів? Тільки вона сама знала відповідь на це питання. Родіон став жертвою у човні. Він опинився в убогій шлюпці сам на сам зі смертельно небезпечною кішкою. Навколо була тільки одна небезпека. У нього не було жодних шансів втекти від неї або поплисти кудись за горизонт землі. За бортом був лише один океан, але в нього були всі шанси поборотися з нею і чого він найбільше остерігався. Родіон тихо й повільно підвівся. Не створюючи зайвого шуму притулився спиною до носа човна і, як коник, що злякався, заліз на кінчик корми, завмер в очікуванні. Присів на коліна, з небезпекою подивився на її заплющені очі й мотузкою обхопив ноги руками, пальці зчепив в один сталевий замок. Дихання стало хвилястим і переривчастим. Застиг в очікуванні. Він так само не знав того, як вона опинилася разом із ним в одному човні. Від неї можна було очікувати всього чого завгодно, раптового нападу, і смерті.
Сидячи на кормі, він випадково подивився вздовж борту і побачив дерев'яну гілку, що лежала вздовж нього, схожу на весло. На мить воно стало для нього чарівним, і з'явилося з нізвідки, і могло врятувати йому життя. Родіон обережно схопив його за вологу рукоятку, і захищаючись від кішки, сильно притиснув до себе. Вона відкрила повіки, і побачив її хижі з хитрим візерунком чорного кольору очі. Хвилювання похитнуло рівновагу, і він випадково вдарив веслом об борт. Пролунав глухий стукіт. Гостре котяче вухо кішки поворухнулося, зігнуло вниз гострий кінчик верху. Тепер урівноважене дихання переливало по всій спині білий блиск хвиль на чорній доглянутій шерсті. За цим ударом пішов наступний, але він уже був створений хвилею, а не Родіоном. На подив нічого не сталося, вона спокійно лежала на своєму місці й відпочивала у своєму сонному царстві. Як йому, так і їй нікуди було бігти. Родіон послабив хватку і приспустив вниз до ніг затиснуте на грудях весло. Він повернув голову і побачив по краях горизонту різних кольорів самотній сірий із холодом усередині страх. На горизонті з'явилося лякаючи до жаху темне з сірим відтінком військо грізних хмар. Вони повільно наближалися. Він не тільки опинилася посеред океану з небезпечною сплячою кішкою, а ще й зі штормовими хмарами, що наближалися від горизонту. Тихими рухами весла почав гребти в бік та подалі від небезпеки. Раптово виникла навколо човна невидима магічна сила. Вона почала затягувати човен у бік хмар, що наближалися, настільки швидко, наскільки Родіон віддалявся від них. Що сильніше він веслував, то ближче він до них ставав.
Приємний шум хвиль, і м'які хльосткі удари весел об воду ненадовго рятували моряка від загибелі. Він махав веслом, опускаючи його на половину у воду, намагався відплисти якомога далі від грози. Через кілька хвилин через втому Родіон зупинився і пошепки сказав:
— Господи скажи мені, що це за світ? Де я перебуваю? Невже до мене наближається моя смерть, яка оточила мене з усіх боків. Невже прийшов мій час?
— Я забув, хто я, і як мене звуть. Я не хочу вмирати, не знаючи де я.
Родіон не пам'ятав своє ім'я. Не знав, де перебуває, і йому загрожувала смерть. Не витримав і прямо встав на ноги. Душа моряка підняла його. Погляд упав якорем на темну вдалині воду. Страх заволодів усім тілом, він почав стукати по дні човна закликаючи ногами:
— Смерть, я хочу з тобою побачитися. Я тебе більше не боюся. Судилося, так судилося мені сьогодні покинути цей прекрасний світ. Вийди і покажися боягузлива дама.
Вітер змінив свій напрямок. В океані щось змінилося, не судилося сьогодні нашому моряку раз і назавжди залишити нас. Різко все змінилося. З'явилися приємні теплі потоки вітру. За сказане йому доведеться понести покарання. Хвилі стали більшими і не такими страшними і лякаючи як були, але їх стало набагато більше, ніж було. Старенька шлюпка почала підніматися вище і частіше. У воді з'явився не великих розмірів вир. Човен закрутився.
— Не цього разу. Я нікуди не піду з тобою. Ти чуєш мене. Я буду жити, — сказав Родіон і підняв голову догори радіючи сказаному.
Світ навколо нього почав перетворюватися на темний туман із великими хвилями та грізністю хмари. За дві хвилини з'явився жовтий упереміш із білим блиском нічний і єдиний у всьому світі чумацький шлях. Небо загорілося вночі. Чорна кішка в човні поворухнула великою вовняною лапою, оголила гострі кігті. Незважаючи на шторм, вона спокійно лежала в човні й не ворушилася. Пантера прокинулася. Родіон швидко схопив руками весло, відчув на смак небезпеку, а може бути й загибель, він завмер. Моряк зайняв оборонне становище, що скувало і човен зупинився. Океан затих. Човен закрутився стоячи на одному місці. Далеко від нього в районі горизонту намалювалася пунктирна темна лінія. Ще покрутившись на місці кілька десятків разів, він зупинився.
Зорний погляд Родіона побачив цю лінію і від радості закричав:
— Так, земля.
Від гучних слів піднявся жах, що таївся весь цей час під брезентом. Кішка гострим поглядом подивилася на людину. Хвіст піднявся догори, вона повільно підвелася, витягнула демонстративно лапи вперед і ліниво позіхнула, проігнорувавши грозу. Слідом за її діями пролунав грім, океан затрусило, з неба впала темрява, яка забрала собою Родіона. Він, перебуваючи в суцільному мороці, стоячи не рухаючись, пошепки промовив:
— Що це було?
У слід його слова в темряві хвиля, що впала через борт човна, звалила його з ніг.