Іван це робив через голод. Завдяки про термінованій продукції, яку привозили з різних магазинів, Іван ще міг собі дозволити щось поїсти, а так у нього не вистачало грошей, щоб оплатити комунальні послуги. Івану доводилося голодувати, тому що іноді затримували зарплату, зараз він іде мостом, поглядаючи на всі боки і бачачи вдалині неймовірної висоти багатоповерхові будинки, які стоять за тихою водою на іншому березі, як Іван подумав:
— Там найкраще життя. Люди не думають про те, як заробити грошей, люди живуть і не думають, що коли вони приїдуть додому, а в холодильнику нічого немає. Завтра буде найкращий день, і не потрібно турбуватися, чи вистачить сьогодні на проїзд, чи ні, чи зможу я сходити в магазин купити хліба, або вже доведеться завтра сходити і взяти хліб, щоб ще вистачило на кілька днів, і було, що поїсти.
Іван подивився на всі боки, зрозумів, що там зовсім інше життя. Далеке життя багатих людей, які живуть у достатку, у нових будинках і ні про що не думають, про те, про що він думає щодня. Опустив голову і далі пішов через міст. Вже було чути як десь вдалині лунають дзенькання заліза, і одразу звернув увагу, подивившись убік, а там були дерева, і нічого не зрозумів, і ніби той такий звук заліза лунав дуже далеко та виразно. Ще йдучи мостом, подивився вниз, убік, побачив через дерева, як люди сидять на синіх лавках, а поруч на саморобних тренажерах так само синього кольору спортсмени виконують різні вправи. Нічого не зрозумів із того, що відбувалося внизу. Склалося враження, ніби це все сниться, а внизу, насправді в реальному світі, немає жодного саморобного тренажерного залу. Втома нав'язувала різні думки і перетворювала реальний світ на туманний нерозбірливий сон.
З мосту було дві дороги, одна вела прямо, далі до високих зелених дерев, де з ліва виднілася блискуча від світла вдалині вода, а друга дорога вела вниз, в правий бік до спортивного майданчика, що знаходився за високими деревами. З мосту була видна частина тренажерів, які стоять на піску, і лебедів, що тренуються там. Лунали звуки заліза, вирішив зрозуміти, що ж там внизу знаходиться, що там насправді відбувається. Виникали думки, що це все ніби сон, а насправді там нічого цього немає. Спускаючись донизу асфальтною дорогою, почав виднітися якийсь невеличкий саморобний куточок залу, де зараз у такий час, коли всі їдуть з роботи, а тут тренуються люди. Спустившись ще нижче і ставши біля високих дерев, побачив, що там насправді є тренажерна зала, вона була скута із заліза. Придивившись, Іван побачив, що це саморобний тренажерний зал, який зараз знаходиться перед очима, був здивований. Багато разів чув про нього, але ніколи не звертав уваги, а зараз опинився на тому місці, де насправді люди в такий час тренуються на свіжому повітрі, і їм ніхто нічого не говорить. Атмосфера навколо, упереміш із густим туманом, заморожувала час і надавала рухливого живого вигляду всьому, що знаходилося з різними кольорами ночі. У небі плавала велика кількість концентрації вологи і спокою. У всьому тренажерному залі стояла вечірня тиша, звук дотику заліза ще більше заспокоював Івана. Усі, хто тренувався в залі, а це більшість спортсменів, були без футболок, у вечірній час зі світлом ліхтарів було чітко видно м'язи прокачаних чоловіків. У залі тренувалися не тільки чоловіки, а й дівчата. Іван, спостерігаючи за всією картиною, побачив, як усі невимушено тренуються і розмовляють одне з одним. Усі робили різні вправи, тренувалися за власним бажанням. Став спочатку і посередині залу, подивився на годинник і сам не помітив, як минула година, і це той самий час, коли йому вже потрібно поспішати додому і лягати спати, але не хотів їхати. З першого погляду сподобалося місце, і воно почало, притягуючи душу, не відпускати додому, вирішив ще трохи затримається, подивитися на тих, хто тут тренується, і за можливості самому зробити кілька вправ, приєднатися до тих, хто зараз тренується в тренажерному залі. Відчути те, що відчувають усі, хто зараз тут перебуває. Стало цікаво, що ж тут такого особливого, що всі так старанно тренуються, і на їхніх обличчях помітив задоволення. Подивився на всі боки і відчув вологе прохолодне повітря по всьому Гідропарку, що ллється хвилями від тихого Дніпра, що шепоче і тече не далеко за деревами, що кожному, щось шепочучи на вухо. Вдалині чув звук води і легкий прохолодний вітерець, що поглинає весь тренажерний зал тишею і легкою вологою сьогоднішнього вечора.
Повільно повертаючи на всі боки голову, подивився і побачив, як з лівого боку стоїть високого зросту чоловік із вираженою статурою, і він робить жим лежачи, а біля нього стоїть дівчина й уважно на нього дивиться. Подивився в інший бік і побачив як ще незнайомий для нього чоловік, а його звали Петро, ходить тренажерним залом і каже:
— Добровільна пожертва на розвиток залу.
Іван усміхнувся і подивився вперед, а попереду кілька чоловіків голосно розмовляли про щось своє. До нього долинали тільки незрозумілі слова. На відстані він не міг почути, про що розмовляють чоловіки. Вони були спортивної статури, по всьому тілу було видно чітко виражені м'язи, а в одного з них були дуже великі ноги, був тим самим любителем вправ для ніг, і щоразу, приїжджаючи до зали, починав тренування з вправи для ніг. В іншого чоловіка, що стояв поруч, була виражена трикутна спина, і придивившись, спостерігалася симетрія тіла. Інші спортсмени качали верхню частину тіла і на потім залишали інші вправи, більше приділяли часу тренування вправам для рук. Хтось хотів собі великі накачані руки, той найбільше робив вправ на руки, а хтось хотів собі велику накачану спину, так само виконував вправи тільки для спини. У кожного були свої вподобання, і кожен знав, чого хотів, і займався вільно. Ніхто нічого не казав, як і які робити вправи, у кожного вже був свій досвід у спорті. Були ті, хто вибирав легкі вправи, і для їх виконання не потрібно було особливих знань. Для того, щоб виконувати вправу на тренажер, потрібно всього на всього було подивитись на нього, і так все, і одразу було зрозуміло, як і що робити. Кожен тренажер, гиря, штанга, і все інше, були прикуті ланцюгами, а це про всяк випадок, що б у нічний час ні хто не забрав і не здав на металобрухт тренажери. Тут уже все було складено за вагою. На кожному тренажері вже висіла своя вага, і все було спаяно ланцюгами.
Іван почав придивлятися, на якому тренажері зробити вправу. Після роботи втомився, а йому нічого не хотілося, розглядаючи все. Перестав перебирати вагами, підійшов до найменшої штанги, а вона була найлегшою. Стоячи біля неї, взяв її в руки та почав робити вправу на біцепс. Спочатку він узяв штангу хватом знизу, зробив десять повторень, а потім хватом зверху, і так само зробив десять повторень. Одразу відчув легкість по тілу і прилив бадьорості разом з енергією. Стало легко і йому одразу сподобалося перебувати в цьому невеликому тренажерному залі, став більш жвавим. Після довгої перерви відсутності тренувань, не роблячи жодних спортивних навантажень, ранкових вправ перед виходом на роботу, як це колись робив, коли займався боксом, відчув втому в руках. Зараз якось стало приємно згадувати ті самі часи тренування, коли залишався після боксу в залі й робив різні силові вправи.
Відпочив п'ять хвилин, і цього було достатньо, щоб відновиться та відпочити після такого довгого проміжку часу без тренувань, знову підійшов до штанги, спочатку взяв її хватом знизу, так само зробив десять разів. Поклав штангу на місце, подивився по сторонах та сказав:
— Ні, я ще хочу зробити один підхід, але тільки іншим хватом, а так працюватимуть зовсім інші м'язи, і мені подобаються, коли вони напружуються під час виконання вправи, це приносить задоволення.
Знову взяв штангу іншим хватом та зробив десять повторень. Цього разу руки втомилися, не зміг легко покласти штангу на місце, і з дзвоном ланцюгів поклав штангу. Присутні в залі люди обернулися, подивилися на нього, але ніхто нічого не сказав, і одразу зрозумів, що так поводитися з інвентарем залу не можна. Який би він не мав вигляд та яким старим не було обладнання, його потрібно цінувати, берегти та розуміти, те, що це все дається безплатно, було зроблено для людей. Усе бережеться для людей, щоб люди приходили сюди тренуватися, відпочивати й отримували масу задоволення. У Києві більше немає такого місця, де люди можуть спокійно приїхати без будь-яких думок і почати займатися в тренажерному залі. Вони можуть приїхати в будь-який, тоді коли їм захочеться. Навіть у ту саму холодну пору зими, коли всі люди ховаються від холоду в домашніх умовах, ті, хто хоче, приїжджають до Гідропарку і тренуються під морозним небом, коли сніг ллється на землю. Для багатьох спортсменів це одне задоволення тренуватися в холодну, зимову і засніжену погоду. Тут дається кожному можливість змінити своє життя, почати свої зміни, ставати зовсім іншим, змінюючи своє ставлення до світу і життя. Сюди приїжджають люди не з найкращим минулим, іноді приїжджають ті хлопчики, у яких було нелегке минуле, вони вживали наркотики, алкоголь, а цей тренажерний зал їх змінював, і вони починали нове життя. Докладаючи всіх зусиль і працюючи над собою, у багатьох, а це було зроблено самостійно, виходило змінити себе, і завжди. Починаючи тренуватися з найлегшої ваги, закінчуючи, тоді не маючи уявлення, яка це вага, важкими вагами, самі себе створювали. Що спочатку було неймовірно і лякало, навіюючи страх, і від однієї думки, що колись можна буде тренуватися найостаннішими в залі штангами, що перевищують сто кілограмів, а зараз це звична справа. Багато хто приходить до тренажерного залу і починає робити прості вправи з найменшими вагами, і так щодня у вечірній час після роботи впродовж багатьох років, і тоді кожен бачить свій неймовірний результат, всі стають зовсім іншими й невпізнанними людьми. Місце дає ту саму надію, віру і всі, хто бажає змінити себе, згодом досягає своєї мети з переходом у зовсім інший світ, іншого сприйняття. У кожного, хто сюди приходить, навіть уперше, то в нього одразу змінюється ставлення до всього, це відбувається в той момент, коли він у руки бере гриф і робить вправу.