Не зможе нанести такі самі удари, як це відбувається на балонах, і всі думають, що він у боксі новачок, самоучка.
Незнайомець приїхав до Гідропарку і просто добряче стукає по гумі, а насправді ж Іван уже має досить чималий досвід виходу на ринг, і перемоги.
Івана ні з ким не хотів сперечатися і нікому, нічого не хотів доводити, нікому не намагався показати свою майстерність, як це думали більшість спортсменів, які дивилися на нього. Приходив, тренувався собі на втіху, відновлюючи сили, бився із самим собою і зі своїм минулим, зі своєю поломкою духу, і з тим, що зупинився та збирався силами повертатися назад до життя, і ввечері йшов. У нього були думки повернутися до життя боксу, але це всього лише були думки. Коли вранці прокидався, то ці всі думки зникали, він просто хотів поїхати в тренажерний зал та побити балони, це були далекі думки повернутися на професійний ринг. Не міг почути себе, вони, десь літали далеко у голові. Увесь час тримав капу в кишені, а вона була з ним увесь день та їздив із нею на роботу, з роботи приїжджав до Гідропарку, а вона лежала в кишені. Коли приходив додому, то не викладав її на тумбочку, вона, як раніше, залишалася в кишені. Іван їздив на роботу, брав із собою білий пакет, а в ньому лежали боксерські рукавиці, і з ним їхав на склад, а після роботи їхав у зал, а там уже тренувався. Не хотілося розлучатися з боксерськими рукавичками, бо він раніше не міг собі дозволити зробити такий подарунок, під час тренувань у минулому завжди брав рукавички у тренера або в тих, з ким тренувався, і йому ніхто ніколи не відмовляв, завжди йшли назустріч, і під час виступів на різних змаганнях він також саме брав рукавиці в тренера чи ще когось, виходячи на ринг, і в того, в кого були вільні рукавиці, а після двобою одразу повертав їх.
Після тренувань ночі минали набагато швидше, ніж це було у звичайний день. Втома вранці не минала, а прокидаючись, в Івана боліли ноги, йому було складно підвестися з ліжка, зробити кілька кроків, та терпів, розуміючи, що в нього немає іншого шляху. Почав поглядати до тих, хто приїжджав до зали, і вони ставали недалеко від нього на балони. Спортсмени підходили і починали відпрацьовувати різні удари, і під час спільного тренування всі, хто був поруч, часто дивилися на нього, а він був повністю зосереджений на собі. Вони відпрацьовували свої комбінації, в нього виникало відчуття, щоб із кимось із них вийти на ринг і почати боксувати, але усередині відчував відмову самому собі, ніяк не наважувався підійти до незнайомого спортсмена, а він міг бути, як новачком, так і професіоналом. Вийти з ним на ринг, почати боксувати, в Івана не було бажання. Зал Івану давав можливість відволіктися від усіх подій, що відбуваються в його житті, відпочити, як морально, так фізично. Змінюючи фізичну форму, він також само змінювався з психологічним настроєм, моральне ставлення до життя покращувалося разом з появою душевного спокою, знову ж таки, про це ніхто не знав, що відбувається всередині. Лише Петро, який уважно придивлявся до невідомого, незнайомця, розумів, що не так усе добре в житті цього хлопця, як це здається багатьом, а попереду були перші випробування і Іван не здавався та далі працював і з ними. Не так легко було почати розмову як це вважалось з першого разу. Іван далі продовжував самостійно тренуватися, а Петро тільки з часом знайшов можливість підійти до нього та почати розмову. Це лише початок і все ще попереду.