Тут завжди все змінюється, і що глибше до лісу, то тим темніше.
Кадр ■
Посмішка на обличчі.
Наташа:
– Це не смішно.
Кадр ■
Юля:
– Добре. Я так більше не жартуватиму.
Кадр ■
Юля обійняла Наташу.
Кадр ■
Дівчата розвернулися на почали йти назад до виходу з лісу і поглядати по сторонах.
Кадр ■
Наташа:
– Щось мені не подобається все це і наша сьогодні не запланована та раптова прогулянка лісом також.
Юля:
– Наташа. Ми не бачилися довгий час. Нам завжди подобалося разом гуляти лісом та подалі від хлопців, що б поговорити про особисте. Зараз у нас з'явилася гарна можливість побути удвох.
Наташа:
– Я з тобою повністю згодна, і рада нашій зустрічі. Ми вже не бачилися близько місяця, а вечірні дзвінки не дають нам можливості нормально поговорити.
Юля:
– Це добре, що ми хоч перед Новим роком змогли зустрітися, а то б зараз знову говорили телефоном і з невдоволенням прощалися. Це хороша зустріч та нічого страшного немає в тому, що в тебе почалася якась незрозуміла параноя в зміні місцевості. Усе добре. Ти собі придумала.
Наташа:
– Юлю, можливо. Я чогось останнім часом від великої кількості роботи вся на нервах і мені весь час щось здається. Напевно, мені потрібен відпочинок, і я думаю, що добре, що я сьогодні сама буду на Новий рік, а то зайвий галас і веселощі мене б іще більше дратували, і це був би не найспокійніший Новий рік. Для мене краще зустріти його в тиші та на самоті з келихом червоного вина.
Юля:
– Усе буде добре. Тобі треба менше працювати та більше відпочивати і менше приймати всі проблеми близько до серця, а то тебе так на довго не вистачить. Потім будеш на роботі ходити і на всіх підвищувати голос, і в тебе точно вже не буде ніякого спокою. Потрібно себе не перевантажувати.
Наташа:
– Я з тобою повністю згодна. Треба себе берегти, а то, на справді, що потім буду на всіх кричати та нести різну нісенітницю від перевтоми.
Юля:
– Подруга. Головне спокій і не потрібно брати до уваги свої неврози та прив'язувати їх до лісу, а то скоро тобі почне здаватися, що по лісу хтось бігає, а по небу почнуть літати чорти.
Кадр ■
Наташа з подивом сказала:
– Юлю, що ти таке кажеш? Не лякай мене так. Це буде справжнісінький жах, якщо мені таке здається. Жах який, мені навіть не приємно про таке думати.
Кадр ■
Юля відповіла:
– Вибач, подруго. Я хотіла тебе підбадьорити і, що б ти про таке різне та непотрібне не думала, і собі нічого не придумувала.
Наташа:
– Про таке я точно не буду думати. Який жах.
Юля:
– Усе! Я більше не буду про таке казати.
Наташа:
– Все добре.
Кадр ■
Наташа дивиться на годинник, і каже:
– Юлю, нам краще вже йти додому і вже скоро закінчується обід, а до Нового року залишилось не довго, а нам накривати на стіл.
Юля:
– Так, згодна. Мені теж потрібно багато чого зробити і якнайшвидше поїхати за місто. Мене там уже чекають із самого ранку.
Наташа:
– Прискорюємо крок.
Кадр ■
Юля посміхнулася і відповіла:
– Добре.
Кадр ■
Дівчата прискорили крок та пішли назад до виходу з лісу.
Кадр ■
Дівчата йдуть вперед, назад, звертають ліворуч, і йдуть далі. Мовчки дивляться одна на одну, минає година, і в них на обличчі з'являється страх, вони нічого не розуміють та йдуть далі, а виходу з лісу немає.
Кадр ■
Наташа:
– А, де вихід із лісу?
Юля:
– Попереду має бути.
Наташа:
– Попереду дорога, і там нічого не видно, а якщо б вихідний був у тій стороні, то ми б уже бачили останні поверхи будинків, що стоять за деревами. Ми вже досить довго йшли назад і наш крок був швидшим, ніж ми йшли сюди.
Юля:
– Я з тобою повністю згодна. Ми вже кілька годин як повертаємося назад, а час іде. Мені вже потрібно бути вдома, і їхати за місто.
Кадр ■
Наташа відповіла зі страхом на очах:
– Щось тут не так. Я ж тобі казала, що в лісі щось змінилося, і я це помітила.
Кадр ■
Юля:
– Не вигадуй, щось змінитися може тільки в кіно, а не в нашому житті. Ми, напевно, занадто далеко зайшли і не помітили цього.
Кадр ■
Наташа подивилася вперед:
– Можливо, і так. Тоді прискорюємо крок, що б ти не запізнилася додому, і не зустріла Новий рік у дорозі та водієм таксі.
Юля:
– Я з тобою повністю згодна. Треба прискорювати крок, а то й справді не видно виходу з лісу.
Кадр ■
У лісі почало трохи темніти, і все ніби завмерло на місце, окрім наручного годинника Наташі.
Кадр ■
Дівчата в поспіху та розгубленості починають дивитися на всі боки і йти тією ж самою дорогою. Вони не помічають і тільки підозрюють, як тут вже були, і мовчки йдуть уперед, починаючи боятися лісу, притискаючись одна до одної та виглядаючи попереду вихід.
Кадр ■
Наташа подивилася на годинник і минула ще година, вона каже:
– Ти знаєш, уже минуло дві години, як ми йдемо назад до виходу лісу, і все, як раніше ми залишаємося в лісі, і вдалині не видніється лісовий масив. Щось тут не так.
Кадр ■
Юля:
– Не вигадуй собі, і не лякай мене. Все так. Ми просто далеко зайшли в ліс і вже на півдорозі назад. Залишилося ще трохи часу до повернення в житловий район. Не бійся, а то твій страх уже починає малювати картину жахів із кінофільму минулого століття.
Кадр ■
Наташа:
– Я нічого не вигадую. Усе зі мною гаразд. Мені здається, ми вже тут були і ходимо по колу.
Юля:
– Ми не по колу ходимо, а ліс просто повторюється, і він місцями однаковий. Ми йдемо назад до виходу. Ми ж нікуди не звертали з дороги.
Кадр ■
Дорога попереду та позаду, дівчата крутять головою на всі боки.
Наташа:
– Може ліс однаковий місцями, але мені здається ми ходимо по колу.
Кадр ■
Юля з невдоволенням сказала:
– Я ж сказала не вигадуй. Йдемо вперед і ти сама побачиш, що це просто збіг і місцевість різна.
Кадр ■
Дівчата йдуть уперед, на годиннику минає ще година, і Наташа зупиняється, каже:
– Юля, я ж казала, що ми ходимо по колу. Подивися на всі боки, і ти сама побачиш, як все повторюється та нічого не змінюється.
Кадр ■
Юля дивиться на всі боки і зі здивуванням відповідає, дивлячись в очі Наташі:
– Ти знаєш, ми вже кілька годин ходимо по колу, а ліс, як і раніше, залишається колишнім, і в ньому нічого не змінилося. Зараз зима, і в такий час уже темніє.
Юля:
– Час уже темного вечора, а в лісі ще світло.
Наташа:
– Я тобі казала, що тут щось не так, і час зупинився.
Юля:
– Так, згодна, таке відчуття, що простір завмер, а час зник, і навколо нас усе повторюється.
Наташа:
– Треба шукати вихід із лісу і якнайшвидше повернутися додому.
Юля:
– Я з тобою згодна, тут щось не так, явно не так, і такого не повинно бути.
Наташа:
– Йдемо вперед.
Кадр ■
Дівчата швидким кроком пішли вперед з наляканими обличчями. Вони мовчки йдуть і знову через годину повертаються на колишнє місце.
Наташа каже:
– Я ж казала, що тут щось не так.
Кадр ■
Юля подивилася на годинник:
– Час минув і на годиннику десята година вечора.
Кадр ■
Наташа зі здивуванням сама подивилася на свій годинник, і так само сказала побачив той самий час:
– На годиннику вже десята година. Скоро Новий рік. Що нам робити? Нам уже потрібно бути вдома.
Кадр ■
Юля з криками починає говорити, поглядаючи на всі боки:
– Скоро Новий рік, а ми не можемо знайти вихід із лісу. Ліс зачарований.
Наташа:
– Я ж тобі казала, що в лісі щось сталося. Ми ходи на одному місці.
Юля:
– Такого не може бути.
Наташа:
– Ти надаєш, що таке може бути. Ми ходимо на одному місці в лісі в той час, коли вже надворі мала б бути ніч, а ще світло і в лісі не потемніло, як це мало б трапитися кілька годин тому, а годинник показує точний час і в нас двох не могла сісти батарейка.
Юля:
– Я знаю. Ми зараз хтозна де, і невідомо, що з нами зараз відбувається, і куди нам іти.
Наташа:
– Потрібно поспішати і бігти вперед, може нам пощастить, і ми знайдемо вихід із лісу та у нас двох зламався годинник. Все це збіг, і ми просто втратили відчуття часу, і нічого з нами не сталося. Ми не так довго ходимо в лісі, як нам здається.
Юля:
– Нам потрібно швидше йти вперед.
Кадр ■
Дівчата швидким кроком тримаючись одна за одну йдуть уперед та шукають вихід із лісу.
Кадр ■
Минуло ще дві години, а на годиннику у дівчат показало початок Нового року.
Кадр ■
Дівчата зупинилися, і Наташа каже, поглядаючи на годинник:
– На годиннику вже Новий рік, а на вулиці світло, і ми загубилися в лісі.
Кадр ■
Юля:
– Напевно так воно і є, що ми загубилися в лісі та у нас зламанні годинники.
Кадр ■
Дівчата годинами ходили по колу в лісі, то вліво, то вправо. І ніяк не могли вийти з лісу.
Кадр ■
І вже відчуваючи втому та час, що минув, вони почали змінювати напрямок, а виходу з лісу не було. Пішли в інший бік, не по дорозі. Минуло вже більше часу, ніж вони могли подумати, і все навколо залишилося колишнім. Дівчата йшли близько години як раптово вдалині побачили палаюче багаття, а поруч сидів бездомний, який гріє руки біля вогню. Не далеко від нього стояла м'яка іграшка, і він поглядав на неї.
Кадр ■
Дівчата зраділи, а на їхніх обличчях з'явилася посмішка, і Юля каже Наташі:
– Ось бачиш, ми не одні в лісі. У лісі ще є бездомний. Я думаю, він знає, де вихід із лісу. Підемо у нього запитаємо, де вихід.
Наташа:
– Бездомний схожий на бездомного з фільму жахів.
Юля:
– Наташа! Не вигадуй. Усе добре. Це проста людина, у якої немає де жити, і вона живе в лісі.
Наташа:
– Ага, сам живе в лісі й чекає на таких як ми загублених дівчат.
Юля:
– Наташа. Досить вигадувати. Все добре. Він теж людина.
Наташа:
– Гаразд. Ходімо. Може він нам підкаже, як знайти вихід із лісу.
Кадр ■
Дівчата попрямували в бік безхатченка, який сидів і грівся біля багаття.
Кадр ■
Безхатченко вже тривалий час сам, і він тут не випадково опинився, а дівчата не знали про те, що він у такому самому становищі, і вже тут сидить тривалий час, близько місяця.
Кадр ■
Замучений і такий, що втратив надію, він сидить і дивиться в багаття. Як тільки–но він почув кроки дівчат, які наближалися, відразу та швидко повернув голову в їхній бік і голосно сказав:
– Такого не може бути.
Кадр ■
Дівчата зупинилися та подивом і обережністю подивилися на безхатченка. Ні слова не сказали, а він закричав:
– Такого не може бути!
Кадр ■
Наташа подивилася на бездомного і сказала:
– Чого не може бути?
Кадр ■
Бездомний швидко відповів:
– Я не вірю своїм очам.
Кадр ■
Наташа подивилася на бездомного і знову сказала:
– З вами все добре?
Кадр ■
Юля тихо стоячи біля Наташі сказала:
– У нього явно щось не добре.