Це так само як кожна дівчина прекрасна по-своєму, що б вона не казала у відповідь.
— Справжній викрадач жіночих сердець.
— Ні, друже. Я ще став сьогодні викрадачем не тільки сердець, а й мобільних телефонів, — він усміхнувся, — які плани на вечір? Спокійно запитав Сергій.
— Зараз мені складно відповісти тобі на твоє запитання?
— Чому?
— Зараз мені важко дати відповідь, коли щодня одне й те саме, а сьогодні не зрозуміло, що, може, за годину мене вкраде караван клоунів і повезе на фестиваль пива.
— Розумію тебе, мій друже.
— Зайду в інтернет, посиджу в соціальній мережі кілька годин, а там постукаю по друкарській машинці 99-го року народження.
— Таким не потрібно займатися. Ось що я тобі скажу, мій дорогий друже. Послухай мене уважно. Тобі треба більше відпочинку і спілкування зі справжніми людьми, а не віртуальними. Такий спосіб спілкування віддаляє всіх нас не тільки відстанню, а й відчуттям даних природою. Цікаво те, що ми не бачимо нашого співрозмовника і він нас. В інтернеті ми можемо бути ким завгодно починаючи від королеви і закінчуючи блазнем. У світі соціальної мережі кожен стає тим ким він є всередині себе, створюючи для себе справжній образ на заставці. Ми не можемо бачити перед собою співрозмовника, як під час зустрічі, і відчувати його запах парфумів, тіла, вираз обличчя і сам голос — це нас змінює не в хорошому напрямку. Дивись ще перетворишся на комп'ютерного кактуса.
— Або навпаки бути тим, ким не є в житті людина. Добре, друже. Я зрозумів тебе. Ти маєш рацію у сказаному, — гордо відповів Алекс і замовк із сумним виразом обличчя.
— Тримайся.
Автомобіль торохтячи стареньким мотором не незграбно вілляючи бампером по боках дороги під'їхав ліниво до бордюру зупинки. Сергій білкою вистрибнув з уже відчинених дверей, і перетворившись на рись, побіг уздовж дороги до свого багатоповерхового житлового будинку, залишивши Алекса одного в салоні таксі з прощальними словами:
— До-зустрічі.
Водій подивився вузькими очима зеленої голки на двері, що зачиняються, і глянувши в дзеркало заднього виду, спустив ногу на педаль газу та повільно поплив дорогою, як корабель по воді, відбиваючи на капоті маленьку кулю великого в небі сонця.
Глава 7
Невідома земля
Після раптового шторму, що підняв на роги весь океан і розбомбив маленький сирітський човен у великому без видимих меж загадковому океані й викинув мореплавця на незнайомий берег острова, залишилася нерозгадана таємниця про походження хлопця, який шукає шлях додому. Ніхто не знав скільки Родіон був часу в маленькому човні і за яких обставин він там опинився. За час, проведений з Алексом і Сергієм, він встиг прокинутися від бурі, що сягнула його, і оглушила свідомість, перенісши її на новий, тихий, і небезпечний острів. Після струсу хвиль він, повертаючись назад у реальність, ще думками плавав у своєму теплому, рідному місті Києві, відпочивав на набережній Оболоні хитаючись на курені під приємними теплими променями сонця, поспівуючи прохолодний коктейль мексиканського кактуса. Перебуваючи думками в місті біля будинку, прохолодний вітер і голод витягли душу із затишного містечка за вуса страуса назад у світ океану. Він щосили намагався затриматися ще на одну хвилину, насолоджуючись теплою фантазією в безпечному і затишному місці. Острів був сильнішим за бажання Родіона. Паралельно фантазії, що виникла, вітер, омиваючи пір'ям спляче обличчя, розбудив і витягнув моряка з Києва назад на невідоме далеко від рідного міста в дивне місце. Перша, друга і третя хвиля вдарилася об тіло лежачої на піску, сили почали повертати до моряка. Сила проносячи його над шикарними зеленими лісами, культурними містами і маленькими селищами затягнула в темряву, і перед ним уся кольорова картина міста переродилася в океанічний світ. Невідома місцевість, вода, незнайома пантера і велика хвиля, що кинулася на голову Родіона відправила його на коліна долі. Адже тільки везіння врятувало його коли він був непритомний, поклав втомлене тіло на берег острова. Доля відіслала моряка в ті обставини, де він міг сподіватися на самого себе. Усі рішення йому доведеться приймати самому.
Родіон неохоче почав прокидатися, струшуючи з обличчя крикливі піщинки, що падали на воду. Вони летіли вниз і гучним писклявим голосом падали в солону воду океану передчуваючи запас смерті. Навколо панувала порожнеча. Він не знав ні чого про себе. Він не міг згадати, як сюди потрапив, і що сталося з ним учора. Вчора в нього ніколи не було. Хтось зробив для нього нове випробування на міцність і вірність самому собі. Труднощі показували йому справжнє обличчя і всю правду. В житті Родіон сподівався тільки на самого себе. У ситуації, що склалася, він ні на кого не міг перекласти свою провину і відповідальність. Родіон опинився сам і йому доведеться одному пройти цей шлях, і винести всі удари приготовані для нього дивною долею, а якщо він не витримає, то до нього прийде неочікувана смерть і він помре, не дізнавшись, хто він такий, і ким був до загадкового місця.
Родіон підняв голову, поворушив м'язами шиї. Сонна розмитість поплила в очах, незрозумілі образи, що виникли у свідомості, дезорієнтували його, нічого не розумів. Задоволеним обличчям покрутив на всі боки голову, сподіваючись прокинутися у себе вдома на теплому ліжку і випити чашку гарячої індійської кави. Після пережитої бурі не розумів свого місцезнаходження. Зараз опинився там, де вже є. У нього не було жодного шляху назад. Позаду нього була смерть, а шлях до життя лежав попереду. Думаючи те, що перебуває в безпечному сні, злегка вирішив підвестися й підійнятися з ліжка і сходити в теплий душ, а він так думав. Раптово голову накрило крижаною хвилею. Хлопець схопився з пісочного ліжка і крикнув:
— Я вже встаю. Не треба мене тягнути в холодну ванну.
Різко підвівся на ноги, похитнувшись у правий бік, придивився і побачив страшну сумну для нього правду, нічого не зрозумів, і те, де перебуває, навколо була вода і пісок, зі здивуванням сказав:
— Де я? У голосі пролетів страх.
Усередині вибухнула куля адреналіну, що розплескалася по всьому тілу, і різко підняла моряка на ноги, які ледь стоять. Не знав ні чого і не мав жодного поняття, хто він є і як тут опинився. Незнання ще більше обеззброїло бажання жити. Він перетворився на білий аркуш. На ньому нічого не було написано і це ще більше налякало. Без почуттів та емоцій застиг на одному місці. Забув про те, що ніхто не може втратити свій сенс життя і він завжди є, явний або захований, але ні. З ним було зовсім інакше. Моряк запанікував, відчув невідомість і розгубленість своєї мотивації. Не знав, що робити. Родіон почав блідніти до смерті.
Легкий вітерець, що віяв з океану, йому нашіптував:
— Правда. Друже. Не поспішай. Дороги назад не буде. Знайди себе і тобі стане легше.
Втративши свій орієнтир у часі, віці, місцезнаходженні, заспокоївся і став радий тому, що залишився живий. Адже життя, ще у нього є, і не має значення скільки йому років, і де він перебуваємо, а головне, що життя триває і він живий. Стримуючи себе, вологою рукою струсив приклеєний пісок до штанів, футболки, на животі та спині. Та ж рука перукарем протерла волосся, розпатлала його в різні боки і змайструвала зачіску втомленого їжака. Руками прогнав морських піщинок, що тихо сіли на одязі, які полетіли вдалину острова. Лоскотало легке хвилювання від попереду побаченої незнайомої землі. У такому випадку хлопець міг бути першим щасливцем, який ступив на чарівну землю.
— Напевно мене випадково викинуло на пляж посеред буднього дня тоді, коли всі ще сиділи на робочих місцях у кабінетах, а я загуляв на пляжі з пляшкою коньяку й опинився тут. Усе ясно, я знову дав жару і трохи випив зайвого. Немає жодного приводу для хвилювання. Найімовірніше, там за горизонтом розташоване живе місто, — він сказав, бачивши перед собою розпливчасту землю без чіткості рельєфу.
Чайки сну, що нависли туманно над ним, розлетілися разом із теплою хвилею вітру, що прилетіла від океану, розкидав на всі боки ілюзію великого простору. Острів виявився меншим, ніж припускав. Попереду була біла пустеля. Безмірна пустеля тихо знаходилася під ногами з піску і піщаних виступів, що волочилися до країв кругозору. Велика площа одного піску лежала всюди. По краях берегів з лівого і правого боку від рук моряка плавали тихі акробатичні хвилі, нападаючи на білий пісок, що лежав на краю берега. Вони, вистрибуючи на сушу, віртуозно робили різні трюки, фігуральні трюки. Моряк побачив у блакитній матерії велику жовту кулю, що світила млявим світлом. Йому здалося, що він спостерігав за кожним його рухом. Сонце було живим. Придивившись до нього, побачив незграбно намальований художником-початківцем зеленого кольору контур. Зафіксувавши погляд на ньому, сяйво почало гойдатися на гойдалці на всі боки, то вліво, то вправо. Остерігаючись нападу обережно відвів голову вниз. Тут можна було очікувати все, що завгодно і від кого завгодно. Родіон не знав на який острів потрапив і які тут можуть бути дива та нові небезпечні сюрпризи для життя. Дивні почуття в ньому виникали. Вдалині океану небо змішалося з піском і створило яскраве сяюче світло, яке висвітлило всю верхівку світу, змінило палітру синього кольору до невпізнанності та вкрило полотно іншим, неприродним для нього кольором. Весь спочатку побачений світ поступово почав змінюватися до невпізнання, відкриваючи в собі все нові потаємні чудові краї, і дедалі більше дивував уяву хлопця. Небо, вода, вітер, пісок і все навколо нього почало наповнюватися новим життям. Світ цей був завжди, таким як зараз. Родіону стало страшно. Лише один вихід стояв перед ним — стати впевнено на ноги перед королем страху і перемогти його або програти, бо не спробував із ним битися.
— Не потрібно його боятися, від нього ховатися, йому потрібно дати виклик, а почувши слова про поєдинок, він сам здається і поступиться своїм троном господареві, — сказав моряк, — тут немає місця для страху.
Сказаними словами Родіон переміг страх, що зустрівся. Він зник.
Не витрачаючи ні хвилини на роздуми, моряк упевнено пішов уперед убік писків і маленьких горбів до горизонту, що виднівся далеко, сподіваючись побачити за краями населений пункт.