Страх

Мені здається, вони бояться тебе не менше. Самі думають, що ти хочеш на них напасти.

Юля:

— Я так не думаю, вони маленькі, і страшні, у них багато лапок, і вони роблять, що їм хочеться, і я боюся їх.

Олег:

— Тоді нам зараз потрібно повернутися назад у твоє дитинство і почати згадувати ту жахливу подію, яка трапилася колись із тобою і не дає донині тобі спокійно дивитися на павуків і ходити до лісу, не боячись павуків.

Юля:

— Я дуже довгий час думала, звідки в мене такий страх, але я не можу згадати того, через що він у мене є. Що ж сталося такого, що донині я боюся павуків.

Олег:

— Тоді нам потрібно з тобою поговорити на цю тему і спробувати розібратися у всьому цьому, не поспішаючи, зрозуміти причину виникнення страху.

Юля:

— Згодна, що в дитинстві сталася така подія, що залишилася в підсвідомій пам'яті, а я її не можу згадати. Я завжди справлялася з різними завданнями як в аналізі, так і в роботі, і завжди здобула перемогу, а тут із таким страхом я впоратися не можу. Через що все це? Я не знаю.

Олег:

— Тоді нам потрібно разом повернутися назад у дитинство і спробувати пригадати той момент, коли з тобою щось сталося, і ти стала так сильно боятися павуків.

Юля:

— Це буде не просто повернутися назад туди, де я нічого не пам'ятаю і багато років, відвідуючи різні групи, не змогла пригадати, а тут під час прогулянок за раз чи два пригадати все те, що мені протягом життя не давало спокою, я думаю, це неможливо.

Олег:

— А, ти постарайся повірити у свої сили. Зараз ми перебуваємо в лісі, в тому самому місці, де найбільше павуків, і страх тут теж є, я по твоїх очах бачу, як ти всього боїшся, але відволікаєшся, і не хочеш його показувати, і нічого жахливого в цьому немає. Я теж боюся різних комах і ховаю свій страх далеко за посмішкою.

Юля:

— Так, я зізнаюся чесно, що боюся ліс, але й люблю його тишу. Тут я можу розслабитися і прогулятися, відволіктися від усього, що не дає мені спокійно спати.

Олег:

— У мене є своя пропозиція, і тобі потрібно на неї погодитися, і я вірю, що у нас буде результат.

Юля:

— Яку пропозицію в тебе є?

Олег:

— Поговорити на тему павуків і того, що тебе турбує.

Юля:

— Розпочати таку розмову буде непросто і мені спершу треба подумати, я так довго не могла з ним нічого зробити, а тут за хвилин ти хочеш почати не просту розмову?

Олег:

— Так, я хочу почати цю розмову в такій місцевості. Обстановка теж має свій вплив і може як допомагати, так і погіршувати становище і розвиток розмови.

Юля:

— Можливо, я не могла розслабитися на тих тренінгах і тому в мене нічого не виходило.

Олег:

— Усе може бути. І нудно пробувати по-різному вирішити твоє питання, і воно тобі не дає спокійно жити. Ти б сама могла ходити в ліс і гуляти ні про що не турбуючись.

Юля:

— Згодна, я найчастіше не відпочиваю в лісі, а ще більше набираюся страху, але коли приходжу додому, одразу лягаю спати і чому в мене все так відбувається, я не знаю.

Олег:

— Із цим усім потрібно розбиратися окремо, але зараз мене найбільше цікавить твій страх павуків, і мені він цікавий. У такому випадку нам потрібно продовжити прогулянку і далі йти, аналізуючи все, пов'язане зі страхом, від меншого до більшого. Чого ти зараз найбільше боїшся?

Юля задумалася:

— У мене присутній той самий страх павуків, але я їх не бачу.

Олег:

— Тоді пропоную піти далі дорогою і вже за цією ситуацією аналізувати все, що відбувається.

Юля:

— Я згодна, але головне, що б ми не повернулися, коли вже буде темно. Мені завтра на роботу і хотілося вже в такий час бути вдома.

Олег:

— Зараз літо і темніє пізно. Ми встигнемо повернутися до того, коли почне темніти. І завжди треба робити те, що ми почали, і навіть якщо страшно не бачачи реальної загрози життю. Павуки бувають різні, але тут вони не несуть загрози нашому життю. Вони можуть бути зовні нам не приємні, а так вони більше нас боятися.

Юля:

— Так, у нас більше можливостей захиститися від них, ніж у них від нас.

Олег:

— Правильно, так воно є. Потрібно раціонально підходити до ситуації, що виникла, з огляду на всі сторони безпеки й небезпеки. У цьому положенні ми більше несемо їм небезпеки, ніж вони нам.

Юля:

— Я це розумію, але все ж таки страх сильний, і я дуже сильно їх боюся, а ось чому, я не знаю.

Олег:

— Раніше в мене був страх переходити дорогу, я завжди боявся автомобілів, що летіли на шаленій швидкості, і навіть на переході мені було страшно перейти на інший бік, а також не на зелене світло. А почав у всьому цьому розбиратися, я зрозумів, усвідомив, що колись у дитинстві перебігав дорогу, і машина, що летіла на швидкості, не помітила мене і почала голосно сигналити. Я злякався, і після того випадку дуже сильно боявся дороги. Роблячи свої аналізи того, що відбувається, а про той випадок я швидко забув, він був у дитинстві, і страх переслідував мене довгі роки. З ним було впоратися не так вже й легко, але довгими зусиллями і стараннями мого інтелекту за допомогою читання різних книжок я зумів з ним впоратися, і все налагодилося. У тебе теж є той момент у житті, коли ти злякалася і про нього забула, і він живе в тобі донині, і тобі потрібно його згадати, щоб розібратися з цим усім.

Юля:

— Я хочу, але в мене нічого не виходить.

Олег:

— Я б хотів тобі допомогти і проаналізувати твоє минуле, і тільки з твого дозволу.

Юля:

— Так, я згодна, але я мало, що пам'ятаю з дитинства. Я часто їздила до бабусі в село, а там було дуже багато павуків, і коли я спала вони по мені повзали, а такий період, де саме я так сильно була налякана, я не пам'ятаю.

Олег:

— Тоді нам потрібно відтворити подібну ситуацію і наблизитися до того, що так давно було забуто і неможливо згадати. Зараз тобі потрібно більше зосередитися не на нашій прогулянці і цьому чудовому місці, а на собі, і почати відчувати все всередині зміни та розділяти все, що відбувається всередині і в зовнішньому середовищі.

Юлія:

— Підсвідомість переробляє інформацію набагато швидше, ніж ми її усвідомлюємо, і не так все просто, як здається, а сталося тоді в дитинстві, коли в мене виникла така сильна боязнь.

Олег:

— Тоді давай пропрацюємо все, що відбувається, і всередині тебе переживання. Я нікуди не поспішаю і мені самому цікаво зрозуміти природу страху, і хотілося б тобі допомогти з цим розібратися.

Юля:

— Зараз у мене виникає таке відчуття, що я колись перебуваючи в такому положенні чула вдалині схожий звук, але що за звук був, я не пам'ятаю.

Олег:

— Зараз важлива кожна деталь і в ній може бути відповідь на наше запитання, і після усвідомлення цей страх може раз і назавжди піти.

Юля:

— Я все відразу не згадаю, і мені потрібен час. Я тоді почула якийсь звуки, він мене сильно налякав, а далі я нічого не можу пригадати, ніби якийсь темний сон без початку і кінця.

Олег:

— Це вже гарний початок, що ми почали розмовляти на цю тему, і ти почала згадувати. Могло б бути набагато гірше, ти б навіть не починала думати, і ми б так далі пішли вперед і повернулися з лісу без результату, — Юля уважно подивилася на Олега, — я хочу сказати, що мені б хотілося тобі допомогти, і ти мені дуже сильно подобаєшся, і якщо в нас зайшла тема розмови через твій страх павуків, то він якимось чином присутній із нами й тебе це непокоїть, а за такої нагоди його розв'язати я радо допоможу й не проґавлю такої миті.

Юля:

— Я приймаю допомогу від незнайомця, і від тієї людини, яку я знаю кілька днів і з нею йду на друге побачення, а спонуканням до прийняття допомоги є твоя видима доброта, і мене обдурити практично неможливо. Я хочу розібратися з цією темою, якщо ти не проти Олег?

Олег:

— Я тільки за те, щоб якнайшвидше твій страх павуків пішов із життя, і ми про нього більше ніколи не говорили. Я не думаю, що ти з усіма говориш про страх павуків.

Юля посміхнулася:

— Так, це правда, я дуже рідко про нього розповідаю, а тобі сказала через довіру, що виникла до тебе. Я тобі вірю і в мене відчуття, що ми будемо спілкуватися дуже довго.

Олег усміхнувся:

— Так, у мене так само є таке відчуття того, що наша друга зустріч не буде останньою, і ми довго дружитимемо, а там, можливо, нам вдасться створити стосунки.

Юля:

— Я не проти, але ми зараз віддаляємося від нашої теми.

Олег:

— Вибач, я захопився, і в мене до тебе теплі почуття, а ось від теми нам не потрібно віддалятися, і давай продовжимо нашу розмову. І я хотів тобі поставити запитання.

Юля:

— Уважно тебе слухаю.

Олег подивився навколо:

— Ти зараз бачиш павуків?

Юля подивилася на всі боки і сказала:

— Ні, я не бачу павуків.

Олег:

— То чого ти боїшся, якщо ти не бачиш павуків?

Юля:

— За здоровим глуздом мені нема чого боятися, і я їх не бачу, а може, їх тут узагалі немає, і я сама не знаю, чого боюся, але страх дуже сильний, і, можливо, вони, десь там, чекають на мене, щоб напасти й укусити.

Олег:

— Чекати вони нікого не будуть, у них своїх справ вистачає, а павуки якщо і є, то вони далеко від нас, і нам зараз нема чого боятися. Правильно?

Юля:

— Правильно, але я все одно боюся.

Олег:

— Гаразд, можливо, ти боїшся звуку, і його зараз було чути в лісі, і на нього в тебе така реакція, і після нього у твоєму дитинстві сталося щось небезпечне, що налякало тебе, і ти про це забула?

Юля:

— Може бути й таке, але я нічого не пам'ятаю. Тривалий час хотіла пригадати, але в мене нічого не виходило, і інколи мені хотілося спробувати повернутися назад у спогади під гіпнозом, але я не наважилася, і найкращим результатом та розвитком себе буде, якщо це все станеться в нормальному стані.

Олег:

— Часто ти пробувала згадати сцену з дитинства, коли в тебе виник такий страх?

Юля:

— Так, і ходила до різних терапевтів, але ніякого результату не було. Розмов було багато, і я не мало думала, аналізувала все з дитинства, і тих павуків, які бачила, але так нічого не вийшло. У чому справа, я не знаю.

Олег:

— Можливо, річ у тому звуці, який спіткав тебе в момент переляку, і коли ти його чуєш, у тебе відбуваються різні процеси виникнення страху.

Юля:

— Можливо, в ньому справа, але я не так часто його чую, і тут такого не може бути.

Олег:

— У мене зараз до тебе запитання. Я б хотів зрозуміти, який ти тоді почула звук, який зараз і тривалий час наводить тебе на страх. Він же був звичайним чи ні?

Юля:

— Простий звук скрип здається дерева, і чому з ним у мене виникає такий стан, я не знаю.