Згадуючи ті моменти давно збіглого, забутого поєдинку, він почав розуміти, що зараз сталося, те, що тоді з легкістю зумів би загнати свого суперника в кут, так само, як це сталося кілька хвилин тому, відправити його в нокдаун, а може, й у нокаут, перемогти в тому поєдинку, але цього не сталося. Зараз він просто відігрався у своїй уяві за минулі програші. Уже нічого не змінить, але всередині стало набагато легше, і з'явився якийсь давно вже забутий вогонь спортсмена, який відроджується на даний момент.
Подивився на годинник і не помітив, як швидко минуло п'ять хвилин відпочинку, не одна хвилина як це годиться між раундами, а більше. Потрібно збиратися силами, і перевести ще один раунд. Іван підняв руки, в ньому з'явився спокій, і відчуття свободи, почав швидко викидати ліву руку пересуваючись стрибками вперед, назад. Не зупиняючись на лівому ударі, одразу почав додавати до лівого удару правий прямий, а завершальний удар цієї комбінації став лівий бічний, одразу повернувся назад у боксерську стійку. Тримав попереду ліву руку, утримуючи свого суперника на відстані, а в боксі тримати суперника давалося легко, він точно й чітко відчував свого суперника, кожен його рух, наближення й віддалення, суперникові завжди складно було дістати прямими ударами або бічними, а він ухилявся, йшов у бік і після ухилу завдавав різних ударів. У ньому не було певної чіткості нанесення ударів і передбачуваної техніки боксу, боксував, так як хотів, рухався, не даючи можливість супернику зрозуміти, яким буде наступний удар. Завжди грався з суперником, і в рідкісних випадках пропускаючи сильні удари, повертався у вихідне положення і далі продовжував грати у свою гру боксу. Ухилився, вдарив правий прямий, зробив крок назад, і з лівим боковим закінчив свій рух уперед, і так боксував не великими серіями впродовж п'яти хвилин, не рахував хвилини, а відчував себе без часу, працював так, наскільки в нього вистачає сил. Це був справжній раунд бій із тінню, хотів далі боксувати, але відчував, що настав час, почав відчувати втому. Зупинився, опустив униз руки, подивився на годинник. Минуло п'ять хвилин. Усі присутні в Гідропарку уважно дивилися, як якийсь незнайомий хлопець років двадцяти кілька днів тому прийшов до зали, і зараз почав відпрацьовувати бій із тінню. Багатьом сподобалося видовище, всі розуміли, що зараз біля рингу перебуває непростий хлопець, а спортсмен, з хорошою технікою боксу і швидкими ударами. Ніхто нічого не розумів, чому прийшов саме до цього боксерського залу, а не до іншого місця, де він міг тренуватися в зовсім інших умовах, і не стояти на піску, де не так легко пересуватися.
Іван подивився на годинник:
— Мій час закінчився. Мені потрібно повертатися додому.
Втомлений, спітнілий, а він не брав із собою змінний одяг, і як приїхав, так поїхав не переодягаючись. Було все одно, що він спітнів. У нього не було грошей на новий одяг, і тренувався в тому, в чому міг, і не було запасної футболки, інших штанів, і змінного взуття.
Вийшов із залу, а всі присутні провели його поглядом, попрямував у бік мосту. Повільно зникаючи в темряві, і в перетині різних кольорів світла, що світять від будинків і ліхтарів, що стоять уздовж мосту, які зуміли перемішати все світло в одну палітру вечора, що минає, що наближається до самотньої ночі, раптово зник з поля зору.
Глава 4
Петро
Звичайний ранковий день прийшов, як завжди рано і так само був зобов'язаний тим, щоб світити яскраво і тішити всіх хто рано прокидається, йде на роботу. Петро прокинувся вранці у себе вдома, знав, що сьогоднішній день буде таким же самим, як це було вчора. І, незважаючи на повторюваність кожного дня, а вони завжди були насичені радістю, спокоєм і улюбленою роботою. У це саме місце, що дарує насолоду від роботи, завжди можна було приходити рано вранці й починати дивитися за всіма тренажерами, де, що зламалося, й одразу лагодити, пофарбувати, й дивитись, щоб ніхто нічого не вкрав. Ходити в певні періоди дня і збирати пожертви на розвиток тренажерного залу, також спілкуватися з тими, хто вже тренується довгий час. Це ті самі друзі, які приходять щодня і розповідають щось нове зі свого життя, а Петро їх уважно слухає, та інколи в розмові додає щось своє, і далі йде працювати, і так щодня. Можна було б сказати, що день не повторюється, нічого не змінюється, буває так, коли сюди приїжджають незнайомі люди, і він уважно за ними дивиться, бо невідомо, що то за люди і з якими вони намірами приїхали до тренажерного залу. Він за ними дивиться так, щоб вони собі нічого не нашкодили, не зробили травми, а він не залишився винним. У своїй уяві вони можуть бути справжнісінькими спортсменами при виконанні вправи, і під час тренування почати робити все неправильно. Нікому не потрібно, щоб тренажерний зал носив погану, неприємну репутацію, де приїжджають на тренування, отримують непередбачені травми. Це нікому не потрібно, тому Петро уважно придивляється до того, щоб ніхто не накоїв чудес.
Сонними очима Петро подивився на всі боки й високо підняв руку, привітався з тими, кого знав, вони одразу його побачили, махнули головою. Усі його друзі вже з самого ранку тренуються, роблять якісь вправи зі штангою. Підійшов до свого залізного вагончика, відчинив двері, зайшов і швидко переодягнувся. Поглядаючи на промені сонця, що просочуються крізь листя, прикрив очі рукою і вийшов на середину тренажерного залу для його огляду. Спочатку подивився на всі боки, чи все на місці, і чи все ціле, і за ніч ніхто нічого не зламав. Він так само, як багато хто вирішив приїхати вранці, раніше запланованого, і по тренуватися. Вдалині побачив свого старого друга, а його звали Сергій, він до нього підійшов і привітався, сказав такі слова:
— Доброго ранку.
Сергій усміхнувся:
— І тобі доброго ранку Петро.
Петро сказав з посмішкою на обличчі:
— Як це ти наважився сьогодні так рано приїхати в зал чи ти вже влаштувався сюди працювати, а я цього не знаю.
Сергій знову усміхнувся:
— Ні, я сьогодні вирішив якомога раніше приїхати і потренуватися, бо сьогодні гарна, сонячна погода, а вранці не так спекотно, як це було тиждень тому, і до того ж у мене вихідний день. Я хочу зробити кілька вправ на біцепс, а потім піти на пляж, по засмагати і ще покупатися в холодній воді, а потім пролежати цілий день на пляжі, нічого не роблячи, розумій, наскільки прекрасне життя у вихідний день. Це, напевно, найкраще заняття, яке може бути у вихідний день, тим паче, зараз літо, той самий час, коли потрібно лежати на пляжі, засмагати і приймати сонячну ванну, а не сидіти з самого ранку вдома.
Петро одразу відповів:
— Абсолютно вірно. Я з тобою повністю згоден, що зараз літо, і потрібно якомога більше часу проводити на свіжому повітрі.
Сергій:
— Ось саме. Я вже з самого ранку не зміг перебувати у себе вдома, і першою можливістю вилетів із квартири, і так швидко, як ніколи поспішаючи на першу маршрутку.
Петро:
— Я не на першій приїхав, але раніше звичайного. Так, сьогодні буде спекотно, мені не хотілося після задушливої ночі вранці сидіти вдома, і я вирішив раніше приїхати на роботу, а моя робота завжди на свіжому повітрі.
Сергій:
— У мене все навпаки. Я одразу прилетів, сюди розуміючи, що час у вихідний день іде не так, як зазвичай, непомітно пролітає. Не встигаєш моргнути, як уже треба прокидатися на роботу. Треба цінувати кожну хвилину літнього дня, а то кожен день роботи на роботі з ранку до вечора закриває все життя, і стін нічого не бачу, літнє сонце обходить мене стороною.
Петро:
— Правильно. Найкращий початок відпочинку починається з тренажерного залу. Зранку потрібно трохи полежати під штангою, і потім бігти на пляж, але шкода, що штангу не можна взяти з собою на пляж.
Сергій усміхнувся і відповів:
— Так, я з тобою повністю згоден, що це найкращий відпочинок, але без штанги. Тут усі штанги припаяні ланцюгами, буває їх нелегко підняти, ланцюги їх тягнуть у самий низ.
Петро:
— Правильно. Ланцюг для того, щоб їх ніхто не зміг забрати.
Сергій:
— Я з тобою повністю згоден. Тут кожен може приїхати і безкоштовно потренуватися. Я працюю з ранку до вечора, мені доводиться заплатити за квартиру, сходити в магазин купити, щось поїсти, не завжди вистачає грошей купити новий одяг, а ще хочеться піти потренуватися в зал, і на це так само немає грошей, а сюди я приходжу безоплатно, тренуюся, я вдячний Гідропарку, що в мене є така можливість. Можу займатися стільки, скільки я захочу. Я вдячний тобі за те, що ти стежиш за всім, що тут відбувається, бережеш тобою створені тренажери, які приносять велику користь багатьом людям.
Петро:
— Дякую тобі, Сергію, за добрі слова. Я з тобою повністю згоден. Мені подобається допомагати людям, самому розвиватися, створювати свій невеликий шматочок світу в цьому світі. Мені подобається давати людям можливість тренуватися, і тим самим змінювати їхнє життя, щоб вони ставали набагато кращими, сильнішими, і зміцнювати їхній моральний дух, покращується їхні цінності, — Петро опустив голову, — сюди приходять ті, хто постійно вживає алкогольні напої, і після якихось місяців тренувань, а я так спостерігав, людина змінюється.
Сергій подивився вбік:
— Я з тобою повністю згоден, що це не так уже й легко зробити з себе людину, яка п'є, на непитущу і хорошого спортсмена.
Петро:
— І все ж таки, сюди приходить більшість тих людей, які вже налаштовані, робити зміни у своєму житті, я це бачив на власні очі, як за місяці змінюються люди. Люди добровільно приходять і тренуються. Я нікого не змушую і нікому нічого не кажу. Я тільки кажу людям про добровільне пожертвування на розвиток тренажерного залу, далі кожен, хто хоче, той, хто дає стільки, скільки він може дати. Мені іноді не вистачає купити фарбу, пофарбувати тренажери, люди фінансово допомагають, і зал, як і раніше, залишається в гарному вигляді.
Сергій:
— Так може робити тільки добра людина зі світлою душею.
Петро:
— Так, я заради цього сюди приїжджаєш, щоб допомагати людям. Люди могли тренуватися і змінювати своє життя, бо життя одне, мені б хотілося, а так воно повинно бути, щоб кожен проживав якісне життя і отримував задоволення.