Подивився ще далі й побачив те, на що не звернув увагу під час першого відвідування залу. У кутку залу все було саморобне, і на вигляд він був симпатичним і привабливим, навіть надихаючий, а зроблений з чотирьох колон, на кожну колону були одягнуті автомобільні шини, вже маючи чотири колони, з боків стояло у вигляді квадрата. Петро зумів знайти канати і зробив невеликий ринг, де кожен охочий може по боксувати з тим, з ким захоче, добровільно. На ринг може заходити кожен, боксувати на піску, тут немає матів, а під ногами тільки один пісок, хто хоче, той заходить на ринг без взуття і боксує.
Іван подивився на ринг:
— Ого, непогане місце. Я раніше такого не бачив. Мені це подобається, і навіть дуже непогано зроблено. Тут можна тренуватися і знайти того хто тут може скласти компанію вийти на ринг і почати боксувати стільки скільки буде завгодно. У рингу немає секунданта, тренера, розмірних раундів. І за бажанням можна боксувати десять і більше хвилин, стільки, наскільки вистачить сил. Я думаю, потрібно бути обережним, а то сюди приходять різні боксери, хтось може не розрахувати сили, тоді комусь дістанеться. Після такого рингу, я думаю, з'являється можливість боксувати набагато краще, швидше, легше: від тренування на писку, що дає своє певне навантаження. Обстановка Гідропарку і тренажерного залу по-своєму впливають, а мене таке місце мотивує, і викликає бажання боротися за своє майбутнє, але принаймні за вихід зі свого становища, яке давно тягнеться за мною впродовж багатьох років і не дає мені спокійно жити. Комусь подобається, а комусь воно ніколи не сподобається, а мені дуже сильно подобається. У мене таке враження, ніби зараз ринг запросив мене зайти на середину і почати боксувати бій із тінню, — Іван подивився на ринг, тихо сказав, — я не знаю, чи варто мені йти до нього, чи ні. Я вже давно не боксував, — подивився на всіх присутніх, і знову сказав тихим голосом, — а якщо так узяти подивитись на інших людей, то, напевно, я тут один єдиний, що перебуває в залі та цікавиться рингом, а в Гідропарку нині перебуває чоловік двадцять, ніхто з них зараз не підходить до рингу, а я підійшов до цього місця. Можливо, тут немає боксерів, я один боксер з усіх присутніх, — задумався, подивився вперед, ще тихіше сказав, — це те, що я шукав, частина моєї душі. Воно відображає все, що відбувається всередині мене, щоб усе почати спочатку. Поміняти собі. Незвичайне місце, і розташоване в Києві. Навколо нові будинки, високо поверхові, і в них було вкладено великі кошти, а це місце залишається своїм місцем, тут жодних змін, все робиться своїми руками. Протягом довгих десятиліть залишається, як і раніше, без змін, крім додавання інших саморобних тренажерів.
Петро сам добровільно щороку додає невелику кількість тренажерів і робить нові грифи, щоб велика кількості людей могла приїхати в зал і тренуватися, люди все більше і частіше приходять сюди. Це місце не змінюється за жодних обставин і зберігає себе та свій перший вигляд, незважаючи на те, що навколо летить із шаленою швидкістю час, і все за межами залу відбудовується, змінюється, з'являються нові високо поверхові будинки, ресторани, а тут, як і раніше, як все було, так і залишилося. За минулі роки додалося більше тренажерів, все залишається колишнім. Раніше сюди приїжджали громадським транспортом, а зараз — автомобілями, тут усе залишається, як колись, коли всі їздили на автобусах і метро. Іван подивився далі, і, придивившись, побачив біля рингу невеличке, дерев'яне накриття від дощу, та з лавкою під ним для перевдягання, а з боку знаходилися гачки для вішання одягу. Під час зливи це одне місце, де можна сховатися від дощу. Підійшов ближче, а біля рингу росли дерева, обійшов ринг і став біля дерева, відчував прилив сил. У нього раніше такого не було, вже захотілося рухатися як боксер, пострибати на одному місці в боксерській стійці та на скакалці. Іван подивився на всіх людей у залі, і остерігався уваги, а коли побачив, що кожен займається, ніхто на нього не дивиться, одразу почав стрибати на двох ногах, пригадуючи тренера і тренування, а стрибки були вперед, і назад. Сподобалася ця вправа, почав приїхати швидше, викидати ноги вперед, назад, високо підстрибувати на одному місці згадуючи перші тренування, і як до спарингу робив розминку. Навколо нього не було друзів, тих з ким на той час тренувався, а зараз біля нього перебувають самі дерева, темрява зі світлом ліхтарів, що світить уперед, але не долітає до рингу, перетворюючи все на тінь і сутінки. У лівій стороні недалеко від нього розташований, а за ним стоять в один ряд балони для відпрацювання ударів. Кожен, хто хоче, до них підходить, вчитися, як правильно потрібно наносити удар. Вони так само зроблені з автомобільних шин, всередині стоять залізні стовпи, а поставлені одна на одну шини прошиті залізним дротом тримаючи їх разом, щоб під час нанесення сильних ударів автомобільні покришки не розліталися на всі боки й трималися разом. Боксерські споруди стоять в один ряд, всі охочі, хто хоче просто прийти сюди, постукати по покришках, приходить, і стукає стільки, наскільки в нього вистачить сил, є ті, хто цілий день відпрацьовує удари, не відходячи від балонів, до самого вечора. Івану не були цікаві автомобільні шини, і на них відпрацьовувати якісь удари. Мало хто з боксерів приходить сюди, в основному всі ходять в інші клуби, де над головою є дах, висять справжнісінькі боксерські груші, а не саморобні балони з автомобільних покришок. І замість дерев, що стоять навколо рингу, є стіни і дзеркала, а замість знайдених у когось у гаражі мотузок, обтягнутих навколо рингу, важать справжні канати.
Нагнув голову і подивився в небо, згадуючи ті самі моменти, коли боксував, побачив найголовнішим суперником самого себе, і він тихо стискаючи зуби сказав:
— У житті найголовнішим суперником буду я, ні хто більше, — подивився на ринг, — я боксуватиму бій із тінню. Можливо, я щось згадаю, як це робиться, за стільки років, я вже забув, як тримати перед собою руки і наносити удари. Це буде навіть досить непоганим початком знову спробувати, те, що вже давним-давно забуто, і можливо, я вже розучився правильно боксувати.
Подивився на всі боки, боявся уваги, що перебували в залі людей, відчував себе зовсім чужою людиною. Нікого не знав, ні з ким не спілкувався, для всіх був новою людиною, і коли приходить зовсім незнайома людина, то частіше за все всі намагаються зрозуміти, хто вона, і з якою метою приходить у цей тренажерний зал. У кожного може бути свій задум, і можуть бути ті, люди, які приходять сюди, щоб просто придивитися до заліза, і в той час, коли ніхто нічого не бачитиме, щось поцупити і здати на металобрухт. У кожного свої думки і всі турбуються за те, щоб усе залишилося на місці, кожен тренажер, шматочок заліза залишався на тому місці, на яке його поклали, ніхто за жодних обставин не зміг узяти для своїх цілей.
Переступив через нижній канат і прогнувся під верхнім. Виникли думки тільки тоді, коли переступав канати, як з його пам'яті почали спливати спогади тих самих моментів виходу на ринг, але зараз був уже зовсім інший час, не те світле майбутнє, про яке Іван мріяв. Одне дерево, що росло недалеко з іншого боку канатів після на відстані кількох метрів опускало верхівки до середини рингу. І зелені кущі, що були поруч, а їх було чимало, і на мить Іванові здалося, що на нього дивляться глядачі, чекають бою, але там насправді нікого не було, і це було марево з минулого. Ринг був невеликим, і під ногами відчував пісок, а довкола була лише темрява, а на всі боки вже тепле освітлення освітило попереду частину самого залу, здавалося, ніби з далека, засвітило біле світло, а разом із ним долинали голоси розмовляючих людей. Іван подивився на всі боки, і на нього ніхто не звернув уваги, ні кому не було діла до тієї людини, що зайшла на середину саморобного рингу. Ніхто не дивився на Івана, і те, що він там робить. Сюди приходять різні люди з різною підготовкою, буває, приходять такі, що нічого не розуміють у боксі, нічого не знають про цей вид спорту, самі заходять на ринг і боксують, як уміють, роблячи все неправильно. Піднімають перед обличчям руки, роблять це абсолютно неправильно з більшістю помилками, на всі боки починають махати руками уявляючи себе справжнім професійним боксером. Хтось приходить сюди по-справжньому потренуватися, це є справжнісінькі професійні боксери. Бувають різні люди, найчастіше ніхто нічого не знає про бокс, і на них не звертають уваги. Місце об'єднує долі багатьох людей, багатьом цікаво поспілкуватися один з одним, кожен розуміє, що в кожного було своє життя, кожен може поділитися якимось своїм певним досвідом навіть під час тренувань, коли приїжджає професійний боксер, то він навчає тих, хто нічого не вміє, ділиться своїм досвідом.
Іван обернувся, подивився на автомобільні колеса, що стояли рівно, і сказав:
— Непогане місце. Мені тут подобається. Затишно, тихо, ніхто не заважає, і ніхто нічого не говорить. Я почуваюся як удома, ніби я тут уже стою не п'ять хвилин, а вже займаюся протягом кількох років. Дивно це якось усе, ринг мені знову посміхається. Мої дивацтва виникли через довгу відсутність спілкування та самотність? Чи у світі є свої таємниці, про які я нічого не знаю? І про них не здогадуюся.
Підняв перед собою руки і почав дивитися вперед, а попереду були тренажери, і на них ніхто не займався, а вже осторонь тренувалися ті самі спортсмени, які перебували впродовж години, і з їхнього вигляду можна одразу зрозуміти, що ніхто нікуди не збирається йти і будуть до глибокої ночі. Стиснув перед собою кулаки, притиснув їх до тулуба, трохи округлив спину, повільно поставив ліву ногу вперед, а праву трошки назад для утримання ваги тіла. Подивився вперед, опустив підборіддя, згадує перші тренування з тренером, коли навчав, як правильно стояти в боксерській стійці, зараз почав відчувати перші кроки того повернення з минулого в теперішній момент. М'язи почали скорочуватися, і він, приймаючи правильні положення, почав розслаблятися для ухилів і швидкого удару. Іван зробив ухил вліво, вправо, він зробив крок назад, крок уперед і знову ухилився вліво, вправо.