Ніколи не знає, коли його керівник зміни наважиться поставити вихідний день, все відбувається раптово, або за раніше складеним графіком. Коли є графік, немає ніяких змін, всі співробітники складу виходять на роботу, ніхто не запізнюється, не хворіє, не відмовляється виходити на роботу в свої робочі дні, а на роботі бувають різні ситуації, він отримує додаткову зміну та вихідний у зовсім інший день поза графіком. Бували такі випадки, Іван приїжджав на роботу, і той, хто обіцяв вийти у свою зміну, дзвонив керівнику і повідомляв про неможливість вийти, і не приходив, а Іван добровільно забирав зміну і у свій вихідний день працював.
Пройшов одну зупинку, другу, а на зупинці не було людей, вони були порожніми, а позаду нього приїхав і зупинився на безлюдній зупинці жовтий автобус, відчинилися двері, а в салоні сиділо троє людей. Пролунав шиплячий звук зачинення дверей автобуса, плавно від'їжджаючи від пішохідної зони, без шуму двигуна виїхав на дорогу й непомітно поплив, уперед, дотримуючись білої лінії дороги, що веде вперед до повороту.
Іван подивився на автобус і подумав:
— Ні, я сьогодні хочу пройтися пішки, не хочу витрачати зайвих грошей на проїзд. Якщо в мене є можливість спокійно без поспіху дістатися до потрібного місця, то я це зроблю, а ще з можливістю прогулятися і подумати. Краще я піду в магазин і на зекономлені гроші візьму собі пляшечку молока, буде користь.
Іван перейшов другорядну дорогу, що вела до невеликого житлового квадрата, де стояли високі різнокольорові будинки, в кожному будинку, майже в кожному вікні спалахувало світло. Подивився на очі будинків, а в жовтому світлі з'явилися невеликі сльози, всередині стало сумно, що він сам, вдома, ні хто його не чекає, а тепер на його обличчі з'явилися маленькі крапельки сліз. Тримав себе в руках, стримувався настільки, наскільки міг, всередині з'явилися легкі судоми, опустив донизу голову, і знав, що ще тривалий час буде сам, невідомо, скільки це років, не бачив у своєму майбутньому нікого, окрім самого себе, й одну бідність. Повільними кроками пройшов, півдороги, уже дійшов до повороту, що веде прямо до тренажерного залу, а це була головна дорога вздовж рейок метро, а попереду був вхід до метрополітену. Люди не виходили з великих алюмінієвих дверей, платформа метро була порожньою, а поїзд метро, що приїжджав, зупинявся, відчинялися двері, ніхто не виходив з вагонів. Будинки, що стояли вдалині біля гір, світили зоряним, прекрасним світлом, надаючи особливості вечірнім переливам київських квітів вечора особливого на повороті дороги, що вела до Венеціанського мосту.
За десять хвилин зумів дійти до мосту, і коли приходив міст, то він тільки іноді поглядав на те, що знаходилося з лівого боку вздовж горизонту заокруглення та іншого напрямку річки, що текла за виступ пісочного пляжу. З правого боку на горизонті річки зникав дорожній міст із проїжджаючими автомобілями. Не звертаючи уваги, пройшов через міст, і вже був біля повороту дороги, що веде до залу. Зупинився біля входу в Гідропарк. Осторонь стояли вагончики, і в багатьох спортсменів там були свої роздягальні, вони приїжджали на спортивний майданчик, переодягалися, тренувалися з ранку до вечора, насолоджуюся життям, проводячи тут найкращі часи. Кожен добровільно проводить стільки часу, скільки хоче.
Подивився вперед і побачив, як вже з'явився густий туман, він на нього чекав, крізь нього просочувалися промені світла, заплітаючи в нитках контури, перетворюючи все навколо на намальовану картину.
Іван подумав:
— Так, тут дуже красиво і навколо чисте повітря. Я раніше ніколи не міг подумати, що тут може бути так добре. Усі наповнюються легкістю і бажанням почати заново жити, це чарівне місце, воно має свої незрозумілі властивості. Я нічого не можу пояснити словами і в думках не знаю, того, що тут відбувається. Я сюди вже приходив кілька разів, я починаю розуміти, що я стаю зовсім іншою людиною, не раз про це думав. Напевно, ніде, і ні в якомусь місці, немає таких різких і загадкових змін місцевості, все відбувається з моїм приходом. Може, це душа Петра розквітає з вечірнім приходом спортсменів, вони, бачать його серце. Кожна людина, що приїжджає сюди бачить все це і насолоджується душею залу, це робота Петра, він майстер і створювати свій світ, а це його світ, і нікого іншого. Я маю повне право так думати, — і його думки знову завели його в дрімучий ліс сліз і болю. Іван зі сльозами на очах підійшов до одного тренажера, рукою провів по залізу, а воно було прохолодним, і відчув легку вологість на руках від туману. Далі пішов шукати собі своє місце. Хотів зробити ще якусь групу м'язів, а ось, що йому хотіла зробити, а це були найпростіші вправи. Уже давно не робив їх, забув про них, а це було підтягування на турніку, а раніше завжди у свій вихідний після тренування приходив на стадіон, там підтягувався, віджимався на брусах, а потім ішов додому. Ослаб дух до перемоги, а це було найголовнішим, тримаючи його на рингу, не даючи програвати супернику. Він не пішов до кінця, програв сам собі, залишив тренування боксу позаду себе, це була перша його зрада після прийнятого ним рішення. Знаючи, що він обраний шлях не можна залишати, потрібно йти до кінця, не відступати від свого. Втрати бувають сильнішими за нокаути, після удару суперника на рингу за хвилину чи більше ще можна піднятися, а від нокауту життя не завжди є, потрібні роки, а може, й більше. Пропустив один нокаутуючий удар від життя як зараз через пройдені роки почав піднімати з підлоги на ноги, але ще стоїть на одному коліні й битим поглядом дивиться вперед.
Іван сам собі сказав:
— Потрібно зробити ті вправи, які я давно не робив, а я давно не підтягувався.
Іван озирнувся і побачив недалеко від високого дерева, яке частково закривало стійку турнік, і сказав:
— Ось це те саме місце, яке сьогодні буде для мене найкращим відпочинком.
Підійшов до турніка, помахав руками, розігріваючи м'язи, відчував, як біцепс, трицепс, плечі, груди скрегочуть, і все ж це не зупинило його зробити вправу на турніку, а задумав виконати чотири підходи по дванадцять разів. Раніше підтягувався набагато більше, оскільки вирішив не ризикувати та не потягнути м'язи, а знав, що буде боляче, доведеться збільшення навантаження відкласти на кілька днів, а може бути на тиждень. Підійшов до турніка, а він був трохи вищий за Івана, потрібно було зробити високий пиріжок. Підстрибнув, схопився двома руками за перекладину та повис, подивився вперед, а попереду стояли контейнери, а за ними було видно небо. Підтягнувся один раз, другий, так, швидко не зупиняючись, витягаючи руки до самого кінця, правильно роблячи вдих, видих, підтягнувся дванадцять разів, одразу зістрибнув з турніка. Опустив руки донизу, відчув прилив сил по всьому тілу, посміхнувся. Розвернувся назад, подивився на всіх присутніх у залі, і на нього ніхто не звертав уваги. Минуло дві хвилини, і цього було достатньо, щоб відпочити і приступити до наступного підходу. Іван подивився на перекладину, підстрибнув і так само зробив дванадцять разів, і в цьому другому підході почав відчувати слабкість у руках. Третій підхід буде нелегким, але все ж його потрібно було зробити, і вже не хотілося виконувати вправу. По всьому тілу проскакували кольки. За дві хвилини Іван підійшов до перекладини, підстрибнув і вже набагато повільніше, затримуючись на кілька секунд, і під час кожного опускання рук так само зробив третій підхід, і виконував набагато довше, ніж думав. Наприкінці на останніх разах руки почали труситися й слабшати, пальці самі розтискалися, не утримуючи його вагу. Зістрибнув, нахилився, опустив руки, і відчув, як по всьому тілу стискаються м'язи, а дихання стало набагато швидшим, ніж було, і замислювався над тим, щоб зупинитися, не зробити четвертий підхід, тому що вже не було сил для підтягування. Подивився на годинник, швидко непомітно минули дві хвилини, і він подумав:
— Можливо, на сьогодні вистачить, приступити до наступної вправи. Насправді я почуваюся не в найкращій формі, але в мене ще недостатньо багато сил зробити ще четвертий підхід. Нелегко, я давно не підтягувався, мені потрібно якнайшвидше почати відновлювати сили, а то я почуваюся незрозуміло ким, розбитим і розмитим.
Іван подивився на годинник, і минула ще одна хвилина, і він сам собі сказав:
— Ні, я не повинен здаватися. Якщо вже я прийшов до Гідропарку, то я зобов'язаний зробити те, що я запланував, а якщо цього не зроблю, то я даремно сюди приїхав, сам собі програю, а я цього не хочу. Сам собі запропонував поїхати в зал, а потім сам собі в цьому відмовляю, не чесно це все по відношенню до себе. У мене ще залишилися сили, і на скільки разів мені їх вистачить, я цього не знаю, і все ж, наскільки вистачить, настільки вистачить. Це ж не означає, що я повністю відмовився робити вправи.
Підійшов до перекладини, підстрибнув, потягнувся один раз, а це був нелегкий перший раз четвертого підходу, одразу зробив другий раз. Опустився вниз і вже зараз починає думати над тим, щоб закінчити на четвертому разі підхід. Повисів на перекладині кілька секунд і вирішив, що цього недостатньо, і це буде третій раз, а руки тремтіли від болю, не слухалися. Стиснув зуби, а обличчя змінилося, стало більш зосередженим, ще зробив один раз та вже не було сил. Довгий час відсутності тренувань і концентрації змінили в ньому внутрішню силу, він перестав зосереджуватися на певних вправах, що й не дало передбачуваного результату. Правильно зібрався думками, відставивши вбік усі сумніви й небажання, налаштував себе закінчити вправу, зробив ще одне підтягування. Задихаючись, замовкнув у думках. У голові почали зникати думки, ні про що не думав, підтягнувся ще два рази, руки пекли, так, ніби вони стискали пір'я вогню. Стиснув зуби, почав сам себе налаштовувати такими думками:
— Я зможу. Я зможу це зробити. Я заради цього сюди прийшов. Мені ще потрібно зробити кілька разів, тоді я зможу бути спокійним, знаючи, що я зробив те, що хотів, мене не будуть мучити сумніви і невдоволення. Я сам задумав зробити чотири підходи по дванадцять разів, і в мене все вийде. Все ж, мені потрібно це зробити.
Ще підтягнувся два рази, і це було небагато, а сам здивувався тому, що в нього ще були сили.