Володимир подивився на Івана і зробив крок уперед, а Іван розуміє, що його крок набагато довший, ніж у нього і він робить два кроки назад, а під ногами був пісок, через це кожен рух був небезпечним, ноги ковзали, кроки були не розмірені. У нього в житті ніколи не було такого високого суперника з важкої вагової категорії, це перший досвід, перший бій з таким великим за розмірами суперником. Став обережний, обачливий, зараз ні про що не думаю окрім, як тримати дистанцію і не давати Володимиру завдавати такі удари. Для нього це був легкий удар, а для Івана він був дуже важким.
Володимир зробив вигляд, ніби зараз буде наносити лівий удар по корпусу, а насправді просто підняв ліву руку вперед, і зігнув ліве коліно, і з такого положення завдав правого удару по корпусу, був дуже сильним, потужним, наче по всьому залу розлетівся сильний хлопок. Іван зігнувся, округлив спину, тримаючи сильний удар від велетня, одразу зробив кілька кроків назад, а Володимир повернувся в боксерську стійку. Іван почав думати про те, якими ударами зможе зупинити Володимира, знав, якщо піде з ударами вперед, то на цьому все закінчиться. І якщо захоче на нього піти, то жоден з ударів його не зупиниться, і доведеться тікати якнайдалі від рукавичок, які летять по корпусу, не даючи себе бити. Припускав про настання того моменту, коли Володимир зажене його в кут, почне завдавати ударів по корпусу, тоді вже в Івана не буде жодних шансів вибратися з кута і продовжити бій. Небезпека була з кожним кроком Володимира. У голові виникав лише один сценарій, те, як Володимир перестане жаліти Івана, почне боксувати, те, як він боксує з іншими боксерами важкої ваги. Іван, думаючи над тим, коли йому буде кінець, тримав перед собою руки й уважно дивився на свого суперника. І радів тільки одному, що це був умовний раунд, а не раунд, як у справжньому боксі без умовних домовленостей. Петро уважно спостерігав за поєдинком, бачив, що Іван опинився не в найкращому становищі, навіть у безпорадному, бо кожен його удар ніяк не впливав на Володимира, а Володимир стояв у розслабленому стані та бачив перед собою, як Іван намагається завдати сильного удару, щоб він не пішов далі серіями ударів. У Петра виникала тільки одна думка, що цей раунд скоро закінчиться, і Володимир не чекатиме трьох хвилин до завершення поєдинку.
Володимир з легкістю завдав прямого удару по корпусу, і в Івана з'явилася розгубленість, не розумів, не знав, як далі боксувати з велетнем, в який бік робити кроки, знаючи, що кожен його удар для велетня всього лиш лише на всього звук, бавовна, яка не несе ніякого болю. Володимир зробив крок назад, піднявши трохи руки догори, а лікті поклав на корпус, вдаривши лівий прямий. Іван побачив і вже ймовірно розрахував наступний удар, як одразу в момент початку вильоту удару з боксерської стійки ухилився, зробив крок убік. У цей момент опинився під рукою і відкритим місцем бокової частини тіла, і Іван не став шкодувати сили, і ще трохи пригнувшись до землі, швидко повертаючись назад із зігнутою рукою біля себе, у вигляді гака, вдарив по корпусу. Удар був настільки сильний, що Іван не шкодував себе, вклав у нього всі сили, і цей удар полетів прямо в ціль. Велетень відчув гострий біль у боці, одразу зробив крок назад, притиснувши руки до корпусу, а Іван у цей час повернувся в боксерську стійку, побачив, як на очах у Володимира з'явилися сльози, почав змінюватися вираз обличчя. Він уважно подивився на Івана, а йому зараз було не легше, і все ж Володимиру зараз було боляче. Володимир зробив крок уперед, а Іван уже зробив два кроки назад, як підняв перед собою руки і почав очікувати найсильніших удару у відповідь. Володимир зробив лівий крок, зробив правий крок, зблизився, і Володимир опинився на середній дистанції з Іваном, сам не зрозумів, як Володимир зміг так швидко наблизитися до нього. Володимир спочатку вдарив лівий прямий, а потім правий прямий, знову лівий прямий по корпусу, і від ударів Іван відлетів на чотири кроки назад, насилу, зі стогонами витримав ці удари, встиг, відлітаючи назад від ударів, переставити ноги, щоб не впасти на пісок. Удари були настільки сильними, що Іван зігнувся, насилу стискаючи зуби, а щелепа оніміла, не міг дихати, терпів жахливий біль у корпусі. Іван зробив ще один крок назад, побачив перед собою, що Володимир зробив крок уперед, знову почав чекати на наступну серію. І тут усе почалося. Володимир вдарив лівий прямий, правий прямий по корпусу, а Іван від жахливого болю і вже почав думати, що зараз потрібно якомога сильніше притиснути до себе руки і тримати кожен удар, але ж він може бути останнім. Володимира тими ж ударами по корпусу може легко і без труднощів відправити Івана на пісок, і він уже не встане. Удари були настільки сильними, що йому нічого не хотілося, як самому впасти, більше ніколи не підніматися. В очах усе темніло, а біль був настільки моторошний, що обличчя саме по собі змінювалося й кривилося, а на очах з'явилися сльози. Не міг стояти на ногах, трусилися коліна, не хотів поступатися. Іван зробив крок назад, і подивилися на Володимира через боксерські рукавиці, який побачив, як зробив крок уперед, не бажаючи себе підставляти під наступну серію ударів, почав тримати далеку дистанцію, де міг із легкістю уникнути ударів і, якщо в нього вийде, завдати удару у відповідь. Володимир зробив ще один крок уперед, а Іван зробив не два кроки, як це було до цього, а вже три кроки назад, збільшуючи дистанцію між ударами. Володимир зупинився в русі і завмер на одному місці, притиснув до себе руки, і Іван не знав, чого від нього очікувати, що він зараз робитиме. У Івана з'явилася можливість швидко зблизитися, завдати двійку по корпусу, знову повернутися у вихідне положення, в руках відчувалася втома, удари потрібно було розраховувати. Іван зібрався силами, зосередив увагу на корпусі Володимира, швидко вдарив присівши на ліве коліно лівий прямий, одразу переніс вагу тіла на праву ногу, який вдарив правий прямий по корпусу, і так само швидко повернувся у вихідне положення. Іван подивився на Володимира і побачив, як він стояв, так і залишився стояти на одному місці, і на його обличчі не поворухнувся жоден м'яз. Удари були для нього, як і раніше, легкими і не сильними, а їх було завдано у вразливі місця. Володимир уважно дивився за кожним рухом Івана і знав, що йому зараз нелегко стояти проти нього. До завершення раунду залишилася одна хвилина. Володимир притиснув до підборіддя руки і різко вдарив лівою прямою, вона не долетіла до Івана, і за лівим прямим одразу полетів правий прямий по корпусу, а цього удару вже дістав Іван, знову відійшов на декілька кроків назад до канатів, а велетень вирішив не зупинятися та завдав лівого прямого удару, і в цей момент Іван зумів ухилитися від лівого удару та притиснутися до Володимира так близько, як він не міг собі уявити. Опинився біля відкритого корпусу свого суперника, і користуючись моментом, вдарив правою по корпусу, лівою по корпусу, знову правою по корпусу, Володимир у цей момент нанесення серії ударів зробив крок назад, і вже віддалився на дальню дистанцію. Володимир не наважився знову йти в наступ, ще зробив крок назад, переживаючи нелегкий біль по корпусу. Іван побачив, що він вдарив прямо в ціль, і зараз Володимир зупинився в наступі, це була можливість для обох боксерів трохи відпочити. Минуло кілька секунд. Іван вирішив не зупинятися і далі вдарив лівим прямим по корпусу, а Володимир не відповів на цей удар, як Іван знову вдарив правим прямим по корпусу, і Володимир розуміє, що якщо не зупинить Івана, то далі продовжуватиме наносити удари по корпусу. Володимир вдарив лівий прямий, правий прямий по корпусу, і Іван відійшов на кілька кроків назад, а удари були настільки сильними, що після правого прямого Іван почав задихатися і вже не мав більше сил продовжувати наносити удари у відповідь. Відійшов на кілька кроків назад, і Володимир залишався стояти на місці. Вони не помітили, як минув час, і раунд закінчився. У телефоні Петра пролунав гонг, і Петро сказав:
— Стоп.
Володимир повільно опустив руки, а Іван продовжував перед собою тримати руки, і після завершення раунду він не опускав їх секунд десять.
Володимир подивився на Івана і сказав:
— Іване, раунд закінчився. Можеш опускати руки, розслабитися.
Іван подивився на Володимира й опустив руки, а потім сказав:
— Спасибі вам за раунд.
Володимир усміхнувся:
— Це тобі Іван спасибі. Мені дуже сильно сподобалося, як ти боксуєш. Ти не злякався мене, але ти стояв і боксував зі мною, наносив удари у відповідь, я знаю, що більшість боксерів, коли бачать мене з моїми габаритами, починають боятися. Навіть на рингу багато хто тікає від мене, а ти бився гідно, не злякався, відповідав ударами у відповідь. А найцікавіше після тих нанесених ударів ти далі продовжував, наносити удари, і дуже добре, обдумано викидав серії і не боявся мене бити, а це хоробрість, сила волі. Я хочу сказати, не у всіх боксерів моєї ваги, є такі задатки, ти славний хлопець.
Іван:
— Так, і ти переміг.
Володимир:
— Ні, я програв, і в цьому раунді ти здобув перемогу. Петре, я правду кажу?
Петро подивився на Івана:
— Так, це правда. Іван переміг, напевно від сильних ударів сам цього не зрозумів, бився він сміливо, не поступався, і зараз навіть починає заїкатися. Інколи таке буває від страху, і буває таке після важкого бою людина починає путатись в розмові.
Іван:
— Мені потрібен час щоб прийти до тями.
Володимир:
— Я повністю згоден, — Володимир усміхнувся, — ти сьогодні заробив сто гривень.
Іван:
— Спасибі вам за раунд, Володимир.
Володимир:
— Це тобі спасибі. Мені сподобалося з тобою боксувати, я хочу сказати, що тобі не треба зупинятися, треба далі продовжувати боксувати, і, можливо, у твоєму житті щось зміниться, ти зможеш виходити на професійний ринг.
Петро подивився на Івана, Володимира:
— Ви не проти, якщо я оголошу переможця?
Петро і Володимир одночасно з широко розплющеними очима кивнули і Петро сказав:
— У цьому раунді переможцем стає Іван.
Володимир усміхнувся:
— У цьому раунді переміг Іван. І я радий, що він зміг перемогти не тільки мене, а й самого себе.
Петро:
— Ну, що ж, я відсудив вам ваш раунд, а тепер дозвольте мені піти займатися своїми справами.
Іван:
— Так, добре.