Він побачив, як рука невідомо кого, а це була не людська рука, а якоїсь тварини, яка схопила його за ногу і почала тягнути з намету, і він ще голосніше закричав:
– Відпустіть мене.
Кадр ■
Швидким рухом ноги він зумів висмикнути ногу і раптово рука зникла, і Антон злякався, швидко вибіг з намету і стоячи біля багаття, почав оглядати ліс. Обличчя було перелякане, а очі широко відкриті. Він не знав, що думати та почав крутитися на одному місці і шукати, те що його схопило за ногу.
Кадр ■
Минуло кілька хвилин, і він нічого не побачив і швидко підійшов до намету, взув взуття, обережно нахилився до намету, подивився всередину, взяв телефон та відійшов на кілька метрів. Стояв біля багаття. У телефоні увімкнув ліхтарик та почав ним світити на всі боки і шукати те, що схопило за ногу. Вдалині побачив як в темноті промайнула тінь, і він завмер на місці утримуючи телефон у руках.
Антон, тихо стукаючи зубами, сказав:
– Хто тут?
Антон почав поглядати по сторонах і думати про себе, голос думок:
– Треба швидко звідси тікати. Я тут не сам, і хто це був я не знаю, і на людину це не схоже.
Кадр ■
Посвітив в інший бік від багаття і знову побачив тінь, що промайнула в лісі, і він знову про себе подумав:
– Що це було? Це точно не дика тварина. Що тут відбувається?
Антон подивився на велосипед і подумав:
– У мене є світло і треба швидко звідси тікати. Зі світлом телефону я зможу швидко виїхати і не в'їхати по дорозі в яму. Треба брати ноги в руки і летіти звідси якомога швидше.
Кадр ■
Почав наближатися до багаття і біля намету шукає в кишені ключ від ланцюга, що стояв на колесах велосипеда. Він знаходить ключ і підходить до велосипеда, відкриває замок та кладе велосипед біля багаття, дивиться на всі боки та думає:
– Потрібно скласти намет і бігти з цього лісу.
Підходить до багаття і починає складати намет, як в цей момент на спину накинулася темна істота з великими руками. Вона хапає його за шию, а він починає кричати і сам падає на землю, намагаючись вирватися від нападу. Крім великих рук на обличчі він нічого не бачив і відчував велику тяжкість. Стає на ноги і спиною наближається до вогню, як раптово руки невідомої істоти слабшають, і вона відстрибує та зникає.
Кадр ■
Антон наляканий встає на ноги і хапає телефон, що лежить біля нього, з увімкненим ліхтариком, та починає світити, крутитися на одному місці й тихо казати:
– Що це було? Що це за тварина?
Антон подивився на бік:
– У цьому лісі не може нікого бути.
Антон посвітив у ліс та побачив тінь, і вона не була схожа на тінь тварини, він сказав:
– Це якесь чудовисько.
Антон, знову поглядаючи в ліс, побачив велику тінь, яка раптово зникла. Антон подумав про себе:
– Треба тікати звідси.
Антон швидко схопив намет, скрутив його і поклав у сумку. Узяв велосипед та з боку колеса поставив ногу на педаль Подивився на вогонь, і вже майже згаслий, натиснув на педаль та поїхав уперед. Швидко поставив телефон із палаючим ліхтарем на кермо в кріплення для телефону.
Кадр ■
Їхав швидко уперед та поглядав назад на вже згаслий вогонь, і його ледве було помітно в далині. Від'їхав на кілька сотень метрів від галявини, а вона вже залишилася поза увагою, як із далека, тільки невелика цятка видавала місце привалу. Раптово невідомо що сильно вдарило в заднє колесо і велосипед занесло вбік. Антон упав на пісок та почав злякано дивитися на всі боки. Він не розумів, що відбувається і застиг на місці, а потім подумав про себе:
– Що це було? Це явно непроста істота, і на тварину це не зовсім схоже. Або ж це зовсім не тварина, а невідоме чудовисько з'явилося в цьому лісі. Що йому від мене треба? Я ж покинув його територію. Найчастіше ж нападають, коли заходиш на чужу територію.
Кадр ■
Лежачи біля велосипеда, а заднє колесо вже майже зупинилося крутитися, і минуло вже кілька хвилин часу, як він почав підводитися та обережно поглядати в темряву. Велосипед уцілів. Подивився назад і подумав:
– Може це невідомо, що привертає світло і мені краще вимкнути ліхтарик, і воно саме піде від мене, і більше не нападатиме.
Антон взяв телефон і вимкнув в ньому ліхтарик. Він застиг на місці, а в цей момент пролунав незвичайний звук. Раніше хлопець ніколи такого не чув, звук тієї самої істоти, а вдалі з'явився на мить силует та зник. Антон злякався та хотів узяти велосипед, щоб поїхати далі з лісу, але не встиг. У цей момент побачив, як силует чудовиська почав наближатися і хлопець зрозумів, що зараз не встигне сісти на велосипед, адже перш ніж він це зробить, то на нього нападуть. Швидко побіг вглиб лісу, подалі від дороги.
Кадр ■
Хлопець швидко біг уперед, не озираючись, без зупинок пробіг понад кілометр, а коли вже не було сил бігти далі, він зупинився біля великого дерева та притулився до нього. Обличчя було сильно налякане та у нього почалася істерика. Антон почав кричати:
– Чому я? Чому це відбувається зі мною?
Кадр ■
Подивився вперед і притиснув до обличчя долоні, ховаючись від невідомо чого, почав тихо говорити:
– Цього не може бути. Це все сниться. Це сон.
Вдалині та осторонь залишеного велосипеда пролунали ті самі неприродні крики невідомої істоти. Антон ще сильніше притулився до дерева і його дихання було переривчастим та наляканим. Він сказав:
– Що це таке? Я хочу жити, я не хочу вмирати.
Кадр ■
Антон подивився назад і окрім темряви та виття невідомої тварини більше нічого не побачив. Підвівся на ноги та швидко побіг, дотримуючись тиші, уперед якомога далі від місця, де зустрів чудовисько. Вдалечині почув, як ламаються гілки, тоді знову почав бігти щодуху і зупинився, коли вже не було сил. Він сів біля дерева, ховаючись за ним тихо сказав:
– Потрібно бігти з лісу.
Антон наляканий подумав:
– Я занадто далеко заїхав у ліс і сам не виберуся. У мене не вистачить сил. Потрібно повертатися до велосипеда та дожити до світанку. Варто бігти по колу і повернутися назад до велосипеда. Якщо воно побігло за мною, то мені потрібно зробити коло, щоб не перетнутися і щоб не заблукати в лісі. Ліс великий, а до дороги в потрібному напрямку пів дня їзди, а пішки – день і більше, а якщо я піду не в тому напрямку, то я не вийду з лісу і в ньому залишуся, він розташований на багато сотень кілометрів, а до найближчого селища чи до міста – ще більше. Тоді мені нізащо не вийти звідси.
Кадр ■
Встає на ноги та трохи нахилившись змінює шлях. Хлопець починає йти в інший бік, поглядаючи вперед, оминаючи іншим боком ту істоту, і так повернувся назад до велосипеда.
Антон ішов повільно і час від часу чув виття невідомої істоти, то воно було ближче, то далі. Минула година, і Антон повільно через ліс вийшов до дороги та підійшов до велосипеда. Почув далеко і в тому місці, де він був годину тому, знову крик істоти.
Антон підняв велосипед і тихо зробив кілька кроків уперед та подумав:
– Добре, що я пішов звідти, і все обійшов стороною.
Кадр ■
Антон сів на велосипед, подивився вперед та побачив, як попереду лісу починає світлішати і відразу подивився на годинник.
Антон подумав:
– Це світанок. Це дуже добре.
Антон подивився в бік і знову почув крик чудовиська, і він став ближчим, ніж був.
Кадр ■
Швидко сів на велосипед і почав крутити педалі щосили і поїхав пісочною дорогою в бік світла, світанку, який вже виднівся. Через деякий час знову подивився на годинник і почав розуміти, що вже їде більше години, і на годиннику вже був початок шостого.
Кадр ■
Повертаючи з боку в бік голову, чув крик чудовиська все ближче і ближче. Він почав перелякано дивитися назад, а ліс попереду став світлішати. Попереду світанок. Повернув назад голову і почув знову крик, який пролунав майже поруч. Хлопець щосили, не озираючись, почав крутити педалі і за кілька хвилин проїхав лінію темного лісу та побачив перші промені сонця. Виїхав з лісу та опинився між полями, а крик почав стихати, все далі й далі. Хлопець, поглядаючи назад почав посміхатися, радіючи віддаленню невідомо чого, і своєму порятунку.
Антон голосно сказав:
– Я втік від чудовиська. Я врятував себе. Я не знаю, що це було, але я більше в житті не поїду в цей ліс.
Кадр ■
Проїхав через поля і через кілька годин виїхав на головну дорогу, що вела до будинку. Вже надвечір він був удома, а коли прийшов туди, то побачив оголошення, що висіло на електричному стовпі, про зникнення пари. Хлопець і дівчина зникли тиждень тому. Там було написано:
– Пішли в ліс і не повернулися.
Кадр ■
Антон, стоячи напроти оголошення сказав:
– Це було "Воно".
Початок роботи 17.11.2021
Кінець роботи 18.12.2021
Сцена 4
Загублений
Кадр ■
Усе почалося вранці у приватному будинку, що стояв не далеко від лісу. На подвір'ї біля будинку, мама хлопчика сиділа на лавці та дивиться далеко на горизонт, і маленький хлопчик підійшов до мами та сказав, хлопчика звали Сашко:
– Мамо, а коли ми підемо гуляти з татом у ліс?
Мама подивилася на Сашу і відповіла:
– Ми підемо в ліс не гуляти, а по гриби. У таку пору року ми щороку ходимо в ліс збирати гриби. І підемо ми в ліс завтра вранці. Ти вже дорослий хлопчик і тобі сім років, і ти підеш із нами.
Саша подивився на маму і поставив запитання:
– У який ліс ми підемо по гриби?
Мама посміхнулася:
– Ми підемо в наш ліс. Він не далеко від нашого будинку. Ми навіть не поїдемо на машині, а підемо пішки. До нього йти хвилин двадцять, і тато тебе понесе на плечах.
Саша від радості застрибав на одному місці і сказав:
– Класно. Тато понесе мене на плечах. Ура.
Мама посміхнулася:
– Так, тато тебе понесе на плечах.
Сашко:
– А з нами ще хтось піде?
Мама посміхнулася:
– Ні. Ми підемо втрьох, а твій братик буде в Києві у бабусі.
Саша подивився на маму:
– А коли ми підемо?
Мама:
– Завтра вранці ми підемо в ліс, а це десь о шостій годині ранку.
Сашко:
– Це так рано треба буде вставати?
Мама подивилася на Сашка:
– Так, нам потрібно буде так рано вставати і сьогодні потрібно буде раніше, ніж зазвичай лягти спати.
Сашко посміхнувся:
– А я не хочу так рано вставати. Я хочу спати.
Мама посміхнулася:
– Прийдеться так рано вставати. По гриби до лісу ходять у такий час і так рано прокидаються що б піти до лісу, так придумали люди, і нам теж потрібно буде так рано прокинутися, щоб піти по гриби, і так набагато цікавіше буде для нас, і ми відпочинимо від міста та погуляємо на свіжому повітрі, а воно приємне й смачне із самого ранку, коли ще роса на траві не висохла.