Ліпкан Володимир Анатолійович

Володимир Ліпкан

Ліпкан Володимир Анатолійович (29 жовтня 1976 р. н., м. Київ) — український поет і публіцист, журналіст і меценат, учений, мислитель і стратегічний архітектор, громадський діяч, доктор юридичних наук, професор, член Національної спілки журналістів України.

Поезія Володимира Ліпкана становить цікавий сегмент сучасного горизонту в гуманітаристиці. Дедалі більше свідчень того, що мета новітнього пошуку відповідей на сутнісні питання людського буття зосереджена в процесі роздумів, сумнівів, аналізу і висновків, а не факту наявності деякої відповіді, що важливим елементом такої важливої відповіді стають, передусім, відчуття чи переживання – і при цьому саме емоційний контекст є більш цінним, аніж знання й розуміння. У своїй поезії Ліпкан В. А. моделює ліричного героя з оригінальним світоглядом, ціннісними пріоритетами, життєвими настановами й очікуваннями, водночас відверто і щиро структуруючи почуття, концентруючи певний емоційний стан чи відтворюючи певний настрій.

Вірші В. Ліпкана стали частиною культурної домінанти сучасності, сенс якої полягає в особливій артикуляції відчуттів – тому найкоротшому шляху, який має подолати "нова щирість" метамодерну. Прочитання і осмислення поезії засвідчує особистісне сприймання згенерованої енергії змін, їх оцінку та переживання. У світі художніх образів простежено, що сугестія поетичного слова відіграє надзвичайно важливу роль. Зосереджуючись на ліричному героєві, читач має цілковиту свободу для рецепції та інтерпретації, для встановлення смислових алюзій, для особистісного переживання ціннісних маркерів, котрі надає автор.

Володимир Ліпкан творить простір поетичного світопереживання, він є автором значного доробку якнайширшої тематичної палітри. Серед сучасних творів відзначаємо тексти інтимної, сугестивно-психологічної, медитативної, громадянської, філософської лірики, поетична форма читацького занурення у світ урізноманітнених образів даних творів продовжує настрій причетності й співтворення.

Авторові належать також твори, включені в рубрики "політичної", "наукової", "фінансової", "екзистенційної", "мілітарної" "спортивної" "теологічної". Увиразнену роль посідають твори, присвячені стосункам батьків і дітей, через поглиблення усвідомлення ролі Батька в світі, яка за словами поета:

"У світі Батька роль — священна

І Богом є благословенна.

Без Батька світ не бачать діти

І не отримують просвіти".

Поетична творчість Володимира Ліпкана є віддзеркаленням істотних екзистенційних парадоксів і становить складову постмодерну. Авторові вдається уводити власні неологізми, афоризми та авторські епітети, що підкреслює як сугестивний трагізм, так і переконливо відважні оціночні категорії : "зникла жінка", "виплековує", "зжурбитися" тощо.

Поетична творчість

Поетичний творчий шлях розпочато у кінці 1980 років. Перша поетична збірка "Струни серця" вийшла друком у 2006 році, в ній було відображено творчу спадщину автора майже за два десятиліття. Згодом — в 2011 році — було видано другу збірку, в якій знайшли відлуння автографи душі автора, адже саме за цей період відбулись найбільш визначні події в житті як в особистісному, так і професійному планах.

Широкі горизонти пізнання, фактична їх неосяжність, увиразнюються в багатогранній поезії, яка не обмежується лише віковічними темами кохання, пошуком сенсу життя, а й охоплює: політичну, безпекову та мілітарну поезію, фінансову та наукову лірику.

У поетичній творчості чітко простежується відхід від традицій позитивізму та натуралізму, унаочнюється тяжіння до послуговування імпресіонізмом у рамках дальшого розвою національних традицій неоромантизму, акцентуючи на відродженні морально-етичних цінностей, заперечуючи прозу тривіального побутопису, "міщанського життя" і концепцію "суспільства споживання".

Імпресіоністична естетика поетичної спадщини автора увиразнюється через оспівування мистецтва як мови душі, золотої нитки кохання, дружби як міцної, своєрідної та унікальної маніфестації взаємності.

Синтезована поетична творчість В. А. Ліпкана є своєрідною інтелектуальною реакцією митця і науковця, візіонера на глобалізацію, масовізацію культури, бездумне поширення ліберальних цінностей, що почасти стирають національну ідентичність, насадження агресивного індивідуалізму і принципів суспільства споживання.

Спадщина поета виступає відповіддю на калейдоскопічно змінюваний культурологічний контекст, творчо-науковою інтелектуальною опозицією тотальності різноґатунковим космополітичним та екуменістичним проєктам, які прагнуть стерти головне — самобутність та неповторність особистості та її право на вільне життя.

Візіонерство поезії полягає у тому, що автор не лише формує і окреслює невирішені завдання, а й пропонує власні ідеї і концепти розвою українства і щасливої людини, які характеризуються складністю, строкатістю і поінколи суперечливістю. Наративна схема, використовувана автором, уможливлює віднести його творчість до наративної та елітарної поезії, адже в його поезії чимало ідей присвячено саме зображенню історично-культурних і політичних подій, які відбувається у певному часово-просторовому форматі, чим увиразнюється хронотоп. Через широкі інтертекстуальні зв'язки відбувається поетизація безпекової та політико-правової науки.

Бібліографія:

1. Ліпкан В. Струни серця : збірка віршів. Київ : Текст, 2006. 280 с.

2. Липкан В. Автографы души : сборник стихов. Киев : ФОП О. С. Ліпкан. 2011. 170 с.

3. Мацевко-Бекерська Л. В. Між "Мрію" і "Вірю" : художній світ поезії Володимира Ліпкана. Мова. Література. Фольклор. 2023. № 1. С. 96—102. https://doi.org/10.26661/2414-9594-2023-1-13.

4. Поезія Володимира Ліпкана. https://www.lipkan.com/category/poeziya/

Твори