У жодній мові слово це не має спонукання:
До дій чи бездіяльності, до відчуттів,
Така лексема — суто як номінатив.
Страждання за природою екзистенційне,
То не причина і рушій у провінційних.
Воно глибинне, недоречно хворобливе,
І незрівнянне почуття, хоч і мінливе.
Туга охоче в глибини душі ринає,
Неясність, біль все більше поглинає.
І пристрасна жага до того, що немає
Туга як самосуть: то доля так спіткає.
Туга як хворобливе томлення, чекання,
Себе самого в барви тіні розмивання.
Болото, морок пристрастей людських,
Хай в справах спочиває у мирських.
Туга як смутне неочуйне хвилювання.
І невідомо, що це за Творця завдання.
Коли ти сам допитливо себе питаєш,
Здебільшого без відповіді решту залишаєш.
Туга межує зі стражданням розумовим,
Почасти може здатися, що ґоноровим.
За силою стремління поступово угасає,
А що робити... відповідь ніхто не знає...
Туга споріднена із ностальгією,
Простецька забаганка з елементом: мрією,
Назад в зворотній емоційний бік вертатися,
Відчути молодість: тугою в хронотопі скористатися.
Туга й нудьга — за змістом і по суті різні.
Щоб зрозуміти це, потрібно бачити наскрізна:
Туга — глибинна за умовами й причинами,
Нудьга — то спадок бевзів із дурнилами.
07.02.2025