Олександр Олесь — По дорозі в Казку (характеристика та аналіз героїв твору)

Герої окреслюються пунктирно. Вони стають символом, уособленням певного почуття чи настрою – страху, передчувань, зневіри, безнадії, заглибленості у шляхетну мрію. Герої етюду Він, Дівчина, Юрба, Хлопчик мало індивідуалізовані – це носії загальнолюдської моралі й поведінки.

Він. Юнак-ідеаліст, який сповідує гуманістичний ідеал: людяне начало має перемогти тільки в боротьбі зі злом, подолавши закостенілість душ, знищивши темряву і неволю через активну дію. Герой має промовисте походження: син кобзаря, наділений здатністю сіяти духовність і добро, захоплювати маси натхненним словом, передвіщати майбутнє. Хоча в уявленні примітивно мислячої Юрби Він неспроможний принести користі громаді, герой реалізує своє покликання: духовно підносити загал, вселяти в нього віру в ясний день, що настане у Казці, до якої потрібно прямувати.

Попри символістську заданість героя, Олександр Олесь моделює його характер у різних ситуаціях, у стосунках з Дівчиною, яка першою повірила в Його визвольну місію, у взаєминах з Юрбою, від якої Він відчуває недовіру до себе, чує сміх і кпини. Особливо розкривається Його небуденна, ніжна душа в монологах, діалогах з Дівчиною. Драматург майстерно застосовує зізнання Юнака, розкриває смисл Його мрії, показує героя не тільки емоційно-ліричним, а й іронічним (у сцені суперечки про шевця: "Твій швець нікого не здіймав з землі угору, нікого і не кликав"). Герой наділений альтруїзмом ("в тебе серце добре, як в дитини"), тобто природною добротою, активним ставленням до світу, цілеспрямованою дією, пошуком. Він спроможний витримати будь-які випробування на шляху до Казки: "Я проведу вас, я йтиму перший. Ви візьміть кілки, а я розкрию груди і вільними руками терени колючі буду розгортать. Там день, блискучий день, я бачу, і ви, ви всі мене не зможете спинить". Такою самопожертвою герой нагадує легендарного Данко, який вирвав своє серце з грудей, що засіяло як факел, освітлюючи шлях народу до майбутнього. По дорозі в Казку герой Олеся виголошує свої ідеали: "Згоріть у житті – єдине щастя! І ми всі горимо, як факели вогняні. Погляньте навкруги! Хіба не бачите, що стало вже ясніше, що ніч страшна боїться нас і гине. То наші душі і серця горять і ніч осяюють собою". Отож полум'яний борець з пітьмою і неволею стає вождем, володарем душ людей, ведучи їх в омріяне майбуття.

Олесевому героєві властиві впевненість у святій місії визволення народу і сумніви, розчарування, а тому Він вагається, чи спроможна Юрба дійти до Казки. До того ж Юрба жорстоко кепкує з Нього, вселяючи в душу зневіру й непевність. Юнак жахається озвірілої маси: "Так вине люде, а страховища якісь?! Я вас… боюсь". І це гвоорить мужній борецб, який сміливо вів Юрбу через кущі тернові, а з "левами поводився, як з псами", був найдужчим. Для змалювання мужнього образу провідника драматург вживає казкову гіперболу: "Ти не боявся ні грому, ні вітрів, і блискавки безсило падали об мідь грудей твоїх нелюдських". Відчувається психологічна і громадянська неспівмірність героя і Юрби, протилежність ідеалів, які вони сповідують, а тому конфлікт між ними неминучий. Герой Олеся зазнав поразки через зневіру в ідеал, непослідовність, втрату душевної рівноваги. З'ясувалося, що Його найстрашнішим ворогом була інертна тупа Юрба, темної сили якої не витримав Юнак. Відчувши Його хитання і невпевненість у собі, маса відступає від Нього, виявляє злісність, засліпленість, упертість.

У моделюванні образу вождя Олесь використав християнську символіку. Вінок з червоного маку і терну, яким вождя уквітчує Дівчина, символізує пролиту кров і жертовність. Драматург звертається до образу-архетипу Христа, якому люди одягли на голову терновий вінок і якого розп'яли на хресті. Хресний шлях героя Олеся поєднує тимчасове і вічне, низьке і високе. Побитий камінням, Він стікає кров'ю і вдивляється в невідоме. Його терновий вінок є знаком, що пов'язує світ духовності й темряви, земний та ірреальний виміри буття, світ добра і зла. Спочатку Його зір охоплює земний горизонт, світ матеріальний, темний і бездуховний, а відтак – закостенілий, прирікши героя на страждання. Спрямованість погляду пророка вгору, до неба, символізує світ духовний, вимріяний ідеал Казки.

Хлопчик. Згори, з небесного світу, сходить Хлопчик у білому вбранні, почувши стогін Юнака, поспішає йому допомогти. Він повідомляє пораненому, що прийшов з узлісся, з Казки, і має намір зірвати квітку розквітлої папороті. Він підтверджує правдивість ідеї, яку сповідував Юнак. Для провідника Хлопчик – це символ здійсненої мети Юнака, образ Божого вісника.

Дівчина. Її образ теж має важливе значення. Вона залишається однією з тих, хто "йде зустрічати ранок", на відміну від юрби, що вбиває провідника. Фігура Дівчини підкреслює розкол, який відбувся серед людей. Більшість із них уже не прагне ввійти до Казки, але невелика когорта сміливців хоче продовжувати шлях. Крім того, Дівчина — уособлення віри в себе, у власні сили, духовної міцності, символ світлих днів майбутності, яких Він не дочекався.

Юрба. Цей образ змальований непривабливими фарбами і нагадує скупчення сумирних безсловесних істот: "Їм очі зав'яжи на цілий рік, вони мовчатимуть, аби їм хліб дістати можна вільною рукою. Удар їх батогом, — вони не закричать від гніву. У очі плюнь і дай їм шеляг – вони тобі устами припадуть до рук". Доповнено образ Юрби репліками про те, що маса пасивна, звична до темряви, тобто неволі, тому й не прагне змінити своє беззмістовне існування. Бездуховне начало охопило натовп, привело до примітивної жорстокості, тупості. Натовп – це люди без облич, без індивідуальних рис, знеособлений загал, неспроможний на шляхетні поривання навіть в ім'я майбутнього своїх дітей. Своєму поводиреві вони кажуть: "До сонця кличеш ти, для нас дорога ця далека". Маса не вірить у майбутнє, прийдешню Казку, живе цьогочасними меркантильними інтересами, не думаючи про майбутнє. Отже, узагальнений образ Юрби символізує моральну й духовну "сліпоту" людства на шляху до прогресу.