Володимир Винниченко — Кумедія з Костем (З Костем сталася чудна комедія) (характеристика та аналіз героїв твору)

Кость. Письменник починає з категоричної нібито думки про свого головного героя: "З Костем сталася чудная кумедія"; "Се був кумедний-таки хлопець", вся "кумедність" якого полягала в тому, що він, непривабливий, з "ріденькими, гостренькими" зубами, "нізащо не кусався", не плакав, коли його били.

Рядок за рядком письменник розкриває нам, що за Костевою непривабливістю, відчайдушністю та дещо викличною поведінкою криються біль, прагнення мати хоч одну рідну душу на доказ того, що він – не "байстрюк". Автор не обминає суто натуралістичних деталей в показі поведінки й зовнішності Костя: він схожий на "забитого, боязкого собаку", що вишкіряє зуби й гарчить в обличчя кожному, хто насміхається з нього. Чи не гірка іронія і протест проти безправного становища дитини звучить в рядках: "Як його вже не били і хто вже його не бив: і ланові, і кухарки, і скотарі, і свинопаси, ні за що не плакав! Уже й на парі йшли не раз, не заплаче, таки ж . Його так і прозвали за це "кам'яним виродком". Звичайно, "кам'яного виродка" не жаліли й діти.

А проте, коли Кость дізнався про свого батька, в нього прокидаються якісь надії, а згодом – дивна ніжність до недопалка, що побував у руках його батька-пана; Кость судомно тримає у руках його як найдорожчу в світі річ ("То татове!"), яка хоч якось пов'язує його з батьком. З тим недопалком у руці він і помирає, з тим недопалком Костя і поховають. Спроба кухарки забрати недопалок несподівано викликала сльози, "як горох" – вони, як усі оті "хр-р-р!" розкривають читачеві глибокий розпач "впертого" підлітка від усвідомлення власної "нічийності". Твір пройнятий протестом проти нелюдського в людях і співчуття до "кумедного" Костя.

Кость постає у творі гордим і дивакуватим ("І схопивши вмить з голови картуза, почав рвати його зубами", "Річ у тім, що Кость ніколи не плакав, як його вже не били і хто вже його не бив: і ланові, і кухарки, і скотарі, і свинопаси – нізащо не плакав"), добрим і щедрим ("А не жаль! Мені нічого не жаль…", "Хочеш мій кашкет? – На. — Він скинув картуз і простягнув його Данилкові)", мовчазним ("Кость щось разбалакався сьогодні. Ще так і не було ніколи: то все мовчить, а то он який"), вразливим ("І тільки одного він, здається, не любив, коли йому починали говорити, що він – байстрюк, а батько його – пан. Тоді він зараз же схоплювався й біг щосили куди-небудь подалі"), терплячим ("Коли ж уже наприклад, кинуть за пазуху жарину або заткнуть голку в бік, то заверещить тоненько-тоненько, зажмуриться й біжить куди попало. А все-таки не плаче").

Цитати: "Зеленкуваті, вузенькі, глибокі оченята його не одривались, а губи роззявились, і з-за них виглядали ріденькі, гостренькі зуби. Здавалось, що він як укусить, то мусить страшно боліти, більше, ніж від кого другого. Але Кость ніколи не кусався. Хто б і як його не бив, він нізащо не кусався.", Кость поводився "Чисто як забиті, боязкі собаки з підверненим під себе хвостом і зігнутими ногами", "Іноді він чогось облизував губи й держав їх роззявленими — видно, сохли вони в нього!..", "…простягнув усім свою чорну, подряпану невеличку руку", "…простягнув одну чорну, порепану ногу Кость, лизнувши губи", "…всі були в свитках і чоботях, а Кость босий і в одному піджачку та брудній сорочці. Груди були розхристані", "— А мені не жаль! — раптом швидко промовив, немов сам себе провірив і був дуже тим задоволений", "А Кость, підождавши з витягнутою шиєю і бачачи, що не будуть бити, тихенько одходив убік і спідлоба дивився на всіх швидкими зеленкуватими оченятками", "Губи йому посиніли, тоненький носик побілів і витягнувсь, очі забігали непокійно", "…худі веснянкуваті щоки його розжеврілись, губи розкрились і він часто облизував їх".

Данилко, Семенець, Микита. Селянські діти, які пасуть свою худобу. Ці хлопчики, на відміну від Костя, взуті, тепло вдягнені, а Данилко зображений, як "маленький чорненький", "чистенький, як кузочка". Усі троє люблять посміятися з Костя, дражнять, говорячи про пана.

Тетяна. Кухарка, "стара ряба дівка". Спершу боялася, що Кость хворий на холеру, а коли переконалася що ні, доглядала і жаліла хлопчика.

Лановий. Працював у пана, мав "руде бородате лице з синім шрамом над бровою.". Побив Костя, бо не пильнував худобу і вона зайшла у пшеницю.

Пан. Ставиться байдуже до проблем своїх людей, не визнає своїх позашлюбних дітей. "Пан же стояв і з нудьгою чекав, коли фершал обдивиться. Сам був поважний, з широкою, чепурно розчісаною бородою й суворими очима в окулярах. Коли яка з покоївок його ставала вагітною, він кликав її до себе, скидав окуляри, й очі ставали ще суворішими. Він дуже був строгий щодо цього — зараз же давав рощот, хоч би дівка й присягалася, що дитина від нього. Дівка не повинна мати дітей без божого благословення, без вінчання. І сам навіть церковним старостою був. Іноді давав коня або корову на дитину. І селяни казали, що хоч строгий, зате добрий і жалісливий."