Альбер Камю — Чума (характеристика та аналіз героїв твору)

Доктор Ріє. Головний герой роману, людина, що визнає лише факти, прагне до точності викладу, не вдаючись до будь-якого "художнього" прикрашання. За вдачею, світосприйняттям, характером занять він орієнтується лише на розум і логіку, не визнає двозначності, хаосу, ірраціональності. Ріє виконує свій лікарський обов'язок, допомагає хворим, ризикує власним життям, жодного разу не піддавши сумніву свою роль у боротьбі з конкретною хворобою, зі злом взагалі. Позиція Бернара Ріє близька до філософської позиції самого Камю. Це позиція трагічного стоїцизму. Лікар переконаний, що викорінити чуму не можна, вона є неодмінною складовою людського існування.

Панлю. Священник, який проголошує в своїй проповіді, що Бог відцурався від грішників, що чума підштовхує людей до Бога, в чому і виявляється небесне милосердя. Праведникам нема чого боятися цієї хвороби, а грішникам "випадає воістину тремтіти". Священник Панлю, який уособлює релігійне світосприйняття, залишився вірним своїм переконанням навіть після загибелі безвинної дитини. Покладаючись на волю Божу, він, захворівши, відмовляється лікуватись. Відштовхуючи допомогу людей, Панлю зрікається усього земного, відвертається від страшної правди. І хвороба забирає Панлю, доводячи неспроможність його моралі.

Жан Тарру. Таємнича постать, яка прибула до Орана невідомо звідки до початку пошесті. Він був життєрадісний, був душею розваг. Хоч і вважає, що на землі завжди існують лихо і жертви, організовує санітарні дружини – громадську допомогу лікарям, які з усіх сил борються з чумою, тому що "треба по змозі не ставати на бік лиха".

Жозеф Гран. Дрібний службовець, добра і щира людина, невдаха в житті. Для Грана повсякденна недосконалість світу не є секретом. Бажаючи хоча б подумки втекти від нього, він серед стогону вмираючих продовжує писати твір про прекрасну амазонку, дбаючи при цьому про красу стилю. Гран мріє про те, що, коли його рукопис попаде до рук видавця, той, прочитавши, скаже своїм працівникам: "Панове, шапки геть!". Так, Гран читає свій рукопис: "Погожого травневого ранку чепурна амазонка верхи на чудовій гнідій кобилі скакала квітучими алеями Булонського лісу..." А доктор Ріє "саме цієї миті надзвичайно гостро відчув усе місто, що лежало внизу й обернулося в наглухо замкнутий світ, який роздирали страхітливі зойки". Однак Гран, хоч і прагне зануритися лише у творчість, розуміє, що відмежуватися від життя неможливо. Ведучи статистику захворювань, він робить непомітну, скромну справу, допомагаючи докторові Ріє.

Раймон Рамбер. Паризький журналіст, який приїхав в Оран, щоб зібрати матеріал про санітарний стан міста. Він хоче якомога швидше втекти у Париж із зачумленого Орана, адже там на нього чекає кохана. Рамбер – не боягуз, він воював в Іспанії "на боці переможених" і бачив багатьох, хто марно загинув "за ідею". Тому він проголошує, що головним у житті людини є високі романтичні почуття, особисте щастя. Коли Рамбер знайшов нарешті спосіб втекти з Орана і прийшов у шпиталь, щоб попрощатися з Ріє, він побачив героїчну працю лікаря і вирішив залишитися, щоб боротися з епідемією. "Соромно бути щасливим одному, – каже Рамбер. – Я колись думав, що чужий в цьому місті і що мені тут у вас нема чого робити. Але тепер, коли я бачив те, що бачив, я відчуваю, що я теж тутешній, хочу я того чи не хочу. Ця історія стосується однаково нас усіх".