Альбер Камю — Чума (аналіз, паспорт твору)

Жанр. Філософський роман-притча.

Вперше видано. 1947 р.

Автор. Альбер Камю (1913-1960) – французький письменник.

Тема. Зображення боротьби мешканців алжирського міста проти чуми.

Ідея. Треба боротися зі злом, яким могутнім воно б не було чи не здавалося.

Проблеми. Боротьба людської спільноти проти конкретного зла; гідність і честь людини; атмосфера задухи, загрози й вигнання, яку приніс фашизм; вибір людини і відповідальність за нього; сенс життя людини.

Композиція і сюжет твору

Роман "Чума" побачив світ одразу після Другої світової війни. На відміну від інших творів А. Камю в ньому, хоч і умовно, але фіксується дата подій – 194… рік. Тож автор свідомо прагне виникнення в читача асоціації з часами Другої світової війни та окупацією Франції нацистами. Роман написано у формі свідчення людини, яка пережила епідемію чуми в місті Орані, типовій французькій префектурі на алжирському березі. Оповідь ведеться від імені однієї особи – лікаря Бернара Ріє, очільника боротьби з чумою в місті. Роман складається з п'яти частин. Послідовно описано всі стадії епідемії: початок, наростання, загострення і спад.

Фабула роману – хроніка чумного року в Орані. Хроніку цю пише лікар, який через свою професію перебував у центрі подій. Доктор Ріє хоче залишити пам'ять про несправедливість і насильство, які були вчинені над зачумленими, і стверджує: "Люди більше заслуговують на захоплення, ніж на зневагу". Оповідач прагне найповніше відтворити те, що бачив і чув, посилаючись на документи, записи, свідчення оранців, і намагається дотримуватися тону безстороннього свідка. Оповідач характеризує мешканців цього міста. Він повідомляє, що вони "працюють багато, але тільки для того, щоб забагатіти". Оран – місто торгове, і його мешканці "цікавляться передусім комерцією, і головне – дбають, як самі кажуть, про зиск". Не приведи Боже тут захворіти, адже "коли весь люд по телефону або за столиками в кав'ярнях розмовляє про угоди, морські фрахти й дисконти", хворий відчуває себе зовсім самотнім. А свій вільний час – час, що їм лишився для життя, "оранці гайнують за грою в карти, у кав'ярнях та за балачками". Навіть коли вони кохають, то "через брак часу і бездумність" самі не знають про це. Звичайне місто, звичайний спосіб життя ведуть його жителі, "не здогадуючись про існування чогось іншого".

Та раптом почало відбуватися щось незрозуміле і надзвичайне: "... вранці шістнадцятого квітня доктор Ріє, вийшовши зі свого помешкання, перечепився на сходовому майданчику об здохлого щура. Незабаром здохлих щурів стали знаходити всюди. Спочатку люди сприймали це як щось дивне, курйозне, пусте. Але коли щурів почали налічувати не десятками, а сотнями, мешканці міста стурбувалися. Занепокоєна преса поставила перед муніципалітетом запитання, "чи збирається він діяти, аби убезпечити громадян від цієї гидотної напасті". І тут виявилося, що влада безпорадна, "муніципалітет нічогісінько не збирався робити і жодних планів не мав, а обмежився тим, що тільки намірявся обговорити становище".

Тим часом у місті почали хворіти і помирати люди. Ознаки хвороби в усіх були однаковими. Лікарі боялися визнати, що ця страшна хвороба – чума. Старий, досвідчений лікар Кастель першим наважився це зробити. Він спостерігав випадки чуми ще двадцять років тому в Китаї і Парижі, але тоді ніхто не назвав недугу: "... громадська думка – це свята святих, і жодної паніки... адже офіційно визнано, що чума вже давно щезла в країнах помірного клімату".

Преса в Орані німувала, адміністрація міста чіплялася за будь-який привід, аби тільки не назвати хворобу, нібито це є найкращим способом зупинити епідемію. Люди не могли і не хотіли вірити, що в місто прийшла чума. Коли Оран оголосили закритим містом, мешканці відчули себе ув'язненими і робили відчайдушні спроби пробитися на волю – і брехнею, і підкупом, і силою. А були й такі, що пристосувалися до нових умов життя.

Чума докорінно змінила звичний побут оранців. Зачинилися крамниці. Скоротили через паперову кризу свій обсяг видання. У кав'ярнях зарясніли написи: "Кави немає", "Цукор приносьте із собою". Єдиним транспортом у місті лишилися переповнені трамваї. В них часто зчинялися сварки через хронічно поганий настрій людей. Пасажири намагалися стояти одне до одного спиною, щоб уникнути зараження. А з іншого боку, моровиця розбудила жадобу до радощів життя, "розсунулися рамки моралі, і з першою нічною прохолодою "якесь незугарне гультяйство" заповнювало місто. Незабаром економічне життя міста зовсім розладналося, зросло число безробітних. Розквітли спекуляція і мародерство, з'явилися газети з віщуваннями ворожок. Відкрилися карантинові табори. Похоронний обряд прискорили, перетворивши на формальність. Герої роману по-різному ставляться до чумної пошесті. Кожен втілює певну філософську ідею, а головний герой – доктор Ріє, у суперечці, бесіді, зіставленні з логікою і манерою поведінки виявляє хибність чи справедливість позицій священника Панлю, Жана Тарру, Жозефа Грана, Раймона Рамбера. Для кожного з героїв роману рано чи пізно настає час прозріння, час вибору, і вони приєднуються до доктора Ріє. Ці моменти відкриття героями істини є вузловими епізодами роману.

Експозиція. Розповідь про місто Оран – французьку префектуру на алжирському узбережжі. Доктор Бернар Ріє помічає в місті дохлих щурів. Дружина Ріє, яка слабувала вже рік, поїхала до санаторію в гори. Хвороба і смерть воротаря. Розповідь про Жана Тарру. Кількість хворих і смертних випадків більшають. Ріє та його старший колега Кастель думають, що це чума, але перший досі не може повірити в це.

Зав'язка. Скликання санітарної комісії, лікарі визнають, що в місті чума. Ріє вважає, що чума за два місяці може вигубити половину міста.

Розвиток дії. Літаком прибула сироватка, запаси якої швидко були вичерпані. Крива смертності різко пішла вгору. Офіційно оголошують чумну епідемію. Місто закрили, а Рамбер хоче виїхати з нього. Палке казання отця Панлю. Тарру створює першу добровільну дружину. Лікар Кастель працює над виробництвом сироватки на місці. Спроби людей вирватися з міста. Рамбер приєднується до санітарної дружини. Кастель виготовив сироватку. Її випробовують на синові пана Отона, та це був безнадійний випадок. Проповідь отця Панлю, його смерть. Розмова Ріє і Тарру, які поріднилися серцем. Гран захворів, але вижив.

Кульмінація. Кастелева сироватка почала діяти. Хвороба почала відступати.

Розв'язка. Тарру захворів і помер. Ріє відчув безповоротну поразку. Він дізнається про смерть дружини. Коттар з'їхав з глузду. Гран знову береться за свою фразу. Ріє роздумує про все, що сталося, і робить висновок: люди більше заслуговують на захоплення, ніж на зневагу.