І. П. Котляревський – зачинатель нової української літератури

Реферат

Реферат на тему:

"І.П.Котляревський – зачинатель нової української літератури."

Вступ

1.Відомості про життя І. П. Котляревського.

2. І. П. Котляревський – засновник нової української літератури. Його поема "Енеїда."

3. Значення творчості І. П. Котляревського.

Висновок.

Список використаної літератури.

Вступ.

В історії нашої культури є діячі, які особливо яскраво й багатогранно відобразили в своїй творчості душу народу, його національну своєрідність, поетичну вдачу. До таких належить Іван Петрович Котляревський, класик нової української літератури, видатний письменник-реаліст, автор славнозвісної "Енеїди" і "Наталки Полтавки". У важкі часи самодержавства він розкривав духовну велич рідного народу, його мрії, у конкретних художніх образах утілив його віру в краще майбутнє.

1. І. П. Котляревський народився 9 вересня І769 р. в Полтаві, в сім'ї дрібного чиновника-канцеляриста. Дитинство майбутнього письменника проходило в повсякчасних злигоднях. Нерідко доводилося вдовольнятися одним шматком хліба й ходити босим, але жива й весела вдача допомагали йому переносити домашні не-статки. З дитячих років виявилась у нього охота до читання й пильність у заняттях.

Початкову освіту І. П. Котляревський здобув у дяка; 1780-1789 рр. навчається в Полтавській духовній семінарії. Вже тут юнак виявляв інтерес до "словесності" — античної літератури, зокрема до римського поета Вергілія, до творчості російських письменників. Духовна кар'єра не приваблювала Котляревського, він залишає семінарію на останньому курсі й стає канцеляристом (1789-1795). Деякий час І.П.Котляревський був домашнім учителем у поміщицьких родинах на Полтавщині.

Близько 1794 р. І. П. Котляревський розпочав літературну діяльність, взявшись за переробку в бурлескному стилі Вергіліївої "Енеїди". Вже перші розділи "перелицьованої" "Енеїди" поширювалися в рукописних списках і набули чималої популярності серед читачів.

Протягом 1796-1808 рр. І. П. Котляревський перебував на військовій службі, брав участь у російсько-турецькій війні, зокрема в битвах під Бендерами та Ізмаїлом, виявивши при цьому хоробрість, мужність. Не залишав у ці роки він і літературної творчості, продовжуючи працювати над "Енеїдою".

1808 р. І.П.Котляревський виходить (в чині капітана) у відставку, іде до Петербурга, але, не влаштувавшись там на службу, повертається до Полтави. 1810 р. дістає посаду наглядача в Будинку для виховання дітей бідних дворян, виявивши неабияких педагогічний хист.

Коли почалася Вітчизняна війна 1812 р., Котляревський бере участь у формуванні на Полтавщині козацького полку. Багато сил і енергії віддав І.П.Котляревський культурному піднесенню Полтави; особливо цікавила його справа організації місцевого театру. Протягом кількох років (1818—1821) Котляревський був директором Полтавського театру.

1818 р. І. П. Котляревський обирається членом харківського "Товариства аматорів красної словесності", в 1821 р. — почесним членом петербурзького "Вільного товариства аматорів російської словесвості", що було легальним осередком декабристського літературного руху. Саме в ці роки І.П. Котляревський написав свої славнозвісні п'єси, завершував працю над "Енеїдою".

Поряд з літературною діяльністю І.П.Котляревський постійно цікавився мовознавством, етнографією, вивчав усну народну творчість, історію України

У 1827-1835 рр. І.П.Котляревський обіймав посаду попечителя "богоугодних закладів", виявляючи і тут своє гуманне ставлення до простих людей, прагнення нолегшити їхнє становище. 1835 р. письменник через хворобу йде у відставку. До останніх днів життя І. П. Котляревський працював на літературній і науковій ниві, підтримував творчі контакти з передовими людьма Росії.

Помер письменник 10 листопада 1838 р. в Полтаві, де і похований на міському кладовищі.

2. Літературний доробок І.П.Котляревського складається з поем "Енеїда", "Пісні на Новий 1805 год князю Куракіну", а також п'єс "Наталка Полтавка" та "Москаль-чарівник" і перекладу російською мовою "Оди Сафо" — твору давньогрецької поетеси Сапфо.

Поема "Енеїда" вперше побачила світ у Петербурзі 1798 р. без відома автора, з ініціативи і на кошти багатого конотопського поміщика М.Парпури, який жив тоді в столиці й займався видавничою діяльністю, відаючи друкарнею Медичної колегії. Поема вийшла під назвою "Малороссийская Энеида в трех частях" (на титульній сторінці – "Энеида на малороссийский язык перелициованная И.Котляревским) з присвятною сторінкою "Любителям малороссийского слова усерднейше посвящается". Друге видання "Енеїди" з'явилося в Петербурзі 1808 р., трете, тепер уже підготовлене автором і доповнене четвертою частиною, появилося 1809 р. Повний текст поеми під назвою "Виргилиева Энеида, на малороссийский язык переложенная И.Котляревским" був опублікований в 1842 р. в Харкові, вже після смерті письменника.

Вихід у світ "Енеїди" став епохальним явищем в історії української культури, визначною подією в духовному житті народу. З'явилася книга, що ставила ряд важливих суспільних та естетичних проблем. В основу її І.П.Котляревський поклав сюжет класичної поеми "Енеїда" римського поета Вергілія, написавши цілком самобутній, оригінальний твір.

Вергіліева "Енеїда" — поема героїчна: в ній оспівувалися подвиги мужніх троянців, освячувалась влада цезарів і утверджувалося "божественне" походження римських імператорів. Використовуючи фабульну канву Вергілієвоі поеми, І.П. Котляревський вивернув "наизнанку" оригінал, переосмислив його патетичну тему в підкреслено зниженому плані, дав йому нове своєрідне наповнення. Велична Вергіліева епопея під пером українського поета перетворилась на веселу, бурлескну розповідь, вражаючу своєю дотепністю, витонченістю спостережень у зображенні українського побуту другої половини XVIII ст.

У Вергілія все підвладне волі богів: доля героїв визначається втручанням "всемогутніх". Людина — пасивна, безвольна іграшка в руках небожителів, "фортуни". У Котляревського ж — все сонячне, земне, люди діють у конкретних реальних обставинах. У світлі багатогранного життя сонм "олімпійців" виглядав кумедно, а їхні "діла" — огидними.

В образах троянців, латинців, карфагенян, сіцілійців та "олімпійських вершителів" І.П.Котляревський відтворив живу сучасність, зобразив яскраві типи представників різних суспільних верств, намалював картини української дійсності свого часу. В полі зору письменника і паразитичне існування поміщицько-кріпосницького стану з його зневагою до народу, честолюбством, аморальністю, і продажна хабарницька бюрократично-канцелярська зграя, і попівство – "халтурний рід" — всі оці людські п'явки, кровожери. Перед читачем проходять пани й підпайки, "що людям льготи не давали і ставили їх за скотів", чиновники різних рангів, судді-хапуги, "які по правді не судили та тілько грошики лупили і одбирали хабарі", проворні купчики, що "на аршинець на підборний поганий продавали крам". Всі вони, підступні й нещадні у своїх вовчих зазіханнях, винуватці людського горя, засуджуються автором на "вічні муки", їхнє місце в пеклі. Особливо дістається жорстоким кріпосникам та їхнім прислужникам: у пеклі їх "мордовали і жарили зо всіх боків", "залізним пруттям підганяли", давали "добру хльору всім по заслузі, як котам".

Гостро-сатирично зображений в "Енеїді" сучасний поетові "Олімп". Під виглядом міфологічних "можновладців" — богів І.П.Котляревський змальовує феодально-поміщицьку верхівку тогочасного суспільства. Зевс і весь небесний "синкліт" дуже нагадують земні "високі сфери" — царське оточення, сенат, департаменти, міністерства з їхнім пихатим начальством. Тут панують хижацтво, здирство, хабарництво; тут — розпуста, паразитизм, цілковита байдужість до життя простого люду. "Священні" війни часто зумовлені самодурством "богів" і завдають вони незчисленні страждання людям.

Небесні і земні "державці" намагаються "не звіра — людську кров пролити". Вони страхом сковують людей. Але письменник проводить думку: якщо страх перемогти, то світліше стане на світі. Еней простий, із здоровим глуздом парубок, дійшов-таки до цього. Замість побожного схиляння перед владарями Еней І.П.Котляревського зухвало звертається до "всемогутніх", до "громовержця Зевса".

Поет і його герої беруть богів на посміх, стягають з "недосяжного" Олімпу, дошкульним сміхом розвінчують їх. "Енеіда" осяяна світлим гуманізмом письменника, який любить і поважає народ, вболіває за його страждання, пишається його героїчним минулим.

Соціальні симпатії Котляревського окреслені досить виразно. Поет на боці тих, кого принижували, топталим тодіші панівні верстви.

Під маскою гумору поет кинув сучасній йому кріпосницько-чиновницькій суспільності гостре звинувачення, в тому, що всі помисли її спрямовані на грабіж і здирство, знущання з простих людей і що державні закони закріплюють цю несправедливість. Звинувачення І.П.Котляревського були моральним осудом кріпосницького ладу, осудом, що набував виразного громадянського звучання.

Котляревський раз у раз звертається до історичного минулого Украіни, звеличує патріотичні подвиги народу. Оспівуючи кращі національні традиції, стверджені історичним досвідом народу, поет закликає самовіддано любити вітчизну, пройнятися життєдайним почуттям служіння їй Любов до батьківщини кличе на подвиг, пробуджує високі почуття. У боротьбі за рідну вітчизну люди цілком змінюються: "Там лицар всякий парубійко". Патріотичні почуття підносять гідність людини, її честь. Всією своєю поемою І.П.Котляревський заперечував твердження, що "виняткове право" на героїчні діяння належить лише дворянству. Дух патріотизму, за переконанням автора "Енеїди", є "прикметою" й простих людей. В умовах само-державно-кріпосницької дійсності така концепція звучала справді сміливо.

З неповторним добродушним гумором змальовано в "Енеіді" троянців. У їхніх образах поет розкрив духовну велич народу, моральну перевагу над привілейованими верствами суспільства.Просто і мужньо юнаки Низ і Евріал віддають своє життя, коли цього вимагає вітчизна. "Козацька вдача" виявляється в поведінці троянців. Це веселі, дотепні й сміливі люди; вони завжди життєрадісні, безжурні, здатні винести на своїх плечах найбільший тягар заради інтересів батьківщини.

1 2
загрузка...