Завантаження
Євген Дудар, "Віяння часу"
Умерла лебедиця. Зоставила лебедю чорний смуток.
— Може, його зачинити в клітці? — радився директор зоопарку.— Щоб не покінчив життя самогубством… Шкода птаха…
— Нечесно, — протестував зоолог.— Смуток втрати подруги й до цього ще смуток неволі. Хай краще уже летить до сонця. Співає свою лебедину пісню. Падає кулею вниз і… розбивається… Така його лебедина доля…
— Доля, доля, — втрутився бухгалтер.— А інвентаризація? Добре, коли він упаде на територію зоопарку, А коли хтозна-де?
Радили, радили...