Вона й воно з'явилися в пасажирському залі. Вона в коротенькій в'язаній сукні, з розфарбованим лицем і різнокольоровою триповерховою зачіскою. Воно — в рожевому костюмчику, з пухкими губками, з цікавими оченятами.
Вона поспішними кроками прямувала до вільної лавочки. Воно — незалежно сиділо в неї на руках.
Сіли.
Воно показало пухкеньким кривеньким пальчиком на протилежну лавочку й вимогливо заволало:
— Тям! Тям!
Пасажири, що сиділи на протилежній лавочці, переглянулись.
— Дитина хоче "тям", — пояснила мати й понесла своє чадо прямо на пасажирку, на яку воно показувало. Пасажирка звільнила місце. Перейшла на іншу лавочку.
Воно тицьнуло пальчиком на лавочку збоку. І ще вимогливіше сказало:
— Тям-м-м!
Вона понесла його на лавочку збоку. Жінка, що сиділа "тям", перейшла туди, де щойно сиділи вона й воно.
Вона й воно не встигли зігріти нове місце, як воно знову сказало:
— Тям-м-м!
Тепер його пухкенький пальчик був спрямований на окуляри чоловіка, що сидів поруч.
— Дитина хоче "тям", — сказала мати чоловікові.— Окуляри дитина хоче.— Й, не чекаючи його відповіді, зняла окуляри.
Чоловік не встиг зрозуміти, що сталось, як воно кинуло його окулярами об підлогу. Окуляри розсипались.
Воно показало пальчиком на сусіда з другого боку.
— Тям! Тям!
Той втягнув у плечі свою довгу шию. Воно саме в цю шию впиралося пальчиком.
— Дитина хоче "тям". На шию дитина хоче, — пояснила мати.— Як до татка.— І, не чекаючи згоди довгошийого, посадила дитя йому на потилицю. Притримуючи руками, заспівала: — Ой, гоп, тили, тили…
Довгошиїй в такт мелодії кивав головою і перелякано лупав очима. Воно міцно вчепилося рученятами в його чуприну. Жваво туцкалось і тріумфально кричало:
— Тям! Тям! Тям!
Раптом воно притихло. Якусь мить задумливо дивилося в одну точку. Довгошиїй зіщулився й затремтів.
Вона зняла дитя з шиї довгошийого і сказала:
— У вас, певне, спітніла шия. Бо дитя намочило штанці.
Й почала дитині міняти штанці. А довгошиїй хутенько звівся й кудись побіг.
Воно радісно затанцювало в сухих штанцях. Задерло догори голівку, показало на люстру і закричало:
— Тям!
Вона глянула вгору. Поглядом, який просив допомогти, окинула присутніх. І ніби виправдувалась:
— Не можна "тям"… Вилізти не можна.
Джерело: Євген Дудар. Профілактика совісті. Київ, "Дніпро", 1981.