Проходить дуже відповідальний матч. Боротьба не на життя, а на першість з футболу. Між командами "Сатурн" і "Уран". Паси, фінти, офсайди. Суддя нервово сюркає у свисток. Стадіон стогне. Стадіон реве. Стадіон шумить. Чоловіки забувають, що поруч сидять дами й діти. Гнуть такої, що червоніє небо. Тут нема зупину. Тут немає меж. Тут футбол.
І раптом в одному місці пролунав такий пронизливий голосок:
— Суддя! Ти нехороший! Ну-ну…
Лівий сектор почув цей докір у правому. Правий — у лівому.
Баталія триває. Суддя свистить. Стадіон гуде. А голос знову:
— Суддя! Ти нехороший! Ну-ну…
Правий сектор повертає носи вліво, лівий повертає вправо.
Та не до цього. Правий крайній команди "Сатурн" блискавкою йде вперед, блискавично б'є з лівої і блискавично забиває гол. Але суддя знову свистить. Правий крайній був поза грою.
Стадіон стогне. Стадіон криє суддю всім, чим можна його словесно покрити. А з-між загального обурення вирізняється пискляве:
— Суддя! Ти нехороший!..
Тепер уже півстадіону повертається вліво, а півстадіону — вправо.
Лівий захисник "Сатурна" зупинився і нашорошив вухо. Коментатор жваво вів репортаж:
— …Отже, лівий нападаючий команди "Уран" іде по правому краю. Йому чинять шалений опір два захисники "Сатурна". Пас… Суддя, ти нехороший!.. Тьху! Щоб ти пропав!.. Вибачте!..
І замовк…
— Заберіть хулігана! — вирвався чийсь роздратований голос.— Скільки можна терпіти таке неподобство!
— Геть хулігана! Геть хулігана! — скандував стадіон.
Гру тимчасово припинили.
Міліціонер вів під руку якогось лисуватого дядю.
Стадіон супроводжував порушника свистом і лайкою.