Останнє покоління амазонок

Становище жінки у Скіфії було дуже принизливим. Релігійні засади, державні закони, народні звичаї та культурні традиції ставили жінок фактично в положення рабинь чоловіків. І це не дивно, бо засновниками релігії, законів, звичаїв та культури були чоловіки, які прагнули експлуатувати жінок. І впродовж багатьох поколінь у них це добре виходило. Бо жінки щиро любили своїх чоловіків та щиро довіряли їм, і через це дозволили чоловікам задурити їм голови релігією, законами, звичаями та традиціями, доки не зрозуміли, що, віроломно скориставшися їхньою довірою, чоловіки просто ошукали та поневолили їх. А головне, жінки зрозуміли, що їхнє рабство триватиме доти, доки вони терпітимуть його. Тоді як терпіти не було жодної причини. Адже скіфські жінки ні в чому не поступалися чоловікам — ні в розумі, ні в умінні працювати, ні в володінні зброєю. І не тільки не поступались, а в усьому перевершували чоловіків та не мали вад, які були притаманні чоловікам: вони не пиячили, не спускали гроші на повій і не просаджували родинні статки в азартних іграх.

Так думала моя прапрапрапрабабця, а коли вона поділилася цими своїми думками зі своїми подругами, то виявилося, що всі вони думали так само. Обговорення жінками потайки від чоловіків цієї теми дуже скоро привело до того, що всі жінки й дівчата Скіфії змовилися звільнитися від чоловічого гніту.

Є лише один спосіб звільнення з рабства у своєму власному домі: вбити своїх гнобителів. Наші предкині успішно ним скористалися і стали вільними людьми у своїх містах і селах, на своїх полях і пасовищах, на своїй прекрасній, пишній любій землі.

Цариця, яка посіла в Неаполі Скіфському трон убитого нею чоловіка, мудро, дбайливо і справедливо правила нашими вільними предкинями-амазонками. Після неї корону успадковували її нащадки, правлінням яких вільні жінки теж були цілком задоволені. Царство Амазонок відразу стало швидко розвиватися в економічній, політичній, військовій і культурній сферах. Адже вільна жінка неодмінно має успіх в усьому, чим вона займається. А скіфські жінки мали ще й особливі таланти: були неперевершеними вершницями та лучницями, завдяки чому кіннота амазонок, озброєна луками та стрілами, була непереможною в бою, що дозволяло вільним жінкам не тільки ефективно забезпечувати територіальну цілісність свого царства та захищати його мир і спокій, а й диктувати сусідам свої умови в торгових і митних питаннях.

Проблему задоволення сексуальних потреб і дітородіння амазонки вирішували, вільно кохаючися з чоловіками-інородцями, які у великій кількості повсякчасно відвідували Царство Амазонок, адже наша країна знаходиться на перехресті головних світових торгових шляхів, активно торгує з усім світом золотом, зброєю, конями, худобою, зерном, сіллю тощо, а крім того, за часи амазонок була всесвітнім центром сексуального туризму — країною, яку прагнули відвідати численні шукачі насолод, адже прекрасні вільні жінки славилися на весь світ своїм гарячим, пристрасним, пестливим норовом. Тож кожна амазонка мала величезний вибір з-поміж охочих її чоловіків і завжди могла знайти собі найкращого партнера на свій смак.

Вважалося, що хлопчики, народжені амазонками, були сміливі й мали генетичний хист до верхової їзди та до стрільби з лука. Через те що суспільний устрій амазонок не передбачав наявності громадян чоловічої статі, їхніх синів забирали в дитячому віці правителі дружніх держав і виховували з них елітні підрозділи верхових лучників, а Царству Амазонок натомість робили певні політичні послуги, а також за потребою забезпечували військову підтримку.

Так жили амазонки покоління за поколінням, на своєму практичному досвіді переконавшися в усіх перевагах устрою життя, який вони собі влаштували. Безсумнівно, він був набагато кращим, ніж той, який панував колись у Скіфії і в якому жили жінки сусідніх країн.

Але рано чи пізно в серці кожної вільної жінки звідкись неодмінно з'являється Мрія, яка, хоч і здається їй фантастичною, нереальною і нездійсненною, та все одно не може не бентежити її своєю неймовірною привабливістю. Ця Мрія час від часу втілює себе в казкових снах, сюжет яких такий несхожий на все, що вона бачить наяву. Ця Мрія наполегливо намагається змусити вільну жінку повірити в те, що так може бути, так має бути, так повинно бути, бо вона дуже-дуже бажає, щоб так було. Це Мрія про зустріч з її коханою половинкою — зі справжнім, гідним чоловіком, якого вона обожнюватиме, самодостатнім і незалежним, добрим і ніжним, сильним і чутливим, чоловіком який поважатиме та розумітиме її, який не плекатиме почуття своєї вищості над нею, який захоплюватиметься нею, як найдивовижнішим дивом, і цінуватиме її, як найкоштовніший скарб, який любитиме її, тобто бачитиме своє щастя у дбанні про її щастя, а не просто відчуватиме хіть до неї та бажання насолоджуватися нею. Це Мрія про те, що вона буде його єдиною, так само як і він буде її єдиним. Це мрія про те, що вони житимуть з ним на її рідній землі, в її рідному царстві — царстві свободи та гідності, поза яким вона не уявляє свого життя.

У повсякденній реальності амазонки поспіль стикалися з хіттю чоловіків, якою вони користалися, щоб отримати від чоловіка сексуальну насолоду і завагітніти дівчинкою. Також дуже часто вони стикалися з прив'язаністю з боку чоловіків, коли, скуштувавши насолод від близькості з амазонкою, чоловік не міг більше без неї жити, і від його освідчень, серенад та інших докучливих проявів уваги рятував лише закон про обмеження часу перебування чужинців у Царстві Амазонок дванадцятьма добами, порушення якого каралося стратою. Не менш докучливою бувала прив'язаність чоловіків, яким амазонка відмовляла в близькості, і вони не могли цього пережити. Такі прив'язаності, такі нав'язливі бажання роблять чоловіків просто жалюгідними. У вільній жінці прив'язаність до неї чоловіка викликає огиду, як і будь-яка залежність, бо свідчить про слабкість чоловіка, а амазонкам подобалися сильні.

Дуже-дуже рідко амазонки зустрічали в чоловіках справжню любов. Але навіть у разі, коли така любов мала місце і була взаємною, вільна жінка стикалася зі складною дилемою: поїхати разом зі своїм коханим на чужину, туди, де суспільство ставилося до жінки як до людини другого сорту, і втратити її прекрасне життя в жіночому раї — Царстві Амазонок, або зберегти своє найрідкісніше, абсолютно унікальне в цьому світі становище — становище громадянки Царства Амазонок, відмовившися від любові. Обидва варіанти не відповідали Мрії.

Я з юних років була упертою мрійницею. Я свято вірила у свою Мрію. Я не мала сумнівів, що моє життя призначене для здійснення цієї Мрії. Я відмовляла всім переїжджим хлопцям і чоловікам у близькості, мріючи про близькість лише з одним чоловіком — моїм судженим, на зустріч з яким я трепетно чекала і з яким невідомим мені дивом неодмінно мала здійснитися моя Мрія.

— Мрія — це казка. Вона чарівна, солодка, наснажлива, але жодна амазонка не побачила її здійснення. Чи ти думаєш, ти — єдина вільна дівчина, яка плекає таку Мрію, донечку? — казала мені мама, непокоячися, що я залишуся незайманою до самої смерті. — Ця Мрія живе в серці кожної амазонки. Ми не знаємо, звідки вона береться, але всі ми маємо таку ж саму Мрію. Та ми не жертвуємо заради неї радостями життя, бо вони — реальність, а Мрія — лише мана.

— По-перше, разом із Мрією в моєму серці звідкись взялась і впевненість у її здійсненні, матусю. А по-друге, навіть якщо вона не здійсниться, чекати її здійснення, вірити в її здійснення для мене є величезною радістю життя. А якщо я кохатимусь не зі своїм судженим, я позбавлю себе цієї радості і почуватимусь нещасною. Та я й просто не зможу цього зробити. Та й ніколи не захочу, — відповідала я.

Мама співчутливо зітхала і, розуміючи, що не в змозі мене переконати, припиняла цю розмову до іншого разу. Те ж саме, що й вона, мені казали всі мої подружки, сестри, тітки та сусідки. І всім їм я давала ту ж саму відповідь.

Того вечора я скакала верхи на своїй Блискавці, просто щоб їй дати набігатися на просторі, а собі — подихати потужним струмом зустрічного вітру. Я шаленію від насолоди, коли щодуху мчу степом і відчуваю радість коня, який летить, майже не торкаючися землі.

Наскакавшися досхочу, я спрямувала Блискавку до річки, щоб напоїти її та викупати, а заодно викупатися й самій. У тому місці, де я планувала це зробити, вже купались якийсь вершник і його кінь. Молодий жеребець був прекрасний, не гірший за мою Блискавку, та й вершник був дуже вродливий. Жеребець заржав, запрошуючи Блискавку приєднатися до них, і Блискавка, заржавши у відповідь, зайшла у воду та почала загравати з ним. Поки наші коні проявляли таку цікавість одне до одного, я задивилася на хлопця. Його гарне, сильне, спритне тіло з рельєфними м'язами і мужнє, добре, щире обличчя привернули мою увагу і змусили моє серце забитися в якомусь незвичному солодкому ритмі. Хлопець теж дивився на мене. Його погляд виражав таке ласкаве, ніжне милування, яке до мене я бачила лише у рідних, близьких мені людей. Це було для мене геть незвично, бо всі мої рідні та близькі були жінками й дівчатами.

Хлопець підійшов до нас із Блискавкою і сказав скіфською мовою з типовим кафкаським акцентом:

— Нехай коні побавляться разом. У них, здається, назріває роман, — і протягнув руки, щоб зняти мене з Блискавки.

У моєму житті лише мама знімала мене з коня. Я тоді була геть маленька і навчалась їздити верхи. Тож цей жест викликав у мене такі теплі, солодкі асоціації, що я автоматично, так само як у дитинстві в руки мами, віддалася в руки хлопця. Ці такі сильні і одночасно такі пестливі руки зняли мене з Блискавки, і я опинилася обличчям прямо перед обличчям хлопця. Його усмішка була такою дбайливою, такою уважною і викликала в моєму серці такі щасливі, такі радісні почуття, які асоціювалися в мене лише з моєю Мрією та зі снами, які досі були єдиним її утіленням у моєму житті.

— Як твоє ім'я, прекрасна юна амазонко? — спитав хлопець.

— Ластівка, — відповіла я. — А твоє?

— А моє — Стриж.

— Та ні, я правду кажу: моє ім'я — Ластівка.

— А я і не маю в цьому геть ніяких сумнівів, — ніжно усміхнувся хлопець.

— Ну тоді скажи своє справжнє ім'я.

— Стриж.