Бентежна історія найідеальнішої пари

За п'ятдесят три роки свого бурхливого життя я встиг чимало побачити. Перед моїми очима розгорталося чимало масштабних історичних подій. При чому вони розгорталися воістину прямо перед моїми очима в усіх своїх деталях та тонкощах, бо я ніколи не стояв від них осторонь і особисто брав у багатьох з них активну участь. Але мемуари — жанр, який мене ніколи не цікавив ні як читача, ні як письменника. Мене цікавлять вічні питання. Тож я пишу оповідання не про революцію і не про війну — я пишу про любов. І з усіх історій кохання, яким я був живим свідком, лише ця так глибоко врізалася в моє серце, що продовжує бентежити мене навіть посеред таких вкрай бентежних подій, в яких я беру участь зараз.

Гриць був рідкісною людиною. Таких людей у цілому світі нелегко розшукати. А на те, як він зміг вирости таким у нашому середовищі, я ніколи не припиню дивуватися. Гриць був вищою мірою чесним, порядним, розумним, сміливим і майже настільки ж дбайливим, добрим і лагідним, як і його мати, тітка Надійка, як я її називав, яку я дуже любив, бо ми з ним були друзями і я багато часу проводив у нього вдома і мав щастя спостерігати її дивовижні якості та відчувати на собі її дивовижні доброту й любов, що лилися на всіх, хто з нею стикався.

Тітка Надійка все життя пропрацювала санітаркою в Євпаторійському дитячому санаторії Міністерства оборони і одна виховала трьох дітей: Гриця і двох його молодших сестричок — Зіну та Галю. Батько Гриця загинув, коли Грицеві було чотири рочки, а тітка Надія була вагітна Галею. Він працював робочим в Євпаторійському морському порту, і його вбило електричним струмом на роботі.

Гриць та Анюта вчилися в одному класі впродовж всіх десяти років свого навчання в загальноосвітній школі. Коли Гриць першого вересня прийшов до першого класу, він одразу звернув увагу на маленьку чорнооку красунечку і сів за парту поруч з нею. Потім з'ясувалося, що кожен хлопець у їхньому класі мріяв тоді сісти на те місце, але сміливості на це вистачило лише у Гриця. І всі десять шкільних років те місце залишалося його. Того ж дня він уперше проводив Анюту додому, сказавши:

— Я бачив, ти вже познайомилася з рештою дівчаток і, напевно, збираєшся піти додому з кимось з них, з ким тобі по дорозі. Але в нашому хуліганському районі нарватися на неприємності, ідучи вулицею, набагато легше, ніж не нарватися. Тож я тебе проводжу.

— Хлопчикові в нашому хуліганському районі нарватися на неприємності, ідучи вулицею, набагато легше, ніж дівчинці. Тож я гадаю, разом з тобою імовірність того, що мене хтось зачепить по дорозі до дому, більша, ніж якщо я йтиму сама або з кимось з дівчаток.

— У мене авторитетні підписки. Зі мною тебе ніхто не зачепить.

Це було правдою. Так сталося, що сусідами у Гриця були круті розбишаки, старші від нього на шість і більше років. Вони вже багато разів вступалися за нього під час бійок, які ставалися, коли Гриць захищав від образ своїх сестричок або карав їхніх кривдників. Ті хлопці захоплювалися безстрашною завзятістю малюка, який ще відвідував дитячий садочок, але якого ніколи не зупиняли ні вік, ні вагова категорія, ні досвідченість у вуличних бійках, ні кількість його ворогів. Тож тепер цей новоспечений першокласник дійсно був найкращим охоронцем для Анюти. І впродовж десяти шкільних років вони ходили в школу й зі школи разом.

Цікавий факт: жодного разу я не чув з боку будь-кого ніяких кепкувань на кшталт "жених та невіста тілі-тілі-тісто" в адресу Гриця й Анюти ані в очі, ані позаочі. Такої поваги до стосунків хлопчика та дівчинки серед дітей я більше ніколи ніде не бачив. Не тільки діти, а навіть дорослі, зокрема їхні батьки та вчителі, сприймали їхні взаємини як щось священне й недоторканне. Гриць і Анюта так поводилися, так говорили одне з одним і одне про одного з іншими, що всі відчували: між цією парою існує дещо незбагненне, про що кожний мріє, але що не кожному дається.

З роками це явище ставало все глибшим та яскравішим. Усі, навіть ті, хто бачив Гриця з Анютою вперше, не кажучи вже про тих, хто добре їх знав, казали, що вони створені одне для одного, що вони — дві половинки, яким пощастило зустрітися, щоб більше ніколи не розлучитися. Бути разом для них було настільки ж природно й необхідно, як дихати повітрям. Між ними була така хімія, яку відчували всі і яка до самої глибини душі вражала кожного. Я особисто знаю кілька пар, які закохалися одне в одного просто завдяки тому, що зустрілися одне з одним у присутності Гриця та Анюти. Особисто для мене символами кохання були не Ромео та Джульєтта і не Лєйля та Меджнун, а саме Гриць та Анюта. І не лише для мене. Неодноразово я був свідком того, як після перегляду якого-небудь романтичного фільму хтось казав:

— Вражає, але не так сильно, як Гриць з Анею.

Знаєте таких циніків, які не вірять у любов і кажуть, що її не існує, що любов — це вигадка? Вони є скрізь, але лише циніки з нашого району, кажучи це, додавали:

— А Гриць з Анею — виняток, який підтверджує правило.

Законодавство УРСР дозволяло укладати шлюб у шістнадцять років. Тож наступного дня після випускного ми гуляли на їхньому весіллі. До речі, вони були не перші з моїх однолітків, на чийому весіллі я веселився. Коли я вчився в дев'ятому класі, мій колишній однокласник, який після восьмого класу пішов вчитися в медичне училище, одружився зі своєю однокурсницею за рішенням суду через зальот і в п'ятнадцять років став татом миленької донечки. І що цікаво — вони досі щасливі разом.

Потім Гриць поступив на істфак в Сімферопольський державний університет, а Аня, попри його допомогу їй в підготовці до іспитів, не поступила. Справді вона поступала лише для того, щоб і далі вчитися разом з Грицем, а не через потяг до історії. Щодо її кар'єри, вона вже мала домовленість з менеджером вар'єте, яке щойно відкрилося в готелі "Євпаторія", що, якщо вона не поступить в універ, її візьмуть танцюристкою в вар'єте. Так і сталося.

Гриць приїздив на вихідні в Євпаторію. Анюта безплатно проводила його на програми зі своєю участю, на що мала особистий дозвіл директора. Взагалі тут потрібно згадати, що євпаторійські бандити, яким належало не тільки вар'єте, а в якомусь сенсі й усе місто, ставилися до Гриця й Анюти та їхнього легендарного кохання як до місцевої святині і забезпечували їх своєю протекцією. У першу чергу це полягало в тому, що Анюта була оголошена недоторканною з попередженням про найгірші наслідки для порушників. Без цього ексклюзивного статусу у найгарнішої танцюристки вар'єте не було б жодного шансу не піти по руках у місті, де бандитський безлад був єдиним працюючим законом.

Взагалі те, як тремтливо ставилися до любові й чистоти вищою мірою цинічні та брудні люди, є дуже цікавим явищем. Коли я чув щирі розповіді дівчат наших євпаторійських бандитів про те, що їхні коханці нібито шляхетні робінгуди, я завжди дивувався і наївності дівчат, і лицемірству покидьків, які дурили їм голови, бо добре знав, хто вони насправді. Вони були цілком конченими людьми. Не існувало злодіяння, яке вони не зробили і не були готові зробити. Вони не мали ані честі, ані сумління. Але попри все це Анюту вони не чіпали і нікому не дозволяли чіпати.

Ще цікавішим було те, як вищою мірою нечесні, підлі, невиховані й темні люди цінували чесність, порядність, вишукану вихованість і блискучу освіченість, адже саме цьому явищу Гриць був зобов'язаний своїм швидким кар'єрним зльотом. Після закінчення університету спочатку він працював учителем історії в нашій школі. Як педагогом ним захоплювалися і учні, і батьки, і колеги. Але дуже скоро його забрали працювати в управління освіти, а невдовзі Гриць став там одним із заступників начальника. На нього покладали лише ті обов'язки і доручали йому лише ті справи, які були далекі від махінацій та зловживань, що там повсякчасно коїлися, і дбали про те, щоб він про них нічого не знав. Їм просто хотілося бачити поруч таку людину і було приємно дізнаватися, що тепер казали люди про їхнє організоване злочинне угруповання:

— У нашій міській держадміністрації працюють дуже хороші, гідні люди. Наприклад, заступник начальника Управління освіти Григорій Андрійович Коваленко — зразок чесності, порядності, відповідальності та уважного ставлення до людей. У нас дуже хороша міська влада.

Вони розуміли, що, якби не було поміж них Гриця, найкраще, що про них можна було б сказати: "У нашій міській владі на всіх клейма нема де ставити".

Завдяки Грицевій посаді подружжя мало житло і періодично покращувало свої житлові умови через збільшення родини: одного за одним Анюта народила чотирьох синочків. Їхня родина була царством любові й щастя. На той час я вже не жив в Євпаторії, але завжди, коли туди приїздив, приходив до них у гості.

Коли я приїхав в Євпаторію того разу, приятелі приголомшили мене новиною: Гриць розлучився з Анею і поїхав з міста, куди — ніхто не знає. На запитання, як це сталося, всі опускали очі і давали якісь туманні відповіді. Тож коли я залишився наодинці з другом, з яким я мав найбільш довірчі взаємини, я попрохав його відверто розповісти мені все, що йому відомо про Грицеве розлучення. І ось що він мені розказав:

— Петрику, мені самому важко повірити в те, що сталося. Аня почала йому зраджувати. З різними чоловіками, не тутешніми. З якимись грузинами чи турками. Просто посеред білого дня, коли Гриць був на роботі, старші хлопчики в садочку, а молодший з нею вдома. Коли Дмитрик засинав, вона телефонувала черговому коханцю, щоб він швидесенько приходив. Вона робила це майже щодня. Сусідка з квартири навпроти підглядала через прозурку за їхніми дверима і доповідала Грицеві. Той довго не вірив, декілька місяців просто не звертав уваги на її слова, та вона йому знов і знов розповідала, що відбувається. І врешті він погодився на її пропозицію, взяв відгул, на всяк випадок на два дні, і стежив із сусідчиної квартири за своїми дверима. І в перший же день побачив, як прийшов якийсь чувак, подзвонив, Аня йому відкрила і впустила до квартири. Гриць почекав п'ять хвилин, вийшов від сусідки, відкрив двері своїм ключем, а вони на засувочці. Ну в нього адреналін, він той засув з одного удару вибив. І застукав їх на гарячому.