Пани почали відтручати його від себе. Від начальства влетіло за занедбану школу.
Він перейшов учителювати у другий повіт. Там став обминати всіх людей і боятись, щоб хто не дізнався про його "громадську діяльність", через котру всі відцуралися від його, навіть ті, для яких він працював.
Похмурий, мовчазний, поглядаючи навколо лихими очима, він з'являвся поміж люди тільки тоді, коли сього неминуче було треба. Він уникав людей, а вони його. Тільки бідним школярам доводилося мати з ним діло. Він знову пильно взявся до роботи, і його учні найкраще за всіх уміли проказати те, що їм бувало загадувано вивчити, і нічиї не говорили такою крученою мовою, як його, і нічиї так мало не розуміли змісту вивченого. І не любили школярі школи.
— У тій школі наче в льоху, — казали вони, і не раз їм здавалося, що тим вона така, що вчитель такий.
Джерело: Кибальчич H. К. Спогади кота Сивка: Казки та оповідання.— К.: Веселка, 1993.