Не така як треба, або Дощ в акваріумах площ

Джерело: Проєкт "ДОЩ В АКВАРІУМАХ ПЛОЩ. П'ять п'єс для дітей та юнацтва."

Неда НЕЖДАНА

НЕ ТАКА ЯК ТРЕБА,

або ДОЩ В АКВАРІУМАХ

ПЛОЩ

Драма для підлітків і не тільки

на дві дії

ДІЙОВІ ОСОБИ:

РИТА, вона ж Марго, підліток близько 14-16 — дівчина-переселенка. ОКСАНА, її мама, трохи за 30 — переселенка.

ВІКТОР, її тато, який знайшовся в місті, теж трохи за 30, але на 1-2 роки старше.

КАРІНА — його коханка, близько 20.

АНТУАН — однокласник Рити, красунчик.

БОРИС — його друг, теж однокласник, не красунчик.

АРТУР — диск-жокей, він же Вчитель — трохи за 30.

ЛЕСЯ — типу крута подруга — однокласниця Рити.

ЛЮСЯ — подруга типу подруги — теж однокласниця.

СЕВЕРИН — однокласник Рити, мовчун і каратист.

ПОСТАТЬ У КАПТУРІ — може грати будь-хто з акторів, вільний у цей момент.

Пролог

Подвір'я, або вулиця. На сцені кілька підлітків. З одного боку пара Леся і Люся, про щось шепочуться, поглядаючи на хлопців, з іншого — Антуан і Борис, трохи на віддалі — Северин. На сцену виходить Рита — просто мішкувато вдягнена, непоказна, самозаглиблена. Всі починають стежити за нею, але по-різному: подруги — з насмішкою, Северин затамував подих, але не показує інтерес, а Антуан, схоже, має ідею. На авансцені Борис і Антуан.

БОРИС. Глянь, солодка парочка Люся-Леся вже тут.

АНТУАН. Та ну, дістали вже^ хочеться свіжака... А ти цю прибаца— ну біженку не пробував?

БОРИС. А що там пробувать? Вона якась контужена. Неформат.

АНТУАН. Не скажи, а може в тихому болоті. щось водиться? А ти спробуй, чіпни. Хочу на реагаж її глянути. Не дрейф.

БОРИС. Ну, дивись. Але з тебе, якщо що..

АНТУАН. За мною не заржавіє.

Той чіпляє, але Рита реагує миттєво — відбившись наплічником — з нього вилітають речі.

БОРИС. Ти що, контужена на всю голову? Жартів не шариш?

РИТА. Контужених жартів — ні.

АНТУАН (підходить, подає руку, інтимно). Мадам, поміч не треба?

РИТА. Обійдусь. І я не мадам.

АНТУАН. Та ну? Невже "мамзель"? Бути дівчинкою в наш час не комільфо, ти знаєш?

РИТА. А мені по цимбалах, що кому комільфо.

АНТУАН. Значить, ти дівчинка?

РИТА. Значить, твої питання не в тему.

БОРИС. Та що тут питать, і так усе ясно. Простіше треба буть — і люди потягнуться.

РИТА. Ще раз простягнеш руки — простягнеш ноги. Ясно?

Люся з Лесею підскакують до них, стріляють очима в Антуана.

ЛЕСЯ. Борька, відчепись! Що ти дістаєш?...

ЛЮСЯ. Тобі помогти? Давай. Тепер усе брудне буде.

РИТА. Дякую, я сама.

Навколо скупчується народ, Северин теж підходить, мовчки допомагає. Серед речей Рити з'являється квітка, першою її помічає Леся, питає у Рити.

ЛЕСЯ. О, а що це в тебе гарненьке? Уау, орхідея?

РИТА. Це не моє .

ЛЮСЯ. Твоє, поглянь, тут твоє ім'я.

РИТА. Не може бути. А ну дай. (Вихоплює коробку з квіткою.)

ЛЕСЯ. О, а від кого це?

ЛЮСЯ. Як романтично. А підпис є? Ну покажи.

Рита дивиться навколо, на Антуана, той всміхається і відвертається. Борис чортихнувся.

РИТА. Дивно.

ЛЮСЯ. То що там написано, колись уже.

ЛЕСЯ. Ну, не хочеш, не кажи. І що тут такого? Квітка, як квітка.

РИТА. Це не просто квітка, це орхідея. А написано "Від доброго пірата Бенні". Хто це?

ЛЮСЯ. Я БНП.

РИТА. Не зрозуміла.

ЛЮСЯ. Без найменшого поняття.

ЛЕСЯ. І я не помітила, хто це був.

РИТА. Я теж. Може, він бачив? (Показує в сторону Северина.)

ЛЕСЯ. Северин? Та якщо він і бачив, то не скаже: він постійно мовчить.

РИТА. Чому?

ЛЮСЯ. Береже енергію, каратист, йому так сенсей сказав: мовчання береже енергію. (перекривлює інтонацію, сміється, сміх перериває дзвоник). Ой, бігом. На дверях завуч.

Рита розглядає квітку, затискає в руках, кидає погляд в Антуана і ховає в наплічник.

ДІЯ ПЕРША

СЦЕНА 1

Звичайна квартира, майже безлика, як готельний номер — із тих, які наймають. Входить Оксана — вочевидь, дуже втомлена, кидає сумку і лягає на диван. Раптово лунає різкий дзвінок телефону, так що вона підскакує, шукає в сумці, дивиться, хто дзвонить — і телефон випадає з рук, продовжує дзвонити. Жінка набирається духу і відповідає, натискає на гучномовець. У час розмови може перевдягатися, розбирати сумку. Різкий жіночий голос.

ОКСАНА. Алло...

ГОЛОС. Привіт. Чого це ти так довго, Ксюха? Спиш чи що?

ОКСАНА. Ні, тут так рано не лягають. І не називай мене так, я Оксана.

ГОЛОС. Ну-ну, тоді слухай, Оксанка, що скажу. Бери ноги в руки і їдь сюди.

ОКСАНА. Я не поїду, ти що!

ГОЛОС. А що такого? Тут тепер спокійно, майже — ваші бомби сюди не долітають.

ОКСАНА. Наші — тільки у відповідь на ваші. І навіщо мені їхати?

ГОЛОС. Тобі треба заплатити за квартиру плюс наросла пеня. Інакше ти її втратиш.

ОКСАНА Це моя приватна власність, спадок від мами.

ГОЛОС. От і цінуй. Все тече-міняється: вчора ваша, а завтра — наша. Народна.

ОКСАНА. Яка ще народна! Це бандитизм!

ГОЛОС. Тихо-тихо, чого кричиш? Кричи — не кричи, нічого не зміниш. Я тобі по ділу. Хочеш — плати, не хочеш — "бай-бай" хата.

ОКСАНА. Я не зможу приїхати.

ГОЛОС. Ну тоді хоч бабло якось передай, я заплачу за тебе, але за однієї умови.

ОКСАНА. Якої?

ГОЛОС. Син мій там поживе, постереже, бо невістку привів, а у нас і так "рукавичка".

ОКСАНА. Ясно, то щоб я платила, а тобі квартира на халяву?

ГОЛОС. Вважай, що сторожа наймаєш, бодігарда.

ОКСАНА. Я все зрозуміла, він там і так живе, не платить, а тут можуть ту халяву забрати?.

ГОЛОС. А якщо й так? Тобі ж краще, щоб добро твоє не пропало.

ОКСАНА. ОК, хай живе, але платить за квартиру. Я не можу, у дочки скоро день народження, я рік відкладала.

ГОЛОС. Ти не зрозуміла? Ти маєш заплатить, щоб ми тобі квартиру зберегли. Бо пропаде!

ОКСАНА. Я гроші поки не зможу дать. Розумієш, я так хотіла, щоб у доні було свято!

ГОЛОС. Ну, це твої проблеми, як знаєш, я попередила. А за бабки — то ми собі і кращу знайдемо, пустих зараз — повно. А як не заплатиш — квартиру втратиш. Андестенд?

ОКСАНА. Це шантаж! Мародерство!

ГОЛОС. О! Хотіла зробити послугу — і така невдячність. Та може мені дешевше комусь натякнуть із наших у вас? Щоб боржок забрали. Скажу — і ноу проблемс. Подумай.

ОКСАНА. Ти що? Ти натякаєш.

ГОЛОС. Не натякаю, а прямим текстом кажу! Ясно? Все, збирай бабло. Аріведерчі, Ксюха.

ОКСАНА. Я не Ксюха!... (Відключилася.) Чорт!

Оксана дивиться на телефон, відкладає, схлипує від затамованих ридань, потім схоплюється, шукає конверт із відкладеними коштами — "заначку", перераховує, знову плаче.

Чути звук ключа, що відмикає двері, вона швидко ховає гроші, витирає сльози, чепуриться. Входить Рита з наплічником і навушниками, рухається в ритмі музики.

РИТА. О, ти вже вдома? А що так рано?

ОКСАНА. Відпустили раніше. А ти що, не рада, що я вдома, чи що?

РИТА. Ти що, мам? Рада, звісно, може, ти ще приготувала щось смачне?

ОКСАНА. Ні, я тільки недавно зайшла.

РИТА (придивляється). Мам, щось сталося?

ОКСАНА. Та нічого особливого...

РИТА. Я ж бачу. Щось на роботі? Звільнили?

ОКСАНА. Якби ж то.

РИТА. А що, знову діставали?

ОКСАНА. Та все, як завжди. Ти краще розкажи, як у тебе в школі справи?

РИТА. Та таке — все, як завжди. Нічого особливого.

ОКСАНА. А неособливого?... (Рита ховає очі. Мама розблоковує телефон.) Що, знову запис? Кажи вже, я ж усе одно дізнаюся.

РИТА. Ну, трошки. Але то нічого серйозного.

ОКСАНА. Покажи щоденник. (Береться за її сумку.) Невже викликають? Класна?

РИТА. Не тільки класна. (Намагається відволікти.) Тільки не сприймай це всерйоз.

ОКСАНА. Господи, не лякай мене. (Забирає рішуче сумку.) Що ти вже наробила?

Вона відкриває щоденник і дивиться на червоний запис.

ОКСАНА. О ні! Знову до директора?! Рито, ти знаєш, чого мені коштувало влаштувати тебе в цю школу?! І знову! А я тобі сюрприз приготувала! А ти мені — цю свиню підсовуєш!

РИТА. Мам, зачекай! Це був просто жарт! Вони просто не мають почуття гумору.

ОКСАНА. Так, по порядку! Що ти натворила?

РИТА. Я розбирала одну програмуліну і. ну, зламала трішки код у шкільному сайті.

ОКСАНА. О, Господи! І написала якусь байду, так?

РИТА. Ні, просто оголосила вихідний день. Траурний. По загиблих на війні.

ОКСАНА. Так вони кожен день гинуть! Ну. майже кожен.

РИТА. То можна хоч один день про це згадати і пом'янути?! А не вдавати, що цього нема!

ОКСАНА. Можна. Так, і вони через це мене викликають? Добре, я поговорю.

РИТА. Ну, не через сам напис, а через зламаний код. Що я типу хакер.

ОКСАНА. Ну, ти в мене звісно розумна дівчинка, але ж хакер — то вже кримінал.

РИТА. Та який хакер? Код був елементарний, мам! Це дуже слабкий захист, позавчорашній день! Я це показала. Я можу зробити кращий захист. Захист — це важливо зараз.

ОКСАНА. Так, захист — це важливо. Скажи, а навіщо тобі це треба

— оте все з кодами?

РИТА. Хочу ввійти в глобальну систему сусідньої держави і пере— програмувати. На мир.

ОКСАНА. Ого! Та ну. А не по приколу? Чесно.

РИТА. Чесно. Зараз усе робиться там, у програмах. Така війна, у компах. І я хочу це вміти.

ОКСАНА. Глобально. І що, до директора точно треба йти?

РИТА. Та забий, мам. Напишеш записку, що підтримуєш ідею траурного дня. Підтримуєш?

ОКСАНА. Звісно. Ти ж знаєш, я завжди тебе підтримаю. Але більше так не роби. Їм тільки дай привід тебе витурить, розумієш? А в яку доведеться тоді йти — хтозна.

РИТА. Добре, не буду. А що ти казала про сюрприз?

ОКСАНА. О, так. Пам'ятаєш, ти казала, що хотіла б на день народження вечірку у якомусь вечірньому клубі з танцями? Є варіанти

— тільки треба вибрати. Як тобі ідея?

РИТА. Чудова. Дякую, мам, але. Це було тоді, в тому житті. коли у мене були друзі. А тепер. мені нікого запрошувати.

ОКСАНА. Як це. нікого? А в школі? А на тренуванні?

РИТА. Всі мої друзі лишилися там, де нас немає і вже не буде. а тут. я для них. "контужена біженка". Знайомі то є, а друзів — нуль.

ОКСАНА. Тільки не кажи мені, що ти хочеш туди, назад.

РИТА. Ні-ні, мам, ти що? Не хочу, та це й неможливо. Те, що було, вже немає і не буде.

ОКСАНА. Скільки тобі років, сонце? Все життя попереду! Невже тобі ніхто не подобається?

РИТА. Взагалі-то подобається. один. Але я не певна, що це він.

ОКСАНА.