Іві нічого не залишалося, як тільки вибігти за нею: "Там же така хурделиця! Дитина замерзне!"
Але незнайомка була швидка, як вихор, отож коли мама вибігла з під'їзду, жінка якраз занурювала голеньку Ірму в кучугуру снігу прямо навпроти вхідних дверей. "Боже! Вона заморозить дитину! Вона божевільна!" – мама підбігла до незнайомки, збираючись відігнати її від дитини і вихопити бідолашну Ірму з рук навіженої, але… Сніг, у якому купалась Ірма, був такий срібний, а Ірма вовтузилась у снігу так, як діти хлюпаються в теплій водичці. Їй було зовсім не холодно, про що свідчили усміхнений беззубий ротик і задоволене посопування.
Іва заспокоїлась і вже дивувалася, що сама не здогадалася викупати Ірму в снігу, і взагалі всіх дітей треба купати в снігу, якщо це їм так подобається.
"Не всіх, моя дорогенька, не всіх, – озвалась незнайомка, навіть не обертаючись. – Багато кому з цього жодної користі, самі проблеми. І ще ж треба знати, в якому снігу, і о котрій, і скільки хвилин, і як купати – чи занурювати, чи обсипати, чи розтирати, от ваша дитина сама собі хлюпається, вона знає, що їй треба. І вже її квітка проростає. І зацвіте у слушний час".
"Яка квітка? – спитала мама трохи ошелешено.
"Ох, дорогесенька Іво, я й забула, що ти ну зовсім нічогісінько не знаєш. Дещо я можу тобі сказати, але далеко не все. А тепер ходімо додому. Ірма вже накупалася, так нахлюпалась у снігу, що її квітці ніщо не пошкодить. Мене, до речі, звати Лавра".
"Дуже приємно", – пробурмотіла Ірмина мама. А що їй іще залишалося?
Лавра розчинила перед мамою двері до їхнього маленького, але затишного помешкання. Усадила її в кухні на стілець і вручила їй згорток із немовлям:
"Малій зараз корисно до мами пригортатися. А я займуся чаєм".
"Дякую, Лавро. Чай у нас у шафці біля стіни на нижній поличці".
"Мені знадобиться тільки ваш чайник і вода, а заварю я мій чай. Коли дитину викупано у снігу, то це треба відсвяткувати. Та ще й таку особливу березневу дитину. Ну, вона не одна така. Ще є двоє. Точніше, одна є. Третя ще не народилася. А коли вони зустрінуться, то станеться те, на що ми вже давно чекаємо.
Ірма чмихнула і засміялася. Лавра підійшла й обережно торкнулася пухкої щічки.
"Ач, як щоки порожевіли після купання. Гарний день був для купання, якраз їй сьогодні рівно три тижні, а завтра рівнодення. Хоча це не має особливого значення, для кожного свій день. Ось як я купала оту першу дитину, то їй був місяць. Першого квітня снігу багато не зробиш. Але на купання вистачило. Ну, а третю дитину в перші дні після народження треба буде купати. Але це вже не моя справа. Перша купає третю – так має бути.
Ірмина мама нічогісінько не розуміла і не знала, що сказати на це все, зрештою, якби й знала, то це мало допомогло б, адже від здивування у неї відняло мову. Маленька Ірма, щойно викупана у снігу, знову зголодніла і мирно смоктала мамине молоко, і виглядала найзвичайнісінько.
Урешті здатність розмовляти повернулася до Іви, і вона спитала: "А хто такі ці діти, які зустрінуться. І чого їх троє? І що тоді станеться?"
"Чай уже готовий, – сказала Лавра так, ніби не почула жодного з питань. – Скуштуй, Івонько, тобі сподобається. Від цього чаю молоко приливає до грудей, і знаєш, як діти ростуть від такого молока?"
Іва слухняно сьорбнула чаю з великого кухля, який перед нею поставила Лавра.
"Як же смачно!" – вигукнула вона і сьорбнула вдруге й утретє.
"Отож", – Лавра тим часом задоволено підкидала маленьку Ірму на руках, а Ірма радісно повискувала.
Чай мав запах молока. А смак – важко описати цей смак, який не лише збадьорює, а й окрилює. Бо ж Іві справді після кількох ковтків здавалося, що вона могла би літати, якби захотіла.
"Залишу тобі торбинку з цим чаєм. Будеш собі щодня заварювати. Раз на день. Чи вранці чи ввечері – як захочеш. Його небагато треба брати: пучку на оцей твій чайничок, тож на наступні три місяці тобі вистачить. А потім він тобі вже не буде потрібен. Молоко саме по собі матиме силу. Дитині нічого не бракуватиме".
А потім… Іва не могла нічого до пуття згадати.Лавра розповідала їй, що на Ірму чекає у житті щось важливе, якесь особливе завдання. Але яке? Цього Іва згадати не могла. Вона прокинулась уже зранку – в своєму ліжку. Її чоловік уже встав, у душі шуміла вода. На краю їхнього ліжка спав маленький Рон, якого ніхто вчора не переніс у його ліжко. Іва схопилася і підбігла до Ірминого ліжечка – усміхнена Ірма спала.
"Оце сон мені приснився. Ну й ну. І буває ж таке".
Однак на кухонному столі лежав білий мішечок. Коли Ірма його розкрила, відразу впізнала отой вчорашній запах молока. І згадала смак, після якого здається, що можеш літати.
"То виходить, це був не сон… Але до чого воно все було… І що воно все означало… Купання в снігу… снігова квітка… особливе завдання…"
"Мамо, чайник уже давно закипів. Я вже заварила чай. І свій я вже допиваю. Мамо, не лякай мене. Ти чуєш, чи ні?" – Ірма торсала Іву за плече вже трохи злякано.
Іва врешті повернулався з отих спогадів.
"Вибач, доню. Я просто замислилася".
"Ти згадувала, як купала мене в снігу?"
"Так. Тобто це не я тебе купала, а одна жінка… дуже дивна жінка… і вона мені сказала про снігову квітку. Але я нічого про це не знаю, Ірмусю, правда. І не знаю, що це за квітка. І навіщо вона тебе купала в снігу, також не знаю. Хоча… це має бути щось особливе… Але у кожного в житті є щось особливе... Може, це для того, щоб ти любила сніг… Та ти й справді його любиш… Ти ж завжди бігала по снігу боса і ніколи не застуджувалася…"
Джерело: Буквоїд