Сталевою її назвали, вочевидь, саме за ці нотки сталі у голосі, від яких учні відчували, що по шкірі біжать мурашки. Ірма відчула зараз те саме й інстинктивно втягнула голову в плечі.
"Добрий день, шановна Директорко!" – прокричав її клас. Ірма не кричала, бо чомусь відчула клубок у горлі, тому тільки старанно відкривала рота. Як риба на березі – і тут же уявила себе рибою, великою, лускастою і мокрою.
"Учні, зараз ви пройдете перевірку снігом. Хтось знає, що таке перевірка снігом?" – запитала Сталева Дама.
Не знав ніхто. Навіть відмінниця Лана, яка завжди все знала.
"Зрозуміло. Ваш класний керівник зараз вам усе пояснить".
Класна керівничка, здається, очікувала, що все пояснить Сталева Дама, тому почала трохи розгублено: "Діти, еее, учні, зараз ви пройдете маленьку перевірку... це… еее… психологічний тест... зовсім маленький. Треба просто стати босоніж на сніг… – і постояти, хто скільки зможе... витримати... еее... простояти. Це зовсім не страшно, може бути трохи… еее… неприємно... Це такий… еее… важливий…тест".
Класній керівничці забракло дихання, тож вона замовкла, але Сталева Дама, здається, вважала, що такого пояснення цілком достатньо.
Ірму чомусь усе це розсмішило – перевірка снігом і стурбоване обличчя класної керівнички. Та вона сотні разів бігала боса по снігу. Що тут перевіряти. Ну, звісно, зараз мінус десять, але одну хвилину на снігу витримати можна. Ірма і в мінус двадцять виходила боса на сніг. Холодно, сніг обпікає ноги, і водночас радісно.
"Хто хоче бути перший?" – спитала Сталева Дама. Відмінниця Лана підняла руку – вона завжди підіймала її перша, тож ніхто нічого іншого й не чекав.
"Дуже добре, Лано. Підійди до мене, роззуйся, скинь шкарпетки. І стань от сюди".
Тільки тепер Ірма помітила, що перед директоркою стоїть якийсь ящик, а в ньому гірка снігу – цікаво, чим не годиться для перевірки цей сніг, що на землі. Лізти в ящик – це доволі безглузда ідея. Вся ця процедура вже починала дратувати Ірму, і хотілося, щоб усе швидше скінчилося і можна було піти додому. Бо ж вони явно не пограють сьогодні ніяких ігор, а могли пограти в хокей на ковзанці на стадіоні. Ну, й нехай. Може, після уроку підуть удвох із Ліною. Хоча б на півгодини.
Тим часом Лана роззулася, скинула шкарпетки і ступила в снігову гірку в ящику. Від несамовитого вереску Ірма аж підскочила й зацікавлено витягнула голову вперед, щоб краще роздивитися Лану. Невже це вона так репетує? Адже ніхто ніколи від неї не чув ніякого крику. Лана завжди була дисциплінованою спокійною ученицею і знала, що голосні крики порушують шкільну дисципліну.
"Все, все, Лано, взувайся", – швидко скомандувала Сталева Дама, бо навіть у неї від цього крику заклало вуха, а Лана репетувала так, наче з неї здирають шкіру.
Класна керівничка зробила якусь позначку на аркуші паперу, який тримала в руках.
Наступною вирішила бути Ліна, найкраща подруга Ірми, найвідважніша дівчинка у їхньому класі й найкраща спортсменка. Вона насмішкувато подивилась на Лану, яку недолюблювала за надмірну дисциплінованість, відразу до ковзанів і чванькуватість. А Ліна була фанаткою хокею, ковзанів і всього, що можна робити на льоду. "Ліна напевно не буде кричати, вона так любить зиму і лід", – подумала Ірма і послала Ліні, щоб її підтримати, палкий уявний поцілунок, адже коли треба, і уявний поцілунок може допомогти. Бо чомусь їй не хотілося, щоб улюблена Ліна верещала, а потім розмазувала сльози по лицю і голосно шморгала й гикала, як оце зараз Лана.
Ліна роззулася, охайно склала шкарпетки на кедах і стала на снігову гірку. Мабуть, минуло кілька секунд суцільної тиші, а потім Ліна застогнала – голосно й розпачливо. І навіть затулила рота руками, щоб цей стогін не перейшов у крик.
"Взувайся", – махнула рукою Сталева Дама, а класна керівничка зробила якусь позначку на своєму аркуші.
"Це було дуже боляче, – відразу пожалілась Ліна Ірмі. – Але я не хотіла верещати так, як Лана, наче мене ріжуть. Це соромно й боягузливо. Мабуть, це несправжній сніг, а хімічний, і ця речовина так діє на шкіру, дуже пече. Цікаво, який сенс цієї перевірки. Це тест на витривалість? Але тести на витривалість проходять тільки у чотирнадцять років. І то тільки ті, хто збирається продовжувати навчання у Великому місті. Запитаю сьогодні в тата, дивно, що він мені раніше нічого не розповідав про перевірку снігом, бо він мені розповідає про всі нові тести".
Ірма нічого не казала, просто взяла Ліну за руку й міцно стиснула. Було неприємно і навіть трохи гидко чути крики однокласників, які один за одним роззувалися, ставали босоніж на сніг і верещали. Крики білявого красеня Алекса нагадували гарчання собаки, що викликало на губах Ліни презирливу усмішку. Вона хоча б намагалась перебороти себе й затамувати крик. А тут… Від цієї хвилини Алекс став їй байдужий, раз і назавжди. Їй подобаються відважні хлопці. А не нюні, навіть якщо вони такі вродливі, як Алекс.
А Ірму Алексів крик налякав, вона раптом відчула, що це не Алекс кричить, а хтось інший у ньому, і що цей хтось може зробити щось жахливе, якщо дати йому волю, якщо його не стримати, щось зовсім негідне, ганебне, і що дуже недобре з боку Сталевої Дами й класної керівнички проводити такий тест, змушувати їх слухати дикі несамовиті крики одні одних. Ірма хотіла затулити вуха, але не могла, бо ж однією рукою тримала Ліну за руку. Вона намагалася уявити щось гарне, бо часто могла перенестися уявою куди завгодно, навіть на Місяць, і те, що відбувалося поруч, ставало неважливим. Але зараз нічого не виходило. У думках крутилося слово "сніг", Ірма відчувала особливий смак цього слова і водночас – якийсь щемкий біль, із ним пов'язаний. Точніше, не зі снігом узагалі, а зі снігом в оцьому сірому ящику перед директоркою.
"Ірмо, чому ж ти не підходиш? Не бійся", – класна керівничка говорила майже ніжно, бо ж Ірма була її улюбленою ученицею. Виявляється, що всі вже пройшли тест і залишилася тільки Ірма. Дівчата й хлопці шморгали носами, схлипували, цокотіли зубами від холоду і виглядали доволі нещасно. Всі, окрім мужньої Ліни, яка відчувала гордість за те, що вона не закричала. "Головне, зціп зуби, щоб не кричати. Зрештою, боляче не відразу, просто зціп зуби і затули руками рот. І одразу назад, бо я вже закоцюбла. Хокею вже не буде ніякого, от же – зіпсували день", – прошепотіла Ліна їй у спину.
Ірма підійшла до снігового ящика, як вона назвала для себе цей предмет. Класна керівничка підбадьорливо їй кивнула. Навіть в очах Сталевої Дами з'явилося щось схоже на підбадьорення. Вона також покладала великі надії на Ірмині математичні здібності й сподівалася, що через два роки зможе відправити Ірму в Особливу математичну школу, куди з їхньої школи вже кілька років ніхто не вступав. Он у тій школі, де директором працює її однокласник, щороку по двоє-троє учнів. Її школа дуже відстає, отож усі надії Сталева Дама покладала на Ірму, бо ні цього року, ні наступного знову нікого не буде. Але Ірма… Таких обдарованих учениць іще треба пошукати.
Ірма роззулася і обережно ступила на сніг, який здався їй у цю мить рожевим, навіть червонуватим. Вона заздалегідь зціпила зуби і уявляла, що сміється – щоб не заверещати. Але ніякого болю не відчула. Ніякісінького. Нічого, схожого на біль. Сніг був не холодніший за той січневий чи лютневий сніг, по якому Ірма бігала босоніж разом із татом. Сніг був м'який. Сніг нагадував їй щось важливе, тільки вона не знала, як це назвати. Їй було легко й спокійно, затишно, майже так, як тоді, коли вони з братом дивилися, обійнявшись, на захід сонця. Або тоді, коли мама гладить її по голові м'якою лагідною рукою. Або коли тато носить її на руках по кімнаті.
"Ти вже стоїш майже хвилину, Ірмо. Ти ще довго можеш так стояти?" – голос Сталевої Дами був іще сталевіший, ніж завжди.
"Так, я думаю, що я могла би стояти так іще дуже довго, тому що, знаєте... цей сніг..." – Ірма подивилася в очі Сталевій Дамі й затнулася. Бо в цих очах було щось дуже схоже на ненависть – до неї, до Ірми. А Ірма не могла зрозуміти, що могло викликати цю ненависть, тим більше, що, здається, вона пройшла тест дуже добре. Найкраще з усіх, бо ж не кричала і навіть не стогнала. У неї з витривалістю все чудово.
"Взувайся!" – рявкнула директорка. Ірма не могла зрозуміти, чому Сталева Дама так лютує, вона подивилася на класну керівничку, та уникала її погляду, але в очах у неї було щось схоже на співчуття.
Ірма взулася і підійшла до Ліни. Всі її однокласники вже вишикувалися перед Сталевою Дамою.
"Учні, перевірку снігом завершено. Можете повертатися у спортивний зал".
"А які результати тесту? Коли ми зможемо їх дізнатися?" – запитала, шморгаючи Лана.
"У всіх добрі, крім… однієї учениці. Ірмо, зайдеш до мене в кабінет після уроків у понеділок", – Сталева Дама закрила ящик і взяла його в руки, наче це була пушинка. Сталева Дама була не тільки сталева, вона була ще й сильна.
"То це я не пройшла тест? Я ж єдина не кричала…" – Ірма хотіла щось запитати, але Сталева Дама вже повернулася до дітей спиною – абсолютно байдужою і непробивною спиною, класна керівничка зробила те саме, й Ірма відчула, що сльози підступають у неї до очей. Футболіст звелів усім повертатися в роздягальню, переодягатися і йти додому. І він явно уникав Ірминого погляду.
Ліна взяла подругу за руку й зашепотіла: "Це якесь безглуздя. Адже тільки ти не кричала. І я думала, що тільки ти цей тест і пройшла. Тим більше, до цього снігу явно домішано якісь хімікати. Це не звичайний сніг. Я ж теж ходила босоніж по снігу. Тут щось не те. Але ти… Може, у тебе якась особлива шкіра. Тому це унікальне явище. Не знаю, чого Дама так лютувала через якийсь дурний, нікому не потрібний тест. Зараз психологи постійно вигадують якісь тести. Тим паче у тебе такі здібності до математики, що цей тест не має ніякого значення. Вона має тебе цінувати й пишатися, і відправити в Особливу математичну школу". Дівчата відстали від решти, але Футболіст цього не помітив, мабуть, йому хотілось пошвидше перевдягнутися самому і чкурнути додому.
"А тобі справді було боляче?" – спитала Ірма Ліну.
Ліна замислилась, а потім, повільно добираючи слова, сказала: "Ти знаєш, це був не біль, це було щось інше.