Коли Олексій Курочка побачив хатки села свого, де він уперше світ побачив і командировку на робфак одержав, – радісно закалатало серце Альошине.
Став "лицем до села", комір розстебнув, три значки витяг. МОДР'у на лівий бік почепив, значок Аерохему на правий, а Лікнеп посередині, Далі на село глянув сумно і зітхнув:
– Темнота велика, роботи непочатий край, – промовив сам до себе й увійшов у село.
Радо зустріли дома Альошу, а хлопці – товариші:
– Дайош тепер, Альоша, доповіді.
Альоша поважно:
– Зробимо, все зробимо!
У неділю біля сельбуду об'яву селяни читали:
УВАГА
У сельбуді ввечері буде:
ПОЛОВА ПРОБЛЕМА
зробить її товариш
Олексій Гаврилович Курочка
– П-о-л-о-в-а про-бле-ма, – читає дядько Панас і запитує:
– Що воно за проблема з половою?
– Це по-совєтському любов так називається, – пояснює Іван Микеша, комсомолець.
Увечері в сельбуді повно: хлопці, дівчата понасходились.
Вийшов Альоша, тези перед себе поклав:
– Товариші! Якщо глянемо на полову проблему з боку діялектичного матеріялізму, взявши під кут зору сучасні економічно-суспільні відносини дівчини з хлопцем, то ми, товариші, скажемо, що й досі в нас лишилося багато буржуазно-інтелігентсько-міщанських традицій. У нас, товариші, як посидів з дівчиною, то такого наговорять, що тільки держись. А як дівчина дитину приведе, тоді хоч погибай, а це невірно, що ми, товариші, так на цей факт дивимось, бо взагалі: діти – квіти майбутнього...
Далі Альоша почав таке казати, що й дівчата червоніли й хіхікали в хустки, а хлопці горнулися до дівчат і шепотіли на вухо таке, від чого дівчата ще більше прискали сміхом.
Кінчати доповідь Альоші не пощастило. У кутку хтось засопів, далі щось гупнуло, а ще далі:
– Ти чого, барбос, до моєї дівчини лізеш?
– А тобі яке діло, може я хочу проблему розв'язувати!
Всі посунули в куток і Альоша почув:
– А, так ти проблему з моєю дівчиною розв'язувати будеш, своєї тобі мало?!
– Та бий, я його знаю! – вигукнув хтось басом.
Усе злилося докупи, було чути вигуки й важке гупання.
Альоша присів під стіл.
– А де той гад, що проблеми навчає? – заревів десь близько ображений голос.
Альоша порачкував під лавами до дверей. – Пом'ятий, насилу надвір вискочив; чорний "реглан" Альошин був розпанаханий.
"Темнота ж, та все на плечі наші", – думав він і, як вітер, летів додому.