Повечерявши, Гриша Чухрай вийшов за ворота і глянув у бік сельбуду. Там уже горів вогник.
"Встигну ще на політ читанку", – подумав він і шугнув на город. Далі через тин – у сусідній садок і бур'яном тихенько до груші.
Ледве зліз на вершок, ще і груші не встиг зірвати, аж у дядька Клима на току рипнули ворота. В одну мить був би долі, коли б клята сорочка не зачепилася за сучок. Смикнув раз, удруге – дирчить, а не пускає. А дядько Клим уже ось – біля садка. Гриша принишк.
Дядько, поважно пихкаючи цигаркою, увійшов у садок.
Пройшов біля дерев, підібрав кілька червоних яблук та груш, а потім повернувся й сів... під грушею, на якій сидів Гриша.
У Гриші затьохкало і похололо серце, а далі всього морозити почало, бо дядько Клим на всеньке горло гукнув:
– А цю-цю, Лапко, на!. Цю-цю, Лапко! – Потім невдоволено, але тихше: – Повіявся сучий пес...
У Гриші відлягло трохи від серця. Проте сидів і поворухнутись боявся.
В сусідньому саду хтось кахикнув. Дядько Клим упізнав кумів голос:
– Вечір добрий, Тихоне! Доглядать вийшли?
– Доброго здоров'я... Та вийшов, бо як не вийдеш, то й з гіллям обнесуть.
Тихон підійшов до сусіда й сів з ним під грушею.
– Да, народ тепер повівся нехороший. Нащо вже комсомольці і ті нишпорять по садках, – мовив далі Тихон.
"А ти хоч одного застав у садку, що ти язиком тріпаєш?" – подумав про себе ображено Гриша.
– Та хіба такі не обнесуть, як от Грицько Чухраїв, – додав Клим.
"Отака чортяка, ще й ляпає", – обурювався в думках Гриша.
Було досадно, а словом обізватись не можна. Доводилось сидіти й мовчки обурюватись:
"Ну, й народ. Як ти з ним житимеш? Пів клунка яблук усього нарвав, а він тобі "з гіллям обніс"", – перекривляв Тихона.
Сидіти ж було незручно. Одна нога заклякла, друга отерпла, – а поворухнутись страшно. Куми все балакали.
"Хоч би спати лягали, або що, – вже зі злістю подумав Гриша. – До сельбуду так і силою їх не затягнеш, – спати хочеться, мовляв, – наморилися; а під грушею, бач, до півночі базікати можна... Ніж ото по-дурному патякати – пішли б краще до сельбуду та газету почитали, взнали б, що на світі діється. Он Пілсудський авантюру готує, а вам за вухом не свербить. Натури дрібновласницькі... За грушу ту нещасну ладні до ранку сидіти..." – Мало не промовив уголос обурений Гриша. Але, згадавши своє нелегальне становище, прикусив язика і гірко подумав:
"От і будуй з такими соціялізм та ще в одній країні, коли він за грушу цілу ніч не спатиме!"
А куми балакали. Поговорили про косовицю, про молотьбу, а далі повели розмову про непорядки в сільраді.
Гриша мало не плакав:
"Бач, розбалакалися. Диви, які речисті, а на зборах, так і слова не доб'єшся".
І вже аж перед світом пішов Тихон у свій садок, а Клим закутався в сіряк і захріп під грушею.
Тоді Гриша тихенько зліз з груші, переступив через сонного Клима і з докором промовив:
– А ще середняк – центральна фігура нашої економіки – натура ти дрібновласницька!
Потім через тин і додому.
Надворі світало.