Що мене на бюро викликали, попередження робили, то, братці, не первина мені.
А те, защо мене викликали, защо попередження робили, то тут, як роздивиться добре – навіть боляче стає.
Бо на бюро викликали мене за матір мою, звичайну позапартійну матір. От через це й досадно до неможливости.
Щоб висвітлити це питання, я вам, товариші, докладно про це розкажу.
Почалось це через батьків моїх, а треба вам зазначити, що батьки мої народ темний, несвідомий – ніяк собі теорії походження людини уявити не можуть. І через те в мене з ними змички немає, дискусії палкі відбуваються і конфлікти щодня виникають.
Як почнемо з матір'ю дебати, так, здається, не в хаті я, а вроді на сесії.
– Ну, добре, – кажу – мамо, хай ваш Бог всемогущий, хай вездісущий, а безсилий він проти мене. Матері Божій можу очі виколупати, і нічого мені він не зробить. Хоч зараз давайте спробую – на факті доведу.
– А то Бог уніманія не звертає на тебе, бачить – дурень ти невиправимий. А Матір Божу торкни тільки, то кочергу на голові твоїй зламаю, на цурупалки поб'ю! – хвилюється матір.
От і розсудіть, братці, ну, як ти в таких умовах робити будеш.
Ну, це хай дискусія, а то й у мирному оточенні життя немає – пакость тобі всяку строїть, на конфлікти нариваються.
Ось вам факт:
Купив я гальстух собі – не ходити ж мені розхристаним.
Прокидаюся ранком у неділю, одягся, кинувся до гальстуха – немає гальстуха, туди – сюди – немає. У нутрі в мене похолонуло. Вибіг із хати, гульк – мати корову доїть і моїм гальстухом... підперезана. Крикнув я тут голосом не своїм:
– Що ж це таке, мамо? Чого ви на конфлікт напрошуєтесь? Навіщо гальстух мій спаскудили?!
А вона спокійно:
– Прости, сину, я думала: шворка негодяща, шукала собі мотузка підперезатись, а вона мені на очі потрапила. Та якби я знала, то хіба б я допустила? Та воно й нічого, я його не зіпсувала, ось тільки корова хвостом трохи закаляла.
Не встиг я цей, товариші, конфлікт ліквідувати, як інший настиг.
Перед Великоднем я портфель собі у Тишки-спекулянта купив. Думаю, пошлють кудись доповідь робити – книжки в портфель і гайда, і тобі зручно, і книжки не тріпаються: одне слово – режим економії.
Оддав я за портфель той квочку зозулясту та пшона клунок. Це лише сказати легко – віддав. Аж упрів, поки дотаскав до Тишки пшоно вночі та цілий тиждень тремтів, бо мати по всьому кутку бігала, квочку шукала та голосила:
– Не квочка, а золото, думала підсипати, а наче у воду пірнула – з гнізда пропала".
Ледве заспокоїв я її:
– То, кажу, мамо, не інакше, як тхір її задавив. Не плачте, я пастку поставлю.
Так от через портфель отой і конфлікт знову виник.
Одного разу кинувся я до портфеля, а його немає, я до матері:
– Не брали, кажу, часом портфеля – такого, мов, і такого?
Змалював, який він є.
– А, сину, отієї торбинки, що з защіпкою збоку. Та я, голубе, батькові в неї на поле горішків насипала! – мати мені.
Аж у вухах у мене після цього задзвонило.
"Поки ж це буде, поки страждати мені?"
І на Великдень не втримав я. Тільки мати стала навколюшки, а я на голос комаринського:
– "Святися, святися, новий Єрусалиме, слава бо Господня на тобі возсія".
Та навприсядки по хаті...
Дивлюся: встає мати, перехристилася та до мене:
– Ти комсомолець?
– Конешно, – кажу, – не те, що ви, вік позапартійною доживаєте!
– Так ти, – каже, – коли комсомолець, так і роби, іродова душа, по-комсомольському, а то я на тебе, сучий сину, заяву подам!
А мені, братці, весело:
"Куди тобі, – думаю, – душа твоя позапартійна, до бюра сікатися, хто тебе ще й пустить".
А що ж вийшло? .
Ех, товариші! За якусь позапартійну матір страждати доводиться.
Як не кажіть, а гинуть наші славні традиції, гинуть.