А якщо він був у списку тих, хто під псевдо Дональд міг передавати секретну інформацію американцям, то це ще більше підкреслювало їхню впевненість у підлаштованій ним самим автокатастрофі.
Задумуючи план втечі, Дональд передбачав, що можуть бути труднощі, але винагородою мала стати нагода розчинитись у світі. Він мріяв бути до кінця життя вільною людиною. Однак десь і в чомусь прорахувався, так що й пластична операція на обличчі може не допомогти. Тепер доведеться блукати від країни до країни, щоразу відчуваючи небезпеку за власне життя.
Чи вартувало так різко все змінювати? Міг же просто перестати постачати американцям секретну інформацію. Ніхто б ніколи нічого йому не сказав, бо просто не знав би, хто такий Дональд. Але навіть якби він це зробив, то все ж відчував, що фізично не зміг би перебувати в Росії. Тут повітря було напоєне путінськими брехнею і пропагандою. Втім, ці слова стали вже синонімами.
У двері готельного номеру постукали. Серце Дональда впало у п'яти.
52
Ліля загадково усміхалась, а головний редактор видання, в якому вона працювала, ніяк не міг здогадатись яку ж таку велику таємницю приховує від нього його чарівна майбутня дружинонька.
Нарешті він не витримав і запитав:
– Ну, що там у тебе? Розповідай.
Ліля присунулась до нього ближче і вже хотіла розповісти йому цю важливу для них двох новину, але в її чарівного майбутнього чоловічка запрацювала мобілка.
Поки він розмовляв по телефону, даючи вказівки, де має бути розміщений той чи інший матеріал у свіжому номері газети, Ліля розмірковувала про своє. Ні, звичайно, вона би хотіла повноцінного весілля, про яке мріяла, коли її подруги виходили заміж. Але навряд чи це можливо тепер, коли йде війна. І хоча Київ далеко від фронту, все одно якось незручно себе почуватимеш, коли там вбивають людей, а ти веселишся за повною програмою. Ні, вони просто розпишуться, візьмуть шлюб у церкві, щоби зберігати вірність одне одному до кінця життя, а потім…
– Ну, що ти хотіла сказати? – перервав її роздуми головний редактор.
Ліля стала серйозною, ніби від того, що вона мала сказати, а, головне, що він відповість, залежало все її подальше життя. За великим рахунком, так воно й було, але Ліля ще цього не знала. У неї були сумніви, що майбутній чоловік може відразу не так зреагувати, як би їй хотілось, але вона сподівалася, що все владнається і в кінцевому результаті все буде так, як має бути, тобто так, як хоче вона.
– Я вагітна, – сказала Ліля. – У нас буде дитина.
Головний редактор газети думав лише мить. Складалося враження, що він заздалегідь був готовий до такого повороту подій, а тому відповідь його була підготовленою й чіткою та недвозначною.
– Ще дітей нам не вистачало для повного щастя, – сказав він роздратовано. – Зробиш аборт.
Йому знову хтось зателефонував. Він довго пояснював, що саме слід змінити в якійсь статті, яка мала йти на першу сторінку з продовженням на третій і закінченням на восьмій, а коли глянув на Лілю, то побачив її великі очі, в яких стояли озера сліз.
53
Нарешті Леся дізналась як звати дітей сусіда. Ще зовсім недавно лише він існував для неї – Бог, цар і герой в одній особі. Його сім'я… Це було щось далеке, нереальне, навіть містичне, що, здавалося, не стосувалось сусіда, а її – тим більше. Але відколи вона дізналася про рак грудей сусідки, її жаль, непомітно для самої Лесі, перемістився на дітей. Мабуть, вона ще не думала про те, що ж з ними буде, якщо мама помре, але десь підсвідомо ця думка вже почала в ній народжуватись.
Старшу дівчинку звали Діанка. Їй вже виповнилося чотирнадцять років. Це була красуня, схожа на маму. Тільки та вже була зболена життям, так що навряд чи могла зацікавити чоловіків, як ще якихось п'ять чи десять років тому, а Діанка лише розпочинала свій шлях підкорення чоловічих сердець. Вона завжди була стильно одягненою, а на її ніжки під міні-спідницею заглядався не один ловелас із сивими вусами. А ще мала була улюбленицею батька. Леся якось не звертала на це увагу, а тепер помітила, що сусід найкраще ставиться саме до неї. Ні, він по-своєму любив і синів, але Діанка для нього була особливою. Мабуть, і дівчинка, в якій уже пробуджувалась жінка, відчувала це і так просто не давалася в руки. Її вередування лише забавляло батька, і він готовий був для неї дістати хоч зірку з неба.
Середульшому, Сергійкові, було одинадцять. Він не був схожим ні на маму, ні на тата, і коли Леся уважно придивилась, то в неї склалося враження, що батьки взагалі не звертають на нього жодної уваги, ніби це випадкова і небажана дитинка в їхній сім'ї.
Наймолодшому, Василькові, було вісім років. Це був викапаний татусь і улюбленець мами. Рухи, погляд, міміка, усмішка – все було в нього, як у сусіда, і Леся жартома думала про те, що дістанеться ж якійсь дівчині колись таке багатство. Та, мабуть, і на багатьох дівчат його вистачить.
І чим глибше вона вникала в життя сусідів, тим більше її гризло сумління, навіщо вона влізла в цю сім'ю. Ліля ж не була слабкою на передок, як охрестили деяких її подруг, та й свого Мирона кохала. А довелося побути деякий час без чоловіка – як не просто зрадила йому, що, можливо, було би зрозумілим і виправданим, а поринула у світ Сексу з великої літери, причому сусід не лише показав їй незбагнену красу цього світу, а й у ній самій відкрив готовність все глибше й глибше пізнавати його. Якби не цей чоловік, вона б, мабуть, і не здогадалася до кінця життя про свої сексуальні здібності, а то б і вірність чоловікові зберігала до самої смерті.
Але зараз Лесю боліло не це. Вона вбила собі в голову, що через її стосунки з сусідом у сусідки виявили рак грудей. Адже кожна хвороба від переживань, і саме це могло стати причиною захворювання. Леся дала сама собі слово більше навіть не дивитися в бік сусіда, а спокутувати свою вину й молитися за здоров'я сусідки.
54
Тільки-но генерал нарешті всерйоз задумався зайнятись Варварою, бо вже не витримував чисто фізично як чоловік, а бавитись в сексуальні ігри з якоюсь іншою жінкою не хотів, – як із Москви прийшла установка запустити на "об'єкті № 17" два виробництва, причому необхідно це зробити до дня народження Путіна. Нічого собі! Серпень, вересень, а там і сьоме жовтня. Що за плани такі стахановські? І то які виробництва! Завод з виготовлення нової зброї, на якому мали би працювати виключно жінки. Ну, зрозуміло, їхні руки, інтуїція, окомір – все не так, як у чоловіків. Генерал одного разу побував на секретному військовому заводі і побачив там жіноче царство. Тепер і в нього таке буде. А для чоловіків – виробництво меблів. Ну, лісів тут – на сотні кілометрів навколо, так що матеріалу вистачить.
Він зараз не хотів думати, як впорається з цим завданням. У Москві ж теж не хочуть обличчям у болото впасти, навіть якщо й зроблять його крайнім. А це ж і сам Путін може приїхати на "об'єкт № 17" чи хтось із його двійників. Спробуй тут вгадай, справжній він чи ні.
Як би там не було, а вже від завтра йому пообіцяли веселеньке життя. Насамперед приїдуть спеціалісти, які у виділених приміщеннях встановлять необхідне обладнання, а паралельно з ними – нові в'язні, які працюватимуть на заводі з виготовлення зброї та на меблевій фабриці. Ну, і, звісно, нові загони охорони для цих людей. І всіх треба розмістити, нагодувати і забезпечити всім іншим, необхідним для життя і праці.
Моментально думки про Варвару відійшли навіть не на другий, а на десятий план. Генерал повеселішав не лише внутрішньо, а й навіть зовнішньо. Давно вже ніхто не бачив такої загадкової усмішки на його обличчі. А це починалося його нове життя! Він давно думав і у вузькому колі друзів казав, що Путіну, якщо той хоче увійти в історію Росії та світу, необхідно брати приклад зі Сталіна, а не з Хрущова чи Брежнєва, і тим більше не бавитись у щось на кшталт горбачовської перебудови.
Генерал раптом збагнув, що відповідає зараз не лише за "об'єкт № 17", а й за всю Росію, адже саме тут здійснюється генеральна репетиція того, що може незабаром відбутися в Росії. Він не знав, чи є ще подібні об'єкти, але розумів, що зараз на нього дивиться вся Росія. Впорається він – Росія знову втре носа Америці. І при чім тут Варвара?
55
Це вже ставало хворобливим. У кожному зустрічному Ріта Файвгофен вбачала Ричарда Блейка. Добре, якщо це траплялося на вулиці, і їй потрібний був деякий час, аби оговтатись, що це не той чоловік, в якого вона закохалась. Але коли Ричард Блейк став ввижатися їй у коридорах Центру стратегічних досліджень, Ріта Файвгофен стала боятися за себе: так можна й збожеволіти.
Добре, що їй підкинули свіженьку роботу, яка вимагала зосередженості, і сьомий аналітик фактично не виходила зі свого службового кабінету. Будь її воля, взагалі б ночувала тут. Думки про Ричарда Блейка ще час від часу навідувалися до її бідної голівоньки, бо людство ще не придумало дієвих ліків від кохання, але все ж робота починала поступово поглинати. Коли Ріта Файвгофен зауважила, що декілька годин поспіль уже може не думати про Ричарда Блейка, заспокоїла саму себе. Тепер вона точно знала, що з чоловіком, якого вона кохає, нічого поганого трапитися на може. Стало тепло на серці й спокійно.
Він просто поїхав у відрядження. Вона ж теж свого часу їздила. Одного разу не була на роботі майже місяць, подорожуючи Європою. Звісно, це була не туристична поїздка, а службова, коли майже не залишалося часу помилуватись особливостями тієї чи іншої країни. Ось і Ричард Блейк десь так само мандрує, але скоро повернеться, і вона побачить його.
І лише коли засинала, тривога охоплювала Ріту Файвгофен. Те, що вона навіювала собі про Ричарда Блейка, з яким нічого не трапиться, – звичайно, добре. Але життя – дуже складна штука. І жорстока. Інколи Ріті Файвгофен здавалося, що вона вже ніколи не побачить Ричарда Блейка. І тоді вона думала про те, що нехай так і буде, але щоби він був живий і з ним нічого не трапилося. Засинала і прокидалася з думкою про нього.
56
Едік Скворцов знайшов те, що шукав, – кулю в лоб.
Коли Зою, фіфочку, викликали до школи, не пояснивши чому, хоча в неї була законна відпустка, то побачила у вестибюлі великий портрет свого ґвалтівника в чорній рамці, а навколо – багато квітів.