Ароматом чорниці, трембітовим тембром ялиці.
Як на річці гірській раптом зіб'ється рафт із фарватеру,
Нагадайте про мене маневром крутим по водиці.
Не іменням, ані псевдонімом вимовним, ні прізвищем –
Лише абрис очей, лиш автентика зору значимі.
Порівнявши відбитки двох доль наших, мовите: "Різні ще…"
Але там на узгір'ї нічному є душі нічийні.
Нагадайте про себе мені соковитістю вечора.
Навіть тут, в далині низовинній, висоти дозрілі.
Є у лоскоті хвиль дріб'язкова дещиця зречення,
А в гірській одинокості – тисячна доза похмілля.
Але ні!.. Не тривожте ні пам'яті, ані дистанції…
Хай світи протилежні змикають вуста почергово.
Якщо в час надпотужних програм бути без обсервації,
То на те є причина взаємна і понадвагома.
/Ганна Синьоок, зі зб. "Меседжі кави й каменю"/