Холоне кава. Кваситься вино.
Пакетик чаю вибухає в чашці.
А ти чекаєш, що прийде воно –
Й назветься Щастям.
Жбурнеш із ліжка пряну самоту.
Заміниш постіль на квіткові принти.
Але де певність – Той і саме Ту…
А не інстинкти…
А може, просто відхилити Тут,
Прийняти Там у версіях і гамах…
Нехай плітки і множаться, й ростуть –
Для епіграми.
Хай чай і кава… Аромат вина…
І трохи щастя – хоч на денці вірша.
Коли ти хоч на риму не одна –
Хай заздрять інші.
/Ганна Синьоок, зі зб. "Яблуневе сонце"/