Бо прийде час пораненого птаха.
І закурличе думка в голові,
Що ти в цім світі – сирота-невдаха.
Коханих ніжте – поки є вогонь,
Юнацьку пристрасть вкраплюйте у досвід.
Бо ж мудрість пити з чотирьох долонь –
Пік щастя, нерозгаданого й досі.
Дітей голубте – попри хатній ґвалт.
Бо неувага ваша – їхня враза.
Суєтний світ… А душі немовлят –
Вам Господом довірені алмази.
/Ганна Синьоок, зі зб. "Дитя липневих сутінків"/