Три бажання

Іваненко Оксана

ТРИ БАЖАННЯ

Цікаво, чи стрівали ви таких людей, яким завжди сумно, коли іншим весело, і, навпаки, вони тільки тоді й усміхаються, коли товаришам не до сміху? Ну, от просто ніяк не попадуть у лад?

Хоч таких чудних людей мені завжди шкода, проте бувати з ними в товаристві не дуже зручно, і я, по правді сказати, не дуже люблю, та і ви, напевно, також?

Мабуть, тому і в Зіни не було товаришів: вона теж ніяк не могла вгадати, коли треба сміятися, а коли плакати. Наприклад, у їхньому класі 5-А — дівчинка Ася зайняла на міському музичному конкурсі перше місце. Звичайно, весь клас ніби свято справляв, і кожен з учнів до речі і не до речі згадував: "Я вчуся в одному класі з тією самою Асею!" Тільки бідна Зіна ходила, ніби в воду опущена.

Правда, у неї саме в ті дні боліли очі...

Повесні наш Василь змайстрував чудовий планер; він літав, як справжнісінький. Василь навіть усіх катав на ньому. Тільки Зіна сказала, що в неї щось очі ріжуть, і не схотіла.

Взагалі, клас 5-А — чудовий клас.

Вітя, наприклад, пише вірші й оповідання, і весь клас покладає на нього великі надії. От Вітя написав таку поему про школу, що наші дівчата,— ви ж знаєте, дівчата завжди як сміються, так міри не знають,— плакати від сміху почали, особливо біленька і чорнявенька Галі.

А у Зіни бідної знову, як на біду, розболілися очі, і вона сказала, що такі дурниці слухати не смішно, а противно. Ку, знаєте, коли в людини щось болить, так ніщо вже її не веселить!

І навпаки, коли та сама Ася, яку в класі люблять, одержала з математики двійку, всім було дуже сумно за неї, і білявенька та чорнявенька Галі теж пішли з нею плакати в коридор, а в самої Зіни був хороший настрій. Вона сміялась і трохи не співала, і очі не боліли, як завжди. Отака вже дівчина вдалася, що все в неї не так, як у людей!

Не знаю, як було б далі, та, на щастя, її побачив один лікар.

Недавно в нашому місті було велике свято.

Святкували школярі закінчення навчального року.

Серед почесних гостей у театрі сидів і улюбленець дітвори — лікар тієї незвичайної лікарні, що стоїть на краю міста. Про цього лікаря взагалі можна розповісти з десять кіп казок, але хай іншим разом. Та, напевне, і вам відомий цей лікар, бо всі, навіть маленькі діти, побачивши його гостру постать, відразу починають співати:

Гострий лікар — це наш друг. Дуже він не любить хворих І лікує просто й скоро Брехунів і цокотух! В нього є чудові ліки Боягузам і базікам. І для всіх він знайде радо Допомогу і пораду!

І от цей дивний лікар звернув увагу на дівчинку, яка сиділа в партері в 2 ряду, місце 15, якраз посередині. Це була Зіна. Вона нібито нічим особливим не відрізнялась од інших дітей, але лікар своїм гострим поглядом помітив, що з дівчиною не все гаразд. Час від часу вона терла свої очі, і обличчя у неї при цьому кривилося. Через це вона і не сміялася, і не раділа так виступам своїх това-ришів-артистів, як решта дітей.

"В чім справа?" — подумав лікар. Якраз на сцені дівчинка Ася чудово грала на роялі, і це був, напевно, найкращий номер. її без кінця викликали на біс, а Зіна навіть закрила очі хусточкою!..

В антракті діти побігли в фойє. Вони цвірінчали, як горобці, ділилися своїми враженнями.

Ціла юрба обступила лікаря. Та, жартуючи з ними, він уважно стежив за дівчиною з хворими очима. Вона стояла одна за колоною і ні на що не дивилась. Ось підбігли до неї дві реготушки — білявенька і чорнявенька Галі.

— Зіночко! — закричала білявенька.— Правда, Наталя чудово співала сьогодні! Я б цілий день слухала її.

— Пхе,— скривила губи Зіна,— і що там чудового? Просто, як кішка, верещала.

— Ну, що ти! —образилася чорненька.— Вона співає краще від усіх в нашій школі!

— Бо дуже легко заспівати краще від усіх в нашій школі. Усі, як миші, пищать! Я навіть відмовилася бути в хоргуртку!

Чорнявенькій зробилось враз сумно, бо вона любила всіх хвалити і всім захоплювалась. Але білявенька любила всіх мирити і тому добродушно сказала:

— Ну, що там сперечатися! От Валя та Рая танцювали сьогодні надзвичайно! Як би я хотіла так танцювати!

— А я і дивитись не схотіла! — сказала презирливо Зіна.— Коли я вчилася в балетній школі, таких, як вони, навіть не приймали.

Білявенька й чорнявенька аж ойкнули на такий присуд і, вже не вимовивши ані слова, схопилися за руки й побігли геть. Адже сумно й навіть страшно отак все гудити!

Тоді лікар, який чув усю розмову, не стерпів і підійшов до Зіни.

— Дівчинко, чи давно в тебе болять очі? — спитав він. Зіна здивовано поглянула на нього:

— Вже кілька років,— призналася вона.— Лікарі по очних хворобах кажуть, що очі цілком здорові, а вони весь час ріжуть і ріжуть,— додала дівчинка й почервоніла.

Лікар уважно подивився на неї і сказав:

— Може, я вилікую тобі очі. Приходь до мене ввечері. Увечері Зіна підходила до лікарні, оточеної великим

садом. На дверях висіла об'ява. На неї Зіна не звернула уваги: дівчинка проходила тут часто і знала її напам'ять:

Лікую:

БРЕХУНІВ, БОЯГУЗІВ, БАЗІК, ЛЕДАРІВ, ЗАЗДРИХ І ТОМУ ПОДІБНИХ ХВОРИХ, ЩО ЗАВАЖАЮТЬ ЖИТИ СОБІ И ІНШИМ.

ЛІКУЮ ШВИДКО І БЕЗ БОЛЮ ЛІКИ БЕЗПЛАТНІ У ВЛАСНІЙ АПТЕЦІ

Ця об'ява аж ніяк не стосувалася її. У неї просто боліли очі, і гострий лікар обіцяв вилікувати їх.

Лікар сидів у затишному, дуже гарно вбраному кабінеті за невеличким круглим столиком і був зайнятий якоюсь дивною справою. Перед ним стояло кілька шкатулок, наповнених дрібним різнобарвним камінням.

— Яка краса! — скрикнула Зіна.— Воно як живе! Дивіться, як промениться оцей червоний камінець! А цей зовсім прозорий, як струмкова вода!

— Якщо ти не поспішаєш,— сказав лікар,— допоможи мені перебрати це каміння.

— О, з великою охотою! — радісно відповіла Зіна.

— А чи не заболять очі від цього дужче? — спитав лікар.

— Ні, вони зовсім не болять зараз! Мені, навпаки, так приємно буде перебирати ці чудові камінці.

Яких тільки камінців не було тут! І червоні, як усмішка, корали, і маленькі зірочки-діаманти, і рідкісні чорні перлини, і веселий смагард, і безліч простих камінців, але таких різнобарвних, ніби веселка упала на них і відбилася всіма своїми кольорами, щоб вони завжди веселили очі людей. А хвилі обточили їх краще від найвправні-ших майстрів.

— Я назбирав їх на берегах багатьох морів,— сказав лікар,— багато з них подарували мені мої друзі, що їздили по всіх світах. Перебираючи їх, кожного разу я ніби читаю цікаву книгу. Кажуть, що багато з цих камінців мають чарівну силу. Оцей смарагд береже від хвороб, а оцей чорний камінець з синіми жилками моряки беруть з собою в море, і він рятує їх під час бур. А хто має оцей мінливий червоно-золотистий, той може здійснити свої три щирі бажання. Ти відбери мені оті кругленькі рожеві камінці. їх я збирав сам, і вони нагадують мені і взимку ласкаве весняне сонце.

Зіна вибирала рожеві камінці і, справді, наче тепле сонячне проміння розлилося на столі. Навіть пальцям стало тепло.

— А навіщо ви відібрали ці рожеві камінці? — спитала Зіна.

— Я хочу послати їх у подарунок вашій дівчинці Асі,— мовив лікар.— Вона так грала сьогодні,— ніяк не можу забути! Справді, ніби сонце сміялося, і ніби не пальці, а білі метелики літали по клавішах.

Він не скійчив говорити, як раптом Зіна почула, що в неї дуже ріжуть очі. Вона швидко потерла їх.

— Ах, мені дуже боляче! — сказала вона. Лікар, немов не почувши її слів, продовжував:

— Але мені так хочеться зробити подарунок. Хочеш, я подарую тобі цей камінець трьох бажань?

Зіна з хвилюванням подивилась на нього.

— Як, я можу стати тим, ким хочу? Я можу забажати всього, чого мені хочеться? І все здійсниться?

— Так,— сказав лікар.— Цей камінець трьох бажань перейшов уже багато поколінь. Він переходить з рук у руки, бо виконує всього лише три бажання протягом трьох місяців. Хочеш мати цей камінець?

— О, звичайно!

— Так, будь ласка, бери його, і хай буде в тебе три місяці, поки не здійсняться твої три бажання. Чого ж ти •хочеш?

Зіна, не замислюючись, уперто й твердо сказала:

— Я хочу грати так само, як Аська!

— Ну? — здивувався лікар.— Хіба ти найбільше від усього любиш музику?

, — Вона скрізь перша,— вже не ховаючи серця, мовила Зіна,— і вона задається!

— Добре,— сказав замислено лікар.— Ти сьогодні ж почуєш, що граєш так само, як і вона. Але надалі все залежить від тебе. Через три тижні вона виступатиме на олімпіаді всієї країни. Ти можеш виступити разом з нею!

— Але ж я можу знову загадати бажання перед олімпіадою? — спитала Зіна.

— Е, ні,— засміявся лікар,— друге бажання ти зможеш загадати лише через місяць, а олімпіада через три тижні. Та й навіщо тобі? На сьогодні ти граєш так само, як і вона, і коли в тебе дійсно таке щире бажання грати, ти багато гратимеш і за цей час зможеш навіть перегнати її.

— Правда,— погодилася Зіна.— Тепер я їй зможу показати!

— Знаєш,— мовив лікар серйозно і ласкаво,— постарайся тільки зрозуміти, чого хоче Ася, тоді у тебе все вийде гаразд. Ну, що ж, а тепер давай подивимось на твої очі.

— Ні, ні! — заперечила Зіна.— Хай потім. Я хочу швидше спробувати, чи справді я граю так, як Ася? До побачення!

І вона швидко побігла, сховавши чарівний камінець у кишеню. А лікар усміхнувся і похитав головою.

* * *

Ніхто з дітей не знав, що в кишені у Зіни лежить чарівний камінець, і всі були дуже здивовані, коли почули, як вона грає. її руки сміливо і впевнено брали найважчі акорди і з блискавичною швидкістю виконували найскладніші пасажі. Ася сиділа уважна й серйозна, ніби боячись пропустити хоч один звук. Усі діти мимоволі поглядали не тільки на Зіну, а й на неї. Яке ж було їх здивування, коли по закінченні гри вона раптом кинулася Зіні на шию.

— Зіночко! Як чудово ти граєш! Я про це і не знала! Тепер ми разом виступатимемо на олімпіаді!

Зіна презирливо усміхнулась і сказала:

— Звичайно, аякже!

І вони вдвох поїхали за місто, на затишну дачу з великим парком, який просто переходив у ліс. У них були милі кімнатки, в яких стояли прекрасні роялі. І там у затишку і спокої вони готувались до олімпіади.

Тільки починали співати пташки в парку, як Ася вже сідала за рояль, і починала безконечні вправи.

Зіна натягала ковдру на вуха і бурмотіла:

— Ото ще задавака, щоб усі чули, що вона перша встає! Тільки виспатись не дасть!..

Після сніданку і вона сідала грати, але як нудно грати одне й те ж сотні раз! І як це Аська може! Зіна не витримувала і бігла в парк, там кидалась у гамак з якою-небудь книгою і мріяла, як вона переможе Асю на олімпіаді.

1 2 3