Люди Великого Серця

Чуб Дмитро

ЖИТТЯ ТА ФІЛОСОФСЬКІ ПОГЛЯДИ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ (1722 — 1794)

Серед діячів нашого минулого поет і філософ Григорій Сковорода заслужено вважається найбільшою постаттю як письменник, філософ і педагог від появи "Слова о полку Ігоревім" до Котляревського.

Та щоб краще оцінити його творчість, діяльність і вплив на суспільство, варто глянути на добу й обставини, серед яких він жив і творив. Тому не можна не підкреслити, що 18-те століття в історії України було винятково тяжким. Найбільшим лихом у 18-му столітті були нещаслива війна України разом з шведами проти Росії 1709-го року, що закінчилась великою поразкою для нас під Полтавою, та Руйнування Січі 1775-го року з наказу Катерини II. Можна б не згадувати тої жорстокости московського війська під час обох цих подій і в дальші десятиліття, коли б те масове винищення української людности і її провідної верстви не відбилося на духовому стані України.

Досить сказати, що всіх козаків, які потрапили під час війни 1709-го року до московського полону, було скатовано на смерть в найжорстокіший спосіб. Про це яскраво написано і в відомому літописі "Історії русів". По всій Україні ішла жорстока розправа з прихильниками гетьмана Івана Мазепи. В одному лише містечку Лебедин, як пише літопис, було закатовано 900 людей. В літописі читаємо: "Ця кара була звичайним Меншиковим ремеслом: колесувати (тобто класти на колесо і потім насаджувати колесо разом з прив'язаною людиною на забитий у землю кілок — Д-Н.), четвертувати (відрубувати по черзі руки та ноги, а потім голову — ДН.), а найлегша — вішати й рубати голову... Провини вишукувались, як пише літопис, — надійним способом — катуванням: києм, батогом і шиною, тобто розпеченим залізом, яким водили помалу по тілі. Той, що пройшов один іспит, потрапляв на другий. Загинуло таким чином 900 людей. Лишається поміркувати, — підсумовує літописець, — що коли за словами Спасителя, "Всяка кров, що проливається на землі, буде стягнута з роду людського ", то яке стягнення належить за кров народу руського(украгнсько-го), пролиту від крови Наливайка до сьогодні, і пролиту великими потоками лише виключно за те, що він шукав волі чи кращого життя на своїй власній землі і мав про це думки, властиві для всього людства".*

* Проф. М. Сумцов, Лебединська кара прихильників Мазепи. Уривок з "Исторіи Руссов" — в Хрестоматії з історії української літератури, Харків, 1922, стор. 185

Як бачимо, це тільки в одному містечку біля Охтирки закатовано 900 людей, а скільки таких катувань було по всій Україні? З літопису довідуємося, що нищили людей та спалювали їхні хати навіть тим, в кого було на постої козацьке ьійсько.

Яка жорстокість і бажання задушити навіть пам'ять про борців за Україну бачимо і з того, що після бою під Полтавою забитих козаків скидали до спільних могил, засипавши землею, втрамбовувавши, потім заорювали плугами, щоб і сліду не було, де ті могили. А щоб потім селяни не відшукали й не відправляли поминок, то з наказу московської влади, позрубувано було всі дерева та знесено всі будівлі чи хати, що були поблизу.

Більше того, коли в 1911-му році, копаючи глину для керамічного заводу, що й досі працює на околиці Полтави, робітники натрапили на кістяки одної з козацьких могил, то голова міста Полтави наказав негайно засипати і знову заорати. Отак Москва боялась української боротьби за самостійність.

Не менше нещастя спіткало Україну, пов'язане з Руйнуванням Запорізької Січі. Козацька старшина, на чолі з кошовим Петром Калнишевським, що не втекли перед навалою московського війська за Дунай, опинились на Соловець-ких островах. Дарма, що Калнишевському було вже 85 років, його теж заслали й посадили на 26 років до соловецької в'язниці, де він і помер, маючи 103 роки. Після Руйнування Запорізької Січі довго ще лютувала московська влада та московське військо в Україні, караючи за найменший непослух та симпатії до Мазепи, січовиків і української са-мостійности.

У таких обставинах в Україні довелося жити і працювати Григорієві Сковороді, який у 18-му столітті, після знищення Січі, будив приспану й пригноблену Україну, приспану думку, пропагував ідеї нових взаємин між людьми, готував ґрунт для відродження української нації. Тим то його слава й популярність під кінець його життя були настільки великі, що цього філософа у сірій свиті та смушевій шапці люди називали "мандрівною академією", а багато земляків вважали Сковороду й цілим університетом. Справді, діяльність Сковороди в ті часи розбуджувала людей, змушувала думати, гострила їхні погляди, кликала до науки, до знання, пізнавати істину, уміти відрізняти добро від зла.

Недаром з величезним впливом Сковороди пов'язують і відкриття першого університету в Україні, якраз в Харкові, де Сковорода викладав в колеґіюмі, мандрував по Харківщині, жив по селах, ширив свої погляди серед людей.

її шукали поміж учнями і послідовниками Сковороди, яких звали сковородинцями. Не дивно ж, коли 1802 р. проголосили збірку коштів на будову університету в Харкові, то найбільшими жертводавцями були учні та прихильники Сковороди, а тому за короткий час було зібрано 400 тисяч карбованців, а за три роки, тобто в 1805 році, університет був вже відкритий.

Тож не можна хоч хронікально не згадати і своєрідного життя цього видатного діяча 18-го століття, що був письменником, поетом, мислителем, композитором, педагогом і основноположником нової філософії в Україні і серед слов'янських народів.

Народився Григорій Савич Сковорода 22-го листопада ст. стилю або 3-го грудня за новим стилем 1722-го року в козачому селі Чорнухи, Лохвицького повіту, на Полтавщині, в родині заможного козака. Коли було йому 12 років, тобто 1734-го року, батько вирядив його до Києво-Могилянської Академії. За старими джерелами, він вирушив нібито в 1735"МУ році, коли йому було 16 років.

Київська Академія тоді була найвищим учбовим закладом, на зразок університетів, в усій тодішній Росії. Вона не була тоді суто духовною. Діти духівництва становили в ній тільки третину складу слухачів чи учнів. Київська Академія в ті часи обслуговувала не тільки Україну: сюди приїздили студіювати з Сербії, Румунії, Болгарії, Греції, Близького Сходу та Росії.

Наша Академія славилась тоді й тим, що вона була відкрита ще в 1632-му році (тоді як перший університет в Росії постав лише в 1755 р., на 123 роки пізніше), а її основоположником тоді був митрополит Петро Могила, якого Росія пізніше примусово забрала до себе, і він там став основоположником російської драми. Ректорами та професорами Київської Академії були відомі поети, письменники, драматурги, видатні культурні діячі, як Феофан Прокопович (письменник, вчений, культурний діяч); Георгій Кониський (автор драми "Воскресіння мертвих"); Симеон Полоцький (автор поезій, драм, теорет. праць з поетики); Є. Славинецький (перекладач, автор багатьох праць, філолог, укладач двох словників); І. Галятовський, митрополит Петро Могила, композитори Дмитро Бортнянський, Максим Березовський, Ар-тем Ведель та інші.

Викладали в Академії: поетику, граматику, риторику, філософію, слов'янську мову, тобто тодішню українську, польську, латинську, грецьку, старожидівську, німецьку, французьку, історію, географію, математику, астрономію, катехізис, співи, фізику, метафізику, етику, а на окремому факулььтеті й богословію для майбутніх священиків

За часів Сковороди в Академії в 1742 році навчалось

1234 учні. Хор складався з 300 співаків, оркестра — 100 осіб. В той же час книгозбірня Академії була одною з кращих: за 150 років там було зібрано безліч видань різними мовами. При Академії вув свій театр, де артистами були слухачі Академії, а авторами драматичних творів, які там ставили, були професори піїтики Феофан Прокопович, Георгій Ко-ниський, Митрофан Довгалевський та інші. Тож недаром у 17 — 18 стол. викладачами духовних семінарій і в Росії були переважно випускники Київської Академії, де і Сковорода здобув добрі знання й освіту.

Сковорода мав добрий голос, ще дома в Чорнухах, співав у хорі, читав у церкві "Апостола" і мав нахил до музики, а, головне, що мав велике бажання до науки. Прибувши до Академії, Сковорода швидко здобував великі успіхи в навчанні. Але в 1741-му році для придворного хору цариці Єлисавети набирали з Києва молодь з гарними голосами. До того числа потрапив і Сковорода. Це було на початку грудня, а 21-го грудня вибрані співаки були вже в Петербурзі.

Передбачлива цариця, влаштувавши державний переворот і захопивши владу, готувалась до коронування, тому побільшувала свій хор українцями, які здавна славились добрими голосами. Хором тоді довший час керували теж українці — два ієромонахи з Києва, також наш композитор Дмитро Бортнянський, а в хорі співав композитор і співак Максим Березовський, учень Київської академії, автор багатьох пісень, опер, які з успіхом ішли в Італії, де він належав також до Болонської академії.

Тож при царському дворі в хорі переважали тоді українці, щоразу там чути було українську мову. До того ж при дворі була ще й група кобзарів, серед яких був відомий сліпий кобзар на прізвище Любисток. Навіть господарськими та організаційними справами керував українець. Цьому засиллю українців сприяв фаворит цариці Єлисавети Кирило Ро-зумовський.

Цікаво, що співакам того хору платили 25 карбованців на рік та 5 відер горілки. Але праця була виснажлива: репетиції хору щодня забирали по шість годин. З Петербургу Сковорода 4 рази їздив до Москви, зокрема на коронування цариці Єлисавети та на весілля Софії Фредеріки, майбутньої лютої цариці Катерини 2-ої, яку Єлисавета викликала з Штетіна, і вона одружилась з племінником Єлисавети, Карлом Уль-ріхом, майбутнім Петром Ш-м, що приїхав теж на її виклик з Галле (Німеччина). А щоб перевести їх обох з лютеранської віри на православіє, то викликали з Києва вихованця Київської академії проф. Симеона Тодорського, який досконало знав і німецьку мову, а тому навчав їх обох російської мови.

Живучи в Петербурзі при царському дворі, Сковорода знав багато страшних залаштункових злочинних справ царського двору. Недаром він писав в одному своєму творі: "Царів і тиранів ми часто, всупереч нашій волі, вихваляємо".

1 2 3 4 5 6 7