Його підсмалювали горючим віхтем соломи. Зблід.
— Де Кричевський, хлопе? — ревів зі злими вогнями в очах німецький рейтар.
Шварцгольц кивнув головою:
— Скатувати драба!
В'язнів відвели, поштовхуючи рукоятями палашів. Тінь непевности лягла над табором, тінь гірша, як ворожа навала, як штурм тисяч невгнутих твердих хлопів. Шварцгольц звісив голову. Не спав цілу ніч, і тепер приходиться чатувати, чатувати. Здалеку доходили стогони катованих і дратували його ще більше.
— Сказали хлопи що?
— Ні!
— Живуть?
— Ні!
— Всі вони однакові! — прогугнявив до себе.
Тепер вислав рапорт до Радивила з дивною вісткою про чудний маневр Кричевського. Але Радивил уже знав про наказного гетьмана. Кричевський, якого він сподівався з півночі, появився з полудня. Радивил мусів у поспіху перекопувати табір. Його оборонні споруди були звернені на північ, тепер треба було боронитися з півдня.
Кричевський минув лісами знищені села і сплюндровані двори і, пройшовши десятки миль манівцями, став з регіментами хлопськими на полудні від литовського табору.
* * *
Діаріуш сотника Марка, київського полку, під регіментом наказного гетьмана пана полковника Кричевського.
З-під Лоєва, — 29 юлія. Вночі регіментар об'їхав у сто коней ворожий обоз. Опісля скликав consilium de praesens, були отамани і полковник Пішко. Усі ми бачили, що бій буде пропащий і не вірили, що від гетьмана могли прийти листи з упевненням помочі достаточної і значної.
Наказний гетьман казав, що незрушенно маєм стояти, програємо бій, чи виграємо. Ворога треба бити частями. Він розділений в Лоеві і в Річиці Його певне не зможемо розбити, але мусимо штурмувати, давати мужній відпір та нанести йому такі шкоди, щоби він, ослаблений, не міг рушити на Київ.
Обоз литовців є модно збройний, опоясаний широкими ровами, зміцнений палісадами і землею І піхотою сильно обсаджений. Ззаду стоїть місто спалене і знищене. Поміж нашими шиками і литовцями пливе ріка, а на ній невеликий але добрий міст. Так розповів регіментар, що люстрував поблизькі обозові поля, об'їжджаючи їх уночі
— Що нам гуcари і рейтарі! — казав, — вони добрі у вільному полі, а не тут серед багон і лісів.
30 юлія. Я дивився, як рушили в атаку, Ішли регіменти піхотні з рогатинами й топорами, аж земля почорніла від людей. Перед ними рушили ex preparaia bellica кінні київського полку.
Ворожі чати чвалом рейтарувалися за вали обозу. В перших рядах оборони стояла венгерська піхота Радивила. Наше праве крило під полковником Пішком знайшло вигідний прохід ex opposito мосту, впало на греблю і наскочило на міст. Тоді ліве крило рушило до переду і перейшло ріку.
Литовці з обозу напали сильним вогнем, страшною пальбою з мушкетів і гармат. З двісті наших поклали на полі, а решта збігла з коней і окопалася Тоді Радивил вишикував контратаку кавалерії, щоби збити наших з моста. В баталії серед страшного гуку гармат і ломоту бомб, не чути було власного слова. Київський комонник відбив рейтарів і тоді Радивил кинув важку гусарію. Земля гуділа під панцирними, шум крил наче буря Не помогли мушкети і топори, Гусарія прорвалася крізь наших, змела їх, втовкла в землю. Хто остався живий збіг до лісу і звідсіля вдарили мушкетним вогнем по гусарах. Лави кінних захиталися, збилися. На них наскочив київський комонник. Сікли гусарів, не давали пардону і багато з них пішло на той світ.
Тоді вийшли в поле рейтари Тізенгаузена і драгуни Нольда, а за ними німецька піхота. Київські били їх з чола, ex opposito, а граничні полки кинулися на крила.
Тут рейтар якийсь звалив мене з коня палашем, на щастя криця зсовгнулася по панцирному нараменнику. Я ледве доплентався до лісу.
Але тепер in praesentia самого Радивила, литовські хоругви рейтарувалися з тривогою і бігом до обозу. Тоді появився комунник в триста люда, які вертались з реконесансу. Вони вдарили ззаду на київський комонник а литовці Радивила, завваживши поміч, рушили знову до штурму. Київські відбили атаку, але мусили, густим вогнем обороняючись, відійти до ліса в сторону Дніпра.
В лісі окопалися дивно скоро, клали вали з трупів людей і коней, поробили засіки і заложили обоз без гармат і без провіанту На ніч поставили фурвахи і нічні стражі
Вночі полковник Пашко питав невільників. Казали, що в гусарії згинув полковник, два майори і сім капітанів, а далі п'ять хорунжих, чотирнадцять добошів і багато жовнірів. Опівночі наші сотні відібрали ордонанс наказного гетьмана, щоби на баталію були готові, зброю і амуніцію in promptu готовили[9].
* * *
Подобайло кляв тяжко, стоячи над Дніпром. Ще в полуднє він, почувши відлуння бою, наказав переправу через Дніпро, щоб ударити в допомогу Кричевському.
Ріка бистро точила жовто-мутні води і з великою силою рвала вперед. Всі луги і поля були залиті водою. Сотні переправлялися зі зброєю. Людей забирала вода, ледве добрі плаваки дісталися на другий берег. Хто переплив, той негайно окупувався на болотистому березі і приготовляв позиції для інших. Коли останню майже повну сотню повстанців порвала вода, Подобайло закинув переправу. І так мало хто вже залишився на цьому березі.
Горностай переплив ріку і перебрав команду. Гомін бою стихав, тільки час від часу залунав мушкетний постріл. Оглянув людей. Було їх зо три сотні до краю втомлені, з самими топорами й шаблями. По другому боці ті, що залишилися, готовилися до вогню. Горностай понурився. Мушкетний вогонь через ріку не міг бути цільний. Тоді побачив, що на його окопи женуть драгуни Гансгофера, а з боку рейтари з Радивилом на чолі.
Баталія була коротка. Повстанців відкинули у ріку, мало хто врятувався. Ранений загинув у ріці сотник Горностай.
Кричевський кинув на допомогу кінноту. Заки козаки вспіли забігти на місце бою, Огтенгаузен сипнув на них вогнем з гармат.
Змучені до краю і збиті артилерією козаки завернули у ліс.
Рано до схід сонця литовці рушили до штурму на козацькі окопи. Сотні відповіли сальвами вогню. З палашем у руці згинув полковник Ропп, внедовзі звалився Больт. Литовці захиталися і тоді повстанці рушили до наступу.
— Вперед, вперед! — кричали отамани.
— Слава! — гриміли хлопи з рогатинами і косами насторч, з довбнями і господарськими сокирами. З флангу сипнули вогнем мушкети. Дими пороху потягли лісом.
Литовська артилерія відповіла гранатами. З шумом пролітали вогнисті кулі, важкі гаубиці рвали вогнем, сам Огтенгаузен подавав ціль.
В той час ревнуло з лісу. Зі свистом гнали залізні кулі не на шики литовців, а на артилерію Огтенгаузена. Малі козацькі гармати не грали довго. Не стало пороху. Замовкли розбиті гаубиці, смоляні кулі поранили гарматників, і сам Огтенгаузен лежав з розпореним тілом і вмирав. Вечором Марко завважив, що литовські війська відійшли до табору. Під самі вали гналися за ними кінні козаки. Темний похмурий вечір покрив поле бою.
Вночі над мертвим полем біля лісу заблимало полум'я смолоскипів. Хиталися смольно-червоні світла і темні тіні похилялися над мертвими і раненими вошами. Шукали наказного гетьмана.
Кричевський лежав на землі. Фельдшер приклякнув біля нього і торкнув рани.
— В Божих руках! — сказав тихо.
Кричевський важко дихав, кирея на грудях була закривавлена, на лиці чорніла закипілою кров'ю велика рана.
Марко присвітив смолоскипом і фельдшер оглянув рану. Куля вибила око і вийшла через шию.
Кричевський порушився. Марко нахилився до нього.
— Мій наказ! — почувся тихий шепіт. — Ми виконали завдання, Радивил не піде на Київ. Відійдіть вночі тихо до Хмеля.
Кричевського взяли на ноші. Сотні за сотнями збиралися відійти з поля бою. Ранених брали з собою, не було цирульників ні сповідників. Їх несли на сплетених з галуззя ношах. Тільки вмираючих залишили на полі.
Кричевський обернув голову до Марка:
— Винесіть мене на окопи і залишіть на полі бою. Мені не треба більш нічого. Хто з старшин вмирає?
— Невмерицький важко ранений. Теж Шапка — Хотольський син войського вітебського.
Шапка мав обірвані ноги, догоряв. Невмерицький бажав лишитися з Кричевським.
Залишили їх на краю лісу біля дерев на жовтому глинястому окопі.
Опісля продефілювали сотні. Сотники і отамани салютували голими шаблями, козаки твердо гляділи на обличчя свого полковника, освітлене червоним полум'ям смолоскипів. Далеко загоріли села. Це Радивил освітлював собі дорогу, не виставляючи ні чат, ні охорони. Відходив на Литву.
Рано литовський під'їзд під'їхав під козацькі окопи. Останнім промінням живих очей сотник Шапка-Огольський побачив свого колишнього друга рітмайстра Смольського як цей над ним похилився.
Кричевського і Невмирицького занесли на ношах до Радивила. Князь хотів випитатися, які є дальші плани Хмельницького, але вони не відповідали, мовчали. Привезли й інших ранених. Був між ними Бруяка, брат полковника, Ясько Трухомовка і багато інших.
Радивил не цікавився тепер полоненими, вони спокійно ждали своєї відомої долі. Князь приклякнув біля Кричевського, який лежав тепер на польовому ліжку перед шатром Радивила. Фельдшер князя вичистив і прикрив рану наказного гетьмана
— Станіславе, друже! — промовив князь і поклав руку на його голову. — Прости мені, але чому ти з Хмельницьким?
Кричевський порушився.
— Гетьман іде з тридцяти тисячами добірних козаків і п'ятнадцятьма тисячами татарської кінноти.
Більше не сказав ні слова. Упав у гарячку, бачив свої сотні, що гинули, чув крики розпуки і гомони минулого бою.
— Бийте, бийте, за вікторію, за Україну!
Радивил обняв його рам'я.
— Тихо, друже, тихо!
Кричевський кидався у гарячці і кричав:
— Чого то мало стільки люду втратити?
З розпукою бив головою об залізне ліжко. Бруяка підійшов і взяв Кричевського на руки.
Кричевський випрямився, охляв.
Настала скорботна тиша. Скинули шапки.
Заки висипали могилу, стяли всіх полонених. На найвищій могилі, в якій спочивав навіки сам Кричевський, Радивил казав зробити хрест і напис:
KRZICZEVIUS
COSACORUM REBELLIUM DUX
Ще тиждень стояв Радивил, не знаючи, що далі робити.