Северин витягує білет, називає номер. Нарешті черга Марго — їй дістається композиція Дощ — музика зі звуками дощу. Вона танцює красиво, креативно, віддаючись танцю, який перетворюється ніби в особливий ритуал. Всі аплодують. Северин уважно спостерігає, починає розуміти, хто це. Настає черга Северина — він танцює круто, енергійно — йому теж аплодують. Тепер черга Антуана — він рішуче йде до Марго і запрошує її на танець — вона йде за ним, вони танцюють удвох.
Антуан робить знак Борису, той щось шепоче Віктору — вони відходять углиб клуба.
Лунає мелодія дзвінка, якась романтична, Рита помічає, що Віктор лишив телефон, дивиться, що це Каріна, бере телефон, виходить із ним на вулицю, відповідає.
РИТА. Алло.
КАРІНА. Ой, я мабуть, не туди втрапила.
РИТА. Каріна?
КАРІНА. Так. а з ким я говорю? Мені потрібен Віктор.
РИТА. Це Рита. Не кидай трубку.
КАРІНА. О, то він тебе знайшов. З Віктором щось сталося?
РИТА. Ні-ні. все ОК, просто відійшов і забув телефон, а я. хотіла поговорити з тобою.
КАРІНА. Зі мною?... Мені здавалося, ти була дуже не рада мене бачити.
РИТА. Тоді так. Але я на рік старша. Скажи, це правда, що ти пішла від нього через мене?
КАРІНА. Так. Мене вразила ця історія і як він повівся з тобою і твоєю мамою.
РИТА. А чому тоді ти дзвониш?
КАРІНА. Хотіла сказати про твій день народження, щоб він привітав . До речі, вітаю.
РИТА. Дякую, несподівано приємно. Скажи, а ти його ще любиш?
КАРІНА (пауза). Може, й люблю. Але це вже не має значення.
РИТА. Ні, це має значення. Він тебе теж любить.
КАРІНА. Це він сам тобі сказав?
РИТА. Сказав, але. не мені. Тобто мені. але він думав, що не мені. Це складно пояснити — це треба бачити. Одне слово — якщо ти ще любиш — приїжджай — у мене тут вечірка в клубі Аліса, танці, сюрпризи, весело, правда. Ну і забирай його.
КАРІНА. Куди забирати?
РИТА. Куди хочеш. Просто я зрозуміла. Він і мене шукав — через тебе, щоб повернути тебе. Я вже не зможу його любити. А мама — та взагалі його ненавидить. Він нам не треба.
КАРІНА. А, то ти — на тобі, Боже, що нам не гоже?... Знаєш, я йому більше не довіряю.
РИТА. А може, у вас усе вийде не так, спробуй.
КАРІНА. Ти думаєш, варто дати другий шанс?
РИТА. Так. Коли я говорила з ним просто так, ніби з чужим. Нічого так, може бути.
КАРІНА. А чому ти це робиш для мене?.
РИТА. Ну. Ти хотіла зробити щось для мене. А я теж не хочу тобі нічого ламати. Нащо? Він мені чужий і вже ніколи не стане рідним. Так що, приїдеш?
КАРІНА. Приїду. Але ніколи не кажи ніколи. Рит, а може ми якось просто зустрінемось?
РИТА. Ми вдвох?
КАРІНА. Так. Може, це дурня, але мені чомусь здається, що ми можемо. подружитися.
РИТА. Ну. якщо чесно, з подружками у мене зараз повний швах.
КАРІНА. Тоді я зараз приїду. І ще я тебе запрошую на каву на наступному тижні.
РИТА. Ну, каву я не п'ю. Але на сік можна чи коктейль. молочний.
КАРІНА. Ой, точно, ти ж іще маленька. Добре — і на тістечка. Ти любиш солодке?
РИТА. Солодке — так. Домовились.
Рита не помічає, як за її спиною опиняється Антуан, який чує останні фрази.
РИТА (повертається і налітає на Антуана, здригається). А-а.
АНТУАН. Чого ти?
РИТА (відступає). Ти так тихо підійшов — я тебе не помітила.
АРТУР. Просто ти була захоплена розмовою. Побачення?
РИТА. А якщо так, то що?
АРТУР. Цікаво. Приходиш з одним — побачення з іншим. Ти з ним дружиш, чи то як?
РИТА. Чи то як. А тобі яке до того діло?
АРТУР. А якщо є, тоді як?
РИТА. Якщо є що?
АРТУР. Якщо є сюрприз... Ти ж, здається, любиш сюрпризи?
РИТА. Ну. якщо вони приємні.
АРТУР. Я певен, що цей буде приємним.
РИТА. Ти завжди такий самовпевнений?
АРТУР. Завжди. А що, тобі це хіба не подобається?
РИТА. Не завжди. І де твій сюрприз?
АРТУР. Не тут. Ходімо зі мною — тут я не хотів би цього показувати.
РИТА. Чому?
АРТУР. Цей сюрприз тільки для тебе. Ідеш?
РИТА. Ну, добре. Але якщо недовго. Веди..
Антуан із Ритою йдуть в умовному напрямі до парку. За ними вискакує Борис, озирається, натягує шапку на обличчя, одягає широкий плащ чи щось інше, теж іде швидким кроком.
Виходять Артур і Северин, озираються.
АРТУР. Ну що, проґавив, хлопче? Вони пішли.
СЕВЕРИН. Хто з ким?
АРТУР. Думаю, що Антуан і. Ти вже зрозумів, хто?
СЕВЕРИН. Зрозумів. І навіщо їй це було потрібно? Цей маскарад?
АРТУР. А навіщо тобі пірат Бенні?...
СЕВЕРИН. Звідки ви дізналися? Я про це нікому.
АРТУР. Здогадався.
СЕВЕРИН. А вона?
АРТУР. Не знаю. А що ти зробив, щоб вона здогадалася? Нічого? Відпустив з Антуаном? Ну мовчи далі, бережи енергію — буде в тебе до фіга. І що робитимеш далі, герой?
СЕВЕРИН. Ще не знаю. Якщо їй подобається Антуан, я не хочу бути третім зайвим.
АРТУР. Ти ж борець — і здаєшся, як слабак, без бою?
СЕВЕРИН. Це не бій.
АРТУР. Бій. І ти його ще не програв.
Затемнення.
СЦЕНА 19
Висвітлюється в глибині сцена в парку — Борис нападає на Риту-Марго, яка йшла з Антуаном, але вона реагує швидше свого супутника, відбивається, зриває шапку — це Борис.
РИТА. О-па, Борька!
БОРИС. З дубу рухнула? Ти чого б'єшся?
РИТА. Я? А ти чого нападаєш? То ти справжній бандит чи фальшивий?
БОРИС. А ти фальшива Марго? Я пізнав її — це ж Ритка-каратистка...
АНТУАН. Уау, то ти нас розвела, як лохів.
РИТА. Ви самі себе розвели. Марго — це теж моє ім'я, я — Маргарита. Можна Рита, а можна Марго. А ви що думали, я багата і хотіли пограбувати?
БОРИС. Та ти що, він просто хотів показати, який типу крутий мачо.
РИТА. Це і був сюрприз?
АНТУАН. Я просто хотів романтики: порятунок — поцілунок. а ти сама все зіпсувала.
РИТА. Ясно. Ну, сорі, мені фальшивий лицар не треба. Бачила я такі сюрпризи — в труні в білих капцях. Ідіть ви, хлопці, з такою романтикою. в ліс.
АНТУАН. Теж мені королева Марго знайшлася. Ритка-маргаритка. Хочеш вити на місяць — прошу, а ми вертаємося в клуб. Пішли, Борь, нас тут не люблять.
РИТА. І не надійся.
Вона йде сама вглиб парку. Антуан і Борис виходять, назустріч їм постать в каптурі.
СЦЕНА 20
На сцені з'являється Оксана, майже біжить до клубу, назустріч Артур і Северин.
АРТУР. О-па, схоже, у цієї жінки щось сталося.
СЕВЕРИН. Здається, це мама Рити.
АРТУР. Така молода? Та вона сама, як дівчинка.
ОКСАНА (підходить до входу). Не підкажете, клуб Аліса — тут вхід?
АРТУР. Тут, а ви когось шукаєте?
ОКСАНА. Дочку свою Риту. Не могли б ви її покликати?
СЕВЕРИН. Її там немає.
ОКСАНА. А де вона?
АРТУР. Здається, пішла у сквер.
ОКСАНА. О Боже, я ж її просила. тільки не це.
З'являється Віктор, слухає їх деякий час непоміченим.
АРТУР. Та не хвилюйтесь, вона не сама, напевне, з однокласником.
ОКСАНА. З Антуаном?
АРТУР. Схоже на те.
ОКСАНА. О ні, з цього франта мало толку. Боюся, щоб не сталася біда.
СЕВЕРИН. Біда? (Артуру). А ви бачили, як вона пішла з Антуаном?
АРТУР. Ні, здогадався. А з ким іще?
СЕВЕРИН. Просто я бачив одного. чувака. дорослого. який стежив за нею.
АРТУР. Стежив? Ти певен?
СЕВЕРИН. Не певен. Але мені здалося це підозрілим — бо він ховав обличчя.
АРТУР. Оце мені зовсім не подобається.
ОКСАНА. Якщо так, це жахливо! Я піду її шукати.
АРТУР. Стривайте. Так що могло статися? Кого ви боїтесь? Як він виглядає?
ОКСАНА. Я не знаю, як. Ми переселенці, там лишилася квартира, її зайняла сусідка і вимагала, щоб я віддала гроші і переписала квартиру на неї. А я. Мені так хотілося, щоб у Рити був день народження, це все, що у мене було. Я не думала, що ці погрози всерйоз. І сьогодні сказала твердо ні. Я дурепа? Треба було віддати ці довбані гроші?...
ВІКТОР. Чому ти мені не сказала? Я маю кошти, я б міг заплатити.
ОКСАНА. З'явився? Ну-ну. Чому не сказала, що її хочуть убити? Бо ти теж хотів її убити...
ВІКТОР. Ну це ж зовсім інше!
ОКСАНА. Інше? А для мене немає різниці.
АРТУР. Так, зараз немає часу на мемуари і розбори польотів.
ВІКТОР. Так, може, запропонувати їм гроші зараз?
ОКСАНА. Там телефон не відповідає, я не знаю, як зв'язатися.
АРТУР. Все одно шантажистам не можна платити — бо це буде нескінченно.
ОКСАНА. Але що тепер робити? Раптом її вже схопили і повели в підвал. Я піду в сквер.
ВІКТОР. Чекай, я піду з тобою її шукати.
СЕВЕРИН. Я теж піду її шукати.
АРТУР. Ні, чекайте, треба покликати всіх і розподілити по парах, хто де шукає.
ВІКТОР. А куди поділась Марго? Бо в мене зник телефон.
АРТУР. А, ти ж нічого не зрозумів. Марго, це і є Рита.
ВІКТОР. Не може бути, а я їй такого наплів. А я боявся, щоб вона собі щось не зробила.
АРТУР. Тільки не Рита! Напевне, це був розіграш, перевірка на вшивість.
ОКСАНА. Її звати Маргарита — можна Рита, можна Марго.
Підходять Леся і Люся, чують останні фрази.
ЛЮСЯ. Вау, нічого собі, ну круто!
ЛЕСЯ. А я відчувала, що щось тут фальшиво.
ЛЮСЯ. А до речі, чому їй не можна передзвонити?
ОКСАНА. Я пробувала. було поза зоною.
АРТУР. То може в підвалі, а зараз?.
ОКСАНА (дзвонить). Знов поза зоною.
АРТУР. Віктор, а твій телефон?
ВІКТОР. Я не пам'ятаю його — недавно новий номер.
АРТУР. А хто його може знати?
КАРІНА (підходить). Я знаю.
ВІКТОР. Каріна? Як ти тут опинилась?
КАРІНА. Мене запросила Рита. А що тут сталося?
АРТУР. Рита пропала, і є підозра, що сталася біда.
ОКСАНА. Її могли взяти в полон.
ВІКТОР. В полон беруть на війні, а це просто бандити.
ОКСАНА. А у нас війна, може, ви не помітили, але це так.
АРТУР. Так, зараз треба негайно прочесати сквер, але не йти по одному — у нападника може бути зброя, тому нам треба бути дуже обережними .
ВІКТОР. Так може тоді поліцію?
ОКСАНА. Поліцію? Поки вони приїдуть. якщо приїдуть. Та й хто зараз арештовує тих терористів? Вони ж відкупаються на раз.
АРТУР. Так, тоді Каріна — телефонуй.
КАРІНА (телефонує). Не беруть.
Виходять Антуан і Борис.
АРТУР. О-па! Антуан, а Рита не з вами була? Чи то Марго? АНТУАН. Ну, спершу була. Замаскувалася. Ми розійшлися. ВІКТОР. Ви що, залишили її саму? Дівчину одну в темному парку? БОРИС. Ага, з такою самому йти небезпечно.
АРТУР. А, це свіжий синець — від неї?
БОРИС. Ну. хто ж знав? Я ж "понарошку" хотів напасти, а вона того — каратистка.
АНТУАН. Вона сказала, що хоче гуляти сама, і захисники їй не треба.
ЛЕСЯ. А, все ясно, Антуан хотів розіграти лицаря.