Щасливий патріарх-артист" 844.
Радощів Тарасові додала ще й графиня Толстая, подаючи йому надію, що, може, й пустять його до столиці в Академію. А 24 грудня саме на кутю у Тараса був "праздников празд ник и торжество из торжеств"! О 3-й годині ночі приїхав Щепкін...
Шість день раював Шевченко; щість день Щепкін був у Н[ижньому] Новгороді і тричі грав на сцені, виступивши один раз в найліпшій своїй ролі Чупруна (жарт Котляревського "Москаль-чарівник").
Одним ментом задля Шевченка минули ті щасливі шість день. На превеликий жаль, у нас нема жодної звістки, про що переважно йшла тоді бесіда у Тараса з Щепкіним В Тарасовому журналі, за дні перебування Щепкіна у Н. Новгороді з 25 до 29 грудня, нічого не записано, а 29-го читаємо: "О 1-й годині з півночі поїхав від мене Щепкін. Я, Овсянников, Брилкін і Олійников провели мого великого друга до першої станції. Шість день повного радісного життя! І чим я відплачу тобі, мій єдиний друже? Чим заплачу за оце щастя, за оці радісні, солодкі сльози? Любов’ю? Таже я давно люблю тебе. Молитвою? Опріч щирої молитви за тебе, я нічого не маю".
І другого дня поет ще не прийшов в себе після чарівного, гарного видіння: все ще перед очима у його стояли Городничий ("Ревізор" Гоголів), Михайло Чупрун і Любим Торцов ("Бедность не порок" Островського). "Але яскравіш і блискуче-променисто, більш за великого артиста стоїть великий чоловік, що рахманно так усміхається, мій друзяка, єдиний, мій щирий, мій незабутній Михайло Семенович Щепкін!.." 845
844 Записки... — С. 155. [Запис від 21 груд. 1857 р.].
845 Ibidem. — С. 156.
Щепкін налив Тарасове серце повно до краю високим вражінням: воно било великою, може, чи й зримою кому хвилею високого духа і серця. Та хвиля пригноблена була десять років. Враження чистого, огрійливого була сила-силенна; виливши частину його в журналі, Тарас частину виливає в листі до графині Толстої, писаному 2 січня р. 1858. "Я щасливий, — пише він, — без краю щасливий, маючи такого друга, як Щепкін... Він трьома спектак-/425/лями довів нижегородців до тремтіння, до захвату, а мене переніс не на сьоме, а на семидесяте небо... Яка жива, свіжа, поетична натура! Великий артист, великий чоловік і, кажу гордо, мій найщиріший, найніжніший друг. З оцього через край повного щастя я був не при собі і не спроможен був взятися за перо, щоб написати до вас" 846.
Знов із листа до Куліша 847, писаного за тиждень після виїзду Щепкіна, знати, що почуття радощів не втихомири лося, не уляглося в Тарасовому серці. "Наробив він мені, оцей старий (Щепкін), лиха: і досі ще ходжу неначе з тяжкого похмілля від його колядок. Учистив старий, аж пальці знать! І де у його взялася така жива, сердешно тремтяча натура? Диво, та й годі!"
846 Русск[ая] стар[ина]. — 1877, — Кн. X. — [С. 291 — 292].
847 Основа. — 1862. — Кн. V. — С. [11]
VII
Недовго, одначе, ясне сонце радощів світило Тарасові і гріло його серце. Ледві минув місяць, як душа його була охмарена зовсім несподівано, гидко і вразливо.
Річ відома: де люди, там і заздрість. Де заздрість, там і брехні, і покліп. В натовпі людському завжди трапляються люди, що заздрять, не переносять людей видатніших, хоч останні їм зовсім не стоять впоперек дороги, а проте їх нечисте, неблагородне, хоре на егоїзм серце завжди пильнує принизити людину видатнішу, причавити її, щоб вона не стояла вище, а була коли не нижче, дак хоч врівень з усіма. І часто-густо в таких випадках хорі морально егоїсти уживають найпаскудніших заходів, щоб нашкодити тому, кого природа поставила вище за їх на цілу, як кажуть, голову.
Так трапилося і з Шевченком в Нижньому Новгороді. Знаємо, що він нікому тут і ні в чому дороги не переходив популярності він ніколи не шукав, не бігав за славою, а вона сама рвалася до його і через двері, і через вікна. Отже, таки знайшлася якась "добра" людина, що зохотилася пускати про його покліп, сіяти неславу. Звісно, той, про кого брешуть, завжди останнім довідується про брехні.
Так було і з Шевченком. Впивається він собі споминками тих радощів, що надав йому Щепкін, і байдуже собі, аж ось з початку лютого приходить до його лист, де старий друзяка його, Михайло Семенович, з розжалобленого серця пише про /426/ його "недоладне і нетверезе" життя. "Чим мені запевнити його, — каже собі по думці Тарас, — що се неправда?" 848 10 лютого він пише до Щепкіна 849: "Яка оце сорока-брехуха на хвості принесла до тебе, що я тут нічого не роблю, тільки бенкетую? Брехня! єй-же Богу, брехня. Ти ж сам гарненько подумай: хто ж нас шановатиме, коли ми самі себе не шануємо? Я ж уже не хлопець нерозумний і від старості, слава Богу, не одурів, щоб таке виробляти, як ти пишеш. Плюнь, мій голубе сизий, на оцю паскудну брехню і знай, що коли мене неволя і горе не побороли, то сам я не звалюся. А тобі велике-превелике спасибіг за твою щиру любов. Я аж заплакав на старості, як прочитав твоє письмо, повне чистої, некупленої любові... Люби мене оклеветаного".
Можна б вгадати і назвати оту "сороку-брехуху", але се про нас ваги не має. Ліпше погляньмо: чи не гуляв, не пиячив часом справді Шевченко в Нижньому Новгороді? Нехай він сам дасть нам відповідь в своєму журналі, де він нічого не таїв.
848 Записки... — С. [171 — 172].
849 Редакція "Киевской старины" надруковала оцей лист (кн. II. — 1885 р. — С. 333) яко писаний Шевченком до Максимовича, та ще й запевняє, що "поет виправдується перед своїм другом, очевидно, против..." брехень. А в примітці до листа, де річ іде про лист директора харківського театру і сказано, що "Тетяна цілує тебе як батька рідного", редакція "Киев[ской] стар[ины] " додала, що, мабуть, річ іде про Піунову і перехід її на столичну сцену. Не збагнути мені, яким робом можна було шановній редакції наробити стільки і таких грубих помилок! Досить самого змісту сього листа, щоб запевнитися, що він не до Максимовича. До останнього Шевченко не вдався б з таким щирим, сердечним словом! З Максимовичем тоді не було навіть приятельсько-теплих стосунків у Тараса. Зазирнувши до Тарасового "Дневника" (журнала) в "Основу", легко було побачити, що се лист до Щепкіна і що Тарас піклувався про перехід Піунівни, як се будемо бачити, на харківську, а не на столичну сцену. Одначе, цікаво б вияснити, яким чином лист до Щепкіна опинився в паперах Максимовича... Редакція "Киев[ской] старины" правду сказала: "Ничто так не случайно, как судьба писем". Тим-то, скажу я, друкуючи листи видатніших людей, треба поводитись з ними вельми уважно і обережно. Додам, що редакція помиляється, гадаючи, що переписна Шевченка з Максимовичем була "деятельною и обильною". Ні, не була вона такою: принаймні сього ні з чого не знати. Швидше навпаки, як побачимо се з фактів і як се знати з книги Чалого.
Ми відаємо вже, що нашого поета нижегородці приязно вітали, часто кликали його на обіди і на вечері, але ж про яке-будь пияцтво в тому товаристві не може бути й речі. Про яке пияцтво можна говорити у директорки дівочого інституту Дорохової або у небоги губернатора Голинської, у губернського маршалка Болтіна, у Варенцова, у Граса, /427/ у Якобі, у Попова, у Татаринова, у Даля, у князів Голіцина, Трубецького і ін. Так де ж ото, у кого "бенкетував і пиячив" Шевченко?
Хіба чи не "в дворянському клубі"?850. Правда, інколи Шевченко заходив туди. Клубу він взагалі не любив, а заходив туди більш за все за тим, щоб послухати бесіду приватну поміж шляхтою про визволення кріпаків. Се питання вельми його цікавило, тим паче що у Ниж[ньому] Новгороді була значна "партія" поклонників кріпацтва і на з’їзді шляхти вона пильнувала загальмовати визволення. Тарас признається в журналі, що у клубі двічі траплялося йому "пьянственное глумление": раз з приятелями після вибору старшин, а вдруге на щорічному обіді, "де була гуртова гомерична випивачка". Признається ще, що "з досади", коли його обікрадено, він "нализався"; нарешті четвертим разом він був "несподівано на півп’яному музичному вечері" 851 Нехай, скажемо, що й на сьому вечері він "нализався", але сі всі чотири рази трапилися задовго (останній за три тижні) до приїзду Щепкіна; значить, "сорока" не про сі рази "стрекотала". Нарешті, зауважимо, що у Шевченка була така сила роботи, що не було й часу "бенкетувати". Ми вже бачили його щоденну працю, коли не коло малюнків, дак коло портретів, коли не над літературою, дак коло листо вання з приятелями.
З тих листів поета, які досі оголошено, знати, що він з Нижнього Новгорода написав не менш 30 листів і щодня провадив свої "Записки".
Виходить, що фактів "бенкетування і пияцтва" треба шу кати вже після виїзду Щепкіна з Ниж[нього] Новгорода, себто впродовж січня 1858 р. Але за сей час в журналі нема навіть і натякання хоч би на невеличке "пьянственное глумление", навпаки, виразно бачимо, що тоді саме не в інтересі Тараса було б випивати: він заходжувався тоді саме біля такої чистої справи, яка, навпаки, вимагала у його найбільшої тверезості.
Таким чином, "сороччина" брехня дійсне була клеветли вою брехнею.
850 Клуб-касино.
851 Записки... — С. 149. [Запис від 1 груд. 1857 р.] /428/
VIII
Ми вже відаємо, що Шевченко дуже любив театр і музику. Знаємо, що ще коли жив у Ширяєва, а тим паче коли сприятелювався з Брюлловим, він часто ходив до театру і на концерти. Опинившись на засланню, він десять років не був ні в театрі, ні на концертах, не чув ні драми, ні опери, ні взагалі музики, не зазнав жодної людської громадської розваги без казармено-військового характеру. Задля кожної більш-менш освіченої людини, тим паче задля художникапоета, такий "піст" вельми тяжкий.
І коли у Шевченка прокинулося в Нижньому Новгороді бажання задовольнити оцю людську потребу громадськими та товариськими розвагами, до яких він звик замолоду в Петербурзі, то се було цілком натурально. Одначе в Нижньому Новгороді не геть-то багацько було такої розваги. Був добрий будинок театральний, але сталої трупи не було. Приїздила вона тільки на ярмарок та інколи зимою, коли траплялися "вибори" або який інший з’їзд шляхти.
Зимою р. 1857 зібралася до губернського міста шляхта на пораду по приказу царя "про скасовання кріпацтва". Трупа прибула заздалегідь до сього з’їзду і розпочала спектаклі 1 жовтня драмою Потєхіна "Суд людской — не Божий".